Успенський собор (Галич)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Галицький Успенський собор, Церква Пресвятої Богородиці — храм княжого Галича. Довгі століття був взірцем архітектурної довершеності для формування стилю архітектури Галичини, мурованої переважно з тесаного каменю.

Історія та дослідження[ред.ред. код]

Рештки літописної Богородичної церкви княжого Галича виявила у 1936 році експедиція Наукового товариства ім. Т.Шевченка під керівництвом Ярослава Пастернака. Від храму збереглись лише фундаменти, частково вибрані, невеликі фрагменти підлоги та скупі ділянки наземних стін. Найважливішими у цих дослідженнях виявились такі факти: 1) місце розташування собору на Крилоському городищі стало вагомим доказом у дискусії щодо локалізації літописного «города»; 2) значні розміри церкви — 37,5×32.4 м, що серед храмів Київської Русі того часу поступаються лише розмірам Софії Київської; 3) білокам'яна техніка мурування та багатий архітектурний декор; 4) знайдено чоловіче поховання у кам'яному саркофазі, інтерпретоване дослідником як останки галицького князя Ярослава Володимирковича (Осмомисла). Спираючись на результати своїх досліджень, Я. Пастернак визначив час спорудження собору — 1157 рік.

Фундаменти собору будувалися переважно з туронської крейди, а наземні стіни — з дрібнозернистого літотамнієвого вапняку та білого алебастру. У склепіння собору клали подільський травертин — камінь відносно легкий. Мури собору викладені напівбутовим методом: дві зовнішні лицьові стінки з оброблених квадрів, між ними — забутка, так зване «ядро муру». В основі наземних мурів виявили сліди застосування внутрішніх дерев'яних зв'язків — «в'язей». Підлогу собору вимощували різним матеріалом: у «храмі вірних» та в центральній частині західної галереї, або притворі, — алебастровими плитами, у «святилищі» — плитами теребовельського пісковика.

В часі археологічних досліджень Успенського собору виявлено багато знахідок, які значно доповнюють наше уявлення про його колишній вигляд і декор. На особливу увагу заслуговують фрагменти типового на той час романського декору — людських та звіриних кам'яних масок, що служили консольними основами для колончатих поясів, частини зубчатого фризу та аркатурного пояса. До фрагментів кам'яної різьби слід віднести також частини кубовидної капітелі, базу з круглою колонкою, а також уламки півкруглих валиків. Все це показало, якою була білокам'яна оздоба собору — фризи та дуги, декоровані «в шахівницю», різьблені капітелі, кубовидні консольки, плетінковий орнамент.

Під час повторних досліджень руїн Успенського собору в 1992–1998 роках виявлено ще понад сто фрагментів архітектурних деталей, серед них уламки нервюр, колонки, профільовані елементи баз, карнизів, уступів, гзимсів та вертикальних тяг, аркових дуг, а також дрібніші фрагменти з уривками білокам'яної різьби. Більшість архітектурних деталей різьбилися з вапняку, проте траплялися й алебастрові профільовані елементи.

На основі нових археологічних досліджень та архітектурного аналізу вдалося виділити три етапи формування планувальної та архітектурно-просторової структури собору. На першому етапі (при закладці фундаментів) він планувався як восьмистовпний храм з бічними двоярусними галереями. Вже в процесі будівництва його вирішили зробити шестистовпним, хрестовобанним, з нартексом та бічними галереями. А в процесі його функціонування, наприкінці ХІІ чи на початку ХІІІ ст. його перебудували у чотиристовпний, оточений з трьох боків двоярусними галереями. На можливу двоярусність галерей вказує значна потужність обводових фундаментних мурів, які були закладені на ту ж глибину, що й фундаменти внутрішніх стін собору. На певному етапі його функціонування галереї могли покривати односпадовими дахами — звідти, правдоподібно, походить червона керамічна дахівка, виявлена розкопками. Кутові дільниці собору, в плані квадратні або наближені до квадрата, могли завершуватись чотирма додатковими банями.

Успенський собор (Владімір)

Найближчими за архітектурним вирішенням до Галицького Успенського собору є храми Владіміро-Суздальської землі середини і другої половини XII століття, які будували скоріш за все галицькі майстри. Зокрема, подібним до Галицького собору є Успенський собор у Владімірі-на-Клязьмі. Ярослав Пастернак висловив припущення, що при добудові до Владімірського собору галерей та менших бань наприкінці XII ст. будівничі могли взоруватися на форми Успенського собору в Галичі.

Подальші згадки про Успенський собор засвідчують, що він діяв протягом XIV–XVI ст. Саме з цим храмом як з центром Галицької митрополії ще з ХІІІ ст., імовірно, пов'язана традиція уживати назви «Крилос» для всієї гори, на якій до середини ХІІІ ст. функціонувала княжа столиця.

Точна дата руйнування Успенського собору залишається невідомою. Письмові згадки опосередковано підтверджують його існування ще в другій половині XVI ст. Тоді ж (імовірно, до 1584–1585 рр.) споруджено нову Успенську церкву, але на місці старої ще в першій половині XVIII ст., згідно з інвентарем 1749 року, було добре видно кам'яні руїни.

Джерела[ред.ред. код]

  • Лукомський Ю., Петрик В. Стольний город Галич // «Є»: архітектура, будівництво, інтер'єр, мистецтво. — ч.1. — Львів, 2009. — С. 2-7.