Галас і шаленство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Галас і шаленство» (мовою оригіналу The Sound and the Fury) — magnum opus американського письменника Вільяма Фолкнера, що належить до літературного напряму «південна готика». Виданий у 1929 році, роман не одразу завоював прихильність читачів. Лише через два роки на хвилі читацької уваги до роману «Святилище», «Галас і шаленство» здобуває комерційний успіх та схвальні відгуки критиків. В романі автор використовує принцип «подвійного бачення» для розкриття однієї і тієї ж проблеми та потік свідомості, започаткований Марселем Прустом та Вірджинією Вульф.

Номер 5 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік[1].

Походження назви твору[ред.ред. код]

Назва роману та деякі його символи-лейтмотиви (тінь, свічка та ін.) відсилають нас до монологу Макбета з однойменної трагедії Вільяма Шекспіра:

Англійська версія Українська версія (Переклад Бориса Тена)
«Tomorrow and tomorrow and tomorrow,


Creeps in this petty pace from day to day
To the last syllable of recorded time,
And all our yesterdays have lighted fools
The way to dusty death. Out, out, brief candle!
Life's but a walking shadow, a poor player
That struts and frets his hour upon the stage
And then is heard no more: it is a tale
Told by an idiot, full of sound and fury,
Signifying nothing.» (Act 5, scene 5)

"Завтра, завтра, завтра...


А дні дрібними кроками повзуть
Аж до останньої життя сторінки.
Всі «вчора» лиш освітлювали шлях
До тліну смерті. Гасни ж, куца свічко!
Життя - рухлива тінь, актор на сцені.
Пограв, побігав, погаласував
Свою часину - та й пропав. Воно -
Це дурня казка, вся зі слів гучних
І геть безглузда." (Дія 5, сцена 5)


Крім того, фраза "told by an idiot" (укр. "розказана дурнем") проводить паралель з Бенджі, одним з оповідачів Компсонівської історії, що страждає на вроджений аутизм.

Сюжет роману[ред.ред. код]

Роман поділений на 4 частини і кожна з них, взята окремо, є "невдалою", за словами автора, спробою розповісти одну і ту ж історію в чотирьох різних площинах. Бенджі, Квентін, Джейсон і "я сам" - таку систему координат письменник вибирає для того, щоб висвітлити історію Компсонів перед собою і читачем. Композиція роману є простою і складною водночас. Кожна з частин має свого оповідача, а четверта частина часто іменується "історією Ділсі", тому що фігура стороннього оповідача супроводжує саме стару служницю.
Зміна оповідачів в романі може бути уподібнена зміні трьох типів та вікових стадій свідомості: дитячого та чуттєвого (Бенджі), підліткового та розколотого (Квентін), дорослого та прагматичного (Джейсон), яким протиставляється широке та об'єктивне бачення автора-спостерігача, здатне відтворити жертовний стоїцизм та наївну релігійність негритянки Ділсі.


Частина 1: 7 квітня, 1928[ред.ред. код]

Перша частина роману розповідається Бенджаміном "Бенджі" Компсоном, який страждає на вроджений аутизм. В одному із своїх пізніх інтерв'ю Фолкнер, пояснюючи чому він вибрав оповідачем аутиста Бенджі, сказав, що його привабила ідея абсолютної "сліпої і зосередженої на собі невинності дитини", якою може володіти лише людина з ментальними вадами - "людина, яка знає що відбувається, але не розуміє чому".
Викладення подій Бенджаміном характеризується непослідовністю та охоплює часовий проміжок 1898-1928 років. Розповідь Бенджі компілює події з різних часів та використовує принцип потоку свідомості. Слова оповідача, що не розуміє причинно-наслідкових та часових зв'язків між явищами, виступають як приклад простих фізичних відчуттів, які за аналогією викликають в його пам'яті образи подій, що їм передують. Розпізнавальними знаками хронології подій у першій частині слугують імена "няньок" Бенджі: Верш (дитинство), Ті Пі (підлітковий вік) та Ластер (дорослість).

