Галич Олександр Аркадійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Аркадійович Галич
Olexandr Galich.jpg
О.А. Галич
Народився 19 жовтня 1918(1918-10-19)
Катеринослав (Дніпропетровськ)
Помер 15 грудня 1977(1977-12-15) (59 років)
Париж (Франція)
ураження електричним струмом
Ім'я при народженні Олександр Аркадійович Гінзбург
Діяльність письменник, драматург, бард

Олександр Аркадійович Галич (справжнє прізвище — Гінзбург; 19 жовтня 1918, Катеринослав (нині — Дніпропетровськ) — 15 грудня 1977, Париж, Франція) — радянський поет, сценарист, драматург, автор і виконавець власних пісень. Єврей[1]

Біографія[ред.ред. код]

До Німецько-радянської війни вступив до Літературного інституту ім. А. М. Горького, потім навчався в Оперно-драматичній студії К. Станіславського, незабаром — у Театрі-Студії О. Арбузова та В. Плучека (1939). Грав на сценах Грозненського Театру народної героїки та революційної сатири, в Ташкентському театрі В. Плучека, котрий виступав перед фронтовиками (актор, драматург, поет, композитор). П'єси для театру — «Вас викликає Таймир» (у співавторстві з К. Ісаєвим), «Шляхи, які ми обираємо», «Під щасливою зіркою», «Похідний марш», «За годину до світанку», « Чи багато людині треба», а також сценарії фільмів «Вірні друзі» (разом з К. Ісаєвим), «Дайте книгу скарг», «Третя молодість», «Та, що біжить по хвилях».

З кінця 1950-х Галич починає складати пісні, виконуючи їх під власний акомпанемент на семиструнній гітарі. Відштовхуючись в якійсь мірі від романсової традиції та мистецтва О. М. Вертинського, Галич став одним з найяскравіших представників жанру російської авторської пісні (поряд з В. C. Висоцьким і Б. Ш. Окуджавою), який незабаром розвинули барди і який з появою магнітофонів набув величезну популярність. У цьому жанрі Галич сформував свій напрямок.

Могила Олександра Галича в Сент-Женев'єв-де-Буа

Перші пісні — «Лєночка» (1959), «Про малярів, опалювача і теорію відносності» і «Закон природи» (обидві 1962) — будучи відносно нешкідливими в політичному відношенні, тим не менш різко дисонували з офіційною радянською естетикою. Так почався перелом у творчості Галича. Перелому в творчості вельми благополучного радянського літератора сприяла й історія з прем'єрою п'єси Галича «Матроська Тиша», написаної для створюваного театру «Современник», яка не відбулася. Вже відрепетовану п'єсу заборонили показувати, заявивши автору, що він викривлено представляє роль євреїв у Великій вітчизняній війні. Цей епізод Галич потім описав у повісті «Генеральна репетиція».

Надалі його пісні ставали все більш глибокими та політично гострими, що призвело до конфлікту з владою. Галичу було заборонено давати публічні концерти. Його не друкували, і не дозволяли випустити платівку. Його збиралися слухати по домівках, його пісні передавали один одному в записах.

У 1971 р. Галич був виключений зі Спілки письменників СРСР, членом якого він був з 1955 (цьому присвячена пісня «Від біди моєї пустякової»), а в 1972 р. — із Спілки кінематографістів, у якому перебував з 1958 р. Фактично після цього він був доведений до стану жебрацтва.

У 1974 Галич був змушений емігрувати. У Мюнхені він якийсь час працював на радіостанції «Свобода».

Потім оселився в Парижі, де трагічно загинув 15 грудня 1977 р. від удару електричним струмом, коли під'єднував антену до щойно купленої стереосистеми . Існує також версія, що це було вбивство. Інша версія — Галич покінчив життя самогубством. Олександр Аркадійович похований у пригороді Парижа на Кладовищі Сент-Женев'єв-де-Буа.

Примітки[ред.ред. код]

  1. (англ.) Ukrainian Jews, Bible Discovered

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.