Галущинці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Галущинці
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область Тернопільська область
Район/міськрада Підволочиський район Підволочиський район
Рада Галущинська сільська рада
Код КОАТУУ 6124681001
Основні дані
Засноване 1540
Населення 681
Територія 2.601 км²
Густота населення 261.82 осіб/км²
Поштовий індекс 47841
Телефонний код +380 3543
Географічні дані
Географічні координати 49°31′33″ пн. ш. 25°54′13″ сх. д. / 49.52583° пн. ш. 25.90361° сх. д. / 49.52583; 25.90361Координати: 49°31′33″ пн. ш. 25°54′13″ сх. д. / 49.52583° пн. ш. 25.90361° сх. д. / 49.52583; 25.90361
Середня висота
над рівнем моря
471 м
Водойми 2 стави
Відстань до обласного центру 21 км
Відстань до районного центру 24 км
Найближча залізнична станція Підволочиськ
Відстань до залізничної станції 21 км
Місцева влада
Адреса ради 47841, с.Галущинці, вул. Відродження, 31
Карта
Галущинці (Україна)
Галущинці
Галущинці
Галущинці (Тернопільська область)
Галущинці
Галущинці

Галу́щинці — село Підволочиського району Тернопільської області. Центр сільради. Розташоване на березі річки Качава.

Населення — 659 осіб (2002).

Селом проходить автобусне сполучення з обласним і районним центром. Село знаходиться на віддалі 1 км до шляху Тернопіль — Підволочиськ. Поблизу села проходить газопровід Дашава-Київ, прокладений у 1948 році.

Галущинці — село серед північних відрогів Медоборів. Гори сягають 417 метрів над рівнем моря. Поблизу села розташована гео­логічна пам'ятку природи — останці (викопні ри­фи Сарматського моря).

Історія[ред.ред. код]

Поблизу Галущинець виявлено археологічні пам'ятки черняхівської куль­тури та римські монети 2 ст.

Назва села Галущинці за переказами селян походить від прізвища одного з перших поселенців — Галушка, яке він пізніше змінив на Галушинського. Назва села утворилася вже від прізвища Галушинський, або Галдищинці (в старій вимові).

Перша писемна згадка — 1540 як власність шляхтичів Давидовських. Село було засноване західніше сучасного. Ще по сьогоднішній день знаходять в цьому місці биту цеглу і черепки. Село це було спалене татарами, які проходили через «гребельку на схід».(XIII ст.) Нове село почали відбудовувати східніше і ближче до лісу, в якому можна було б сховатися від ворогів.

Вдруге село згадується вже тільки в 1607 році, як поселення в Теребовлянському повіті Галицької землі.

В селі проживало декілька заможних поміщицьких сімей. Це: Федоровичі, Решитарські, Здроздовські, Татибани (євреї).

В 1720 році було збудовано костел. В селі переважало польське населення, було більше прихильників римо-католицького обряду. В XIX столітті костел згорів від удару блискавки, тому що був дерев'яний.

Церква святого Миколая зведена в 1754 році. Джерела засвідчують, що у 1880 році в селі була однокласна школа, де працював один вчитель.

Станом на 1880 рік в селі проживало 1338 чоловік. Двом поміщикам належало 1425 морґів поля, а всім селянам — 1353 морґи. В 1921 році в селі проживало 1694 осіб. Було 320 селянських дворів і 2 поміщицьких. Уже на 1 січня 1939 року у селі проживало 1810 чоловік, з них 60 українців, 1720 поляків, 30 євреїв. До 1946 року в селі проживали тільки поляки. Було декілька змішаних польсько-українських сімей і єврейських сімей.

В селі діяла бібліотека товариства «Молодь польська» заснована в 1929 році, з фондом 150 книг. Бібліотеку відвідувало 39 читачів, які безплатно обслуговувалися 3 рази в тиждень. Після німецько-радянської війни значна частина селян польської національності виїхала на постійне проживання в Польську Республіку, а у село поселили українців з Польщі.

Промисли і ремесла[ред.ред. код]

Переважна більшість людей працювала на землі. Сіяли коноплі і кожен сіяв для себе невелику смужку льону на сорочки. Льон тут вирощували з давніх-давен. Тримали вівці на вовну і шкіри. Кожна дівчина мала мати посаг: кожух із 7 овечих шкір, лляного найтоншого полотна. В селі було декілька кузень, ковальством колись займалися Робак Міхал, Питель, Шобер Михайло. Млин держав єврей Шойла і був економом. Були музики, ткачі, стельмахи, мулярі, шевці.

Мікротопоніми[ред.ред. код]

Прізвисько жителів села за назвою села «галущинські». Навколишні села-сусіди називають їх також «маслюки». Дане прізвисько походить від того, що за Польщі ксьондз Іванчишак збудував молочарню у селі, куди звозили молоко з навколишніх сіл і виробляли масло та сир. Масло можна було купувати за гроші.

Було в селі у цей час два кутки «Подоле» — куток села за костелом на північ. Назва походить від форми рельєфу — хати побудовані в долині. Другий куток «Над селом», або «Над столом» — куток села за костелом на схід. Назва кутка походить від того, що в цьому місці почали заселятись люди після того, як спалили помешкання татари. Назва утворилася від місця розташування — вище на схилі горба над колишнім селом.

Було дві вулиці: «Панська» за костелом на кутку «Подолє» (мешкали заможні селяни, пани Рихлевські, Виснянські). Вулиця «Крива», лівий поворот від центральної дороги за мостом, як їхати в напрямку з Жеребок. Назва походить від форми вулиці, вона повертається і тягнеться вздовж центральної вулиці.

Антропоніми[ред.ред. код]

Найпоширеніші в селі прізвища за Польщі — Гарбіч, Питель, Хрущ (селянські), Гордзієвські, Сосніцькі.

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • Є церква св. Миколая (1755; відновлена 1910, 1992), костьол св. Яна 1888 р.
  • Споруджено пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1969), насипана символічна моги­ла УСС.
  • Геологічна пам'ятка природи місцевого значення Останці Сарматського моря.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Діють ЗОШ 1-2 ступ., Будинок культури, бібліотека, дошкільний заклад, відділення зв'язку, амбулаторія, ТОВ «Веда», вап­няковий кар'єр.

Персоналії[ред.ред. код]

У селі народилися:

  • польсьський генерал А.-К. Дзєржановський,
  • головний лікар Скалатської лікарні Б. Максимович,
  • економіст М. Мац.

Література[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.