Частина 2: 2 червня, 1910[ред.ред. код]

Друга частина твору є викладеною Квентіном Компсоном, меланхолійним студентом-першокурсником Гарварду. Оповідь ведеться в формі монологу, наповненим роздумами про смерть та відчуження від сім'ї сестри Кедді. Так як і перша, друга частина викладена непослідовно, проте з явним розмежуванням спогадів та теперішнього життя Квентіна в Кембріджі. Фолкнер повністю ігнорує правила граматики, пунктуації та правопису, використовуючи замість цього хаотичні набори слів, фраз та речень, без вказівки на те, де закінчується одне і починається інше. Цей безлад повинен підкреслити депресію Квентіна та стан його розуму, що весь час погрішується.

Частина 3: 6 квітня, 1928[ред.ред. код]

Розповідь третьої частини ведеться від імені Джейсона Компсона, улюбленого сина своєї матері та фінансової опори всієї сім'ї. Історія Джейсона найбільш прямолінійна та відображає його нехитре бажання добитись матеріального благополуччя. Основну увагу читача привертає протистояння Джейсона та його племінниці Квентіни, безжального цинізму та нерозважливої пристрасті. Ця частина книги дає найповнішу картину внутрішнього укладу сімейства Компсонів.

Частина 4: 8 квітня, 1928[ред.ред. код]

Це єдина частина роману, що ведеться не від першої особи, а від стороннього спостерігача та є сфокусованою на служниці-негритянці Ділсі та на її наївній турботі і бажанні врятувати душу Бенджі. Конфлікт Джейсона та Квентіни досягає свого апогею, висвітлюючи при цьому недоречно вибухові та мстиві риси характеру першого. Кінець роману наголошує на невідворотному пристосуванні кожного з героїв та його системи цінностей до існування в цьому неідеальному світі. Погляд Бенджі знову став "порожнім та світлим", а світ, що його оточує "стовпи і дерева, вікна, двері та вивіски - все на своїх призначених місцях".

Характерні особливості роману[ред.ред. код]

"Галас і шаленство" можна назвати "романом без героя", хоча багато дослідників наголошують на ключовій ролі Кедді в сюжеті роману. Цей хід втілений автором досить нетривіально: ми кожного разу бачимо героїню лише мигцем і завжди опосередковано. Кедді говорить і діє виключно в пам'яті своїх братів; вона - тінь минулого, майже абстрактна величина, яка при цьому визначає характер теперішнього і весь хід розповіді. Її "теперішнім" втіленням в романі є Квент́іна, яка одночасно є моральним двійником Кв́ентіна ( в оригіналі їх імена є абсолютно ідентичними - Quentin). Квентіна, дочка Кедді та невідомого батька, може сприйматись як і "дочка" Квентіна. Один із нав'язливих мотивів другої частини роману - мотив інцесту ( "Батько я здійснив кровозмішення Це я Я а не Долтон Еймс").
Ще один засіб, за допомогою якого між окремими фрагментами роману встановлюються паралелі - імена персонажів роману, що повторюються. Крім пари Квентін/Квентіна, в романі два Джейсони Компсони - батько та син, і два Морі: дядько Морі і Бенджі, який отримав своє друге ім'я у віці 5 років. Віра в те, що ім'я людини грає визначальну роль в його житті, властива персонажам твору, а паралелі між їхніми долями наштовхують читача на думку, що імена в романі не випадкові.

Хронологічний порядок подій в романі[ред.ред. код]

При читанні роману основні труднощі викликають часові зсуви в першій і другій частині (переходи від одного часового плану до іншого супроводжуються в тексті курсивом). Саме тому в додатку до коментарів книжки часом йдуть хронологічні таблиці, що допомогають читачеві розібратись в подіях та датах. Однак, як справедливо помітив Жан-Поль Сартр, коли читач піддається спокусі відновити для себе хронологію подій ("У Джейсона і Керолайн Компсонів було троє синів і дочка. Дочка, Кедді, зійшлась з Долтоном Еймсом, завагітніла від нього і була вимушена терміново шукати чоловіка..."), він негайно "помічає, що розказує зовсім іншу історію". Тому до таблиць слід вдаватись лише з крайньою обережністю, щоб не зруйнувати ефект "повного занурення" в текст, на який розрахована поетика Фолкнера.

Хронологічна таблиця до першої частини роману[ред.ред. код]

Події Дата
Смерть бабусі 1898
Зміна імені Бенджі 1900
Паттерсон перехоплює записку до його дружини від дядька Морі  ?
Кедді вперше користується парфумами 1905-1906
Кедді в гамаку 1906-1907
Бенджі 13 років; його вкладають спати самого 1908
Кедді втрачає цноту 1909 (кінець літа)
Весілля Кедді 24.04.1910
Бенджі у воріт травень 1910
Бенджі нападає на школярку і піддається кастрації  ?
Смерть містера Компсона 1912
Поїздка на цвинтар  ?
Смерть Роскуса  ?
Теперішнє 07.04.1928

Хронологічна таблиця до другої частини роману[ред.ред. код]

Події Дата
Смерть бабусі 1898
Зміна імені Бенджі 1900
Сцена з Наталі  ?
Кедді цілується з хлопцем 1906-1907
Кедді втрачає цноту; зустріч з Долтоном Еймсом 1909 (кінець літа)
Оголошення весілля 1910
Квентін знайомиться з Гербертом Хедом 22.04.1910
Розмова з Кедді напередодні весілля 23.04.1910
Весілля 24.04.1910
Теперішнє (самогубство Квентіна) 02.06.1910

Екранізації роману[ред.ред. код]

В 1959 році вийшов однойменний фільм режисера Мартіна Рітта за участі Юла Бріннера, Джоан Вудвард, Маргарет Лейтон та Стюарта Вітмана.

Нагороди і премії[ред.ред. код]

100 найкращих англомовних романів 20 сторіччя за версією видавництва Modern Library.
Time magazine: Best 100 Novels
Le Monde's 100 Books of the Century

Джерела[ред.ред. код]

  • Грибанов Б.Т Фолкнер. М: Молодая гвардия, 1976. — ст. 176–201
  • Sartre, Jean-Paul. Patrick J. Hoffmann & Olga W. Vickery. ed. William Faulkner; Three Decades of Criticism. New York: Harcourt. pp. 225–233.
  • Иван Делазари. Многомирие Уильяма Фолкнера. Кэдди и ее братья. СПб: Азбука-Классика, 2011. — ст.5-20
  • Matthews, John T. The Sound and the Fury: Faulkner and the Lost Cause. Boston: Twayne, 1991.
  • Castille, Philip D. (1992). «Dilsey's Easter Conversion in Faulkner's The Sound and the Fury». Studies in the Novel 24:423-33.
  • Howe, Irving. William Faulkner: A Critical Study. 3d ed. Chicago: U of Chicago P, 1975.
  • Gunn, Giles. «Faulkner's Heterodoxy: Faith and Family in The Sound and the Fury.» 1989. Ed. Doreen Fowler and Ann J. Abadie. Jackson: UP of Mississippi, 1991. 44-64.
  • Ольга Заболотська. «Символіка простору і межі у романі В. Фолкнера „Галас і шаленство“», 2009. УДК 81'253: 82
  • Наталя Нев'ярович. «„Часопростір“ роману В. Фолкнера „Галас і шаленство“: хронотопний аналіз твору». Слово і час: Науковий журнал. 2002, N5, С. 44-51
  • Співак В. Л.  Художній час у романі В. Фолкнера «Крик і шал» //Інозем. філол. — Львів, 1975. — Вип. 39. — С. 149.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]