Галюциногенні гриби

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Культура псилоцибе кубинської в приміщенні

Галюциноге́нні гриби́ (психогенні, «магічні», «чарівні» гриби) — загальноприйнята назва видів грибів, плодові тіла яких містять галюциногенні (психоделічні) речовини. Вживання таких грибів впливає на свідомість і викликає переживання, які називають психоделічним досвідом, або тріпом (відангл. trip — подорож). З давнини галюциногенні гриби вживалися людиною як ентеогени при відправленні релігійних церемоній, а також у невеликих дозах як психостимулятори. Регулярне неконтрольоване вживання психогенних грибів може призводити до небезпечних негативних наслідків як для психіки, так і для фізичного здоров'я.

Історичні відомості[ред.ред. код]

Людству з давніх-давен відомі психотропні властивості деяких грибів, чому збереглося безліч археологічних свідчень. Цим грибам приписувалися магічні властивості, вони вживалися при відправленні релігійних ритуалів.

Найдавніші наскальні зображення ритуалів, в яких використовувалися психоактивні гриби, відомі в Африці і мають вік 6500—9000 років. Такі малюнки відомі в Алжирі (Тассілі-н'Аджер), у Лівії (гори Тадрарт Акакус), Чаді (плато Еннеді), Єгипті (Джебель Оунат).

В Індії (штат Керала, поблизу селища Черманангад) існують мегаліти у вигляді грибів віком більше за 3000 років, які носять назву «kudakallu» — «зонтичні камені». У Рігведі є близько тисячі гімнів, присвячених священному п'янкому напою «сомі», який, на думку дослідників, готувався з червоних мухоморів. Стародавні індійці вважали, що сома дозволяє зберегти здоров'я, продовжує життя і людина, що вживає напій зливається з божеством. Однак, зв'язок між сомою і kudakallu не з'ясований, ці споруди були поставлені в епоху Індської цивілізації, яка існувала в Індії до приходу аріїв.

У ранньохристиянських і середньовічних церквах Тунісу і Західної Європи виявлені фрески із зображенням «грибних дерев», увитих зміями, що свідчить про наявність культу грибів в ранніх християнських традиціях. Психотропні гриби (зерна пшениці, заражені ріжками) імовірно використовувалися і в стародавній Греції в церемоніях Елевсинських таїнств.

Поширене було вживання психогенних грибів в індіанців доколумбової Мексики та Центральної Америки. Так, червоний мухомор був священним грибом у стародавніх майя, псилоцибе вже 3000 років тому використовували в релігійних ритуалах ацтеки. Ацтеки називали ці гриби «теонана́катль» — «тіло бога», і вживали його тільки вибрані і присвячені. У Гватемалі знаходяться капища віком понад 2500 років із статуями магічного гриба з людським обличчям. Ритуали з використанням галюциногенних грибів збереглися у центральноамериканських племен аж досі.

Мухомори використовувалися середньовічними вікінгами, а також протягом століть — шаманами північних народів, що мешкають на Таймирі, Камчатці і Чукотці. Поїдання мухоморів у цих народів було привілеєю вождів і шаманів, інші ж пили їхню сечу, причому дія сечі зберігається після «пропускання» її через 4—5 чоловік. Це пояснюється тим, що саме в сечі накопичується мусцімол — метаболіт іботеновой кислоти, головна галлюциногенна речовина мухомора. Вживання мухоморів залежало від звичаїв племені. Відомо до 15 споосбов вживання мухоморів — їх їли в сирому, смаженому, печеному, сушеному вигляді, готували екстракти і відвари, вживали м'ясо північних оленів, що їли гриби. У шаманських ритуалах використовували старі плодові тіла, мисливцям ж для підвищення витривалості давали молоді капелюшки, очищені від шкірки, в якій міститься найбільша кількість діючих речовин. Для європейців вживання половини мухомора вважається екстремальним, поїдання 3 плодових тіл може виявитися смертельним, для народів ж, які традиційно вживали гриб, звичайним є разове вживання 1-11 грибів і навіть до 21.

У 60-ті — 70-ті роки XX століття поширилося вживання «магічних грибів» в Америці, а потім це явище перейшло до Європи й набуло масового характеру. Наприкінці XX — на початку XXI століття серед людей, що вживають галюциногени, використання грибів роду Psilocybe витісняє інші природні психоделіки.

Види та їх діючі речовини[ред.ред. код]

Як галюциногенні відомі головним чином деякі мухомори та відносно велика група видів з різних родин порядку агарикових, плодові тіла яких містять псилоцин і псилоцибін — так звані «псилоцибінові гриби». З них найбільше значення має рід псилоцибе (Psilocybe) родини строфарієвих. Є дані, що іноді як ентеогени в давнину використовувалися ріжки, незважаючи на їх високу загальну токсичність та високий ризик смертельного отруєння.

Мухомори[ред.ред. код]

Галюциногенні види цього роду належать до секції Amanita підроду Amanita. Галюциногенна дія їх обумовлюється наявністю іботенової кислоти й мусцимола, деякі види можуть містити триптаміни — буфотенін, диметилтриптамін (ДМТ) та 5-метоксидиметилтриптамін (5-MeO-ДМТ). Основні діючі речовини мухоморів токсичні, до того ж ці гриби зазвичай містять інші сильні отрути, такі, як мускарин, що має нейротоксичну дію, їх вживання може призвести до смертельного отруєння.

Мусцимол є продуктом метаболізму іботенової кислоти, він накопичується у старих плодових тілах, а також при сушінні та зберіганні, що призводить до підвищення загальної токсичності, оскільки мусцимол приблизно в 5—10 разів токсичніший за іботенову кислоту. При тривалому зберіганні висушених плодових тіл ці речовини поступово руйнуються, в гербарних зразках, що зберігалися 7 років їх вже не було виявлено.

  • Мухомор червоний (Amanita muscaria) — один з найбільш звичайних та відомих мухоморів. Сумарний вміст іботенової кислоти і мусцимола в плодових тілах досягає 0,18% від сухої маси. Дуже свіжі плодові тіла можуть не містити мусцимола. Містить також невеликі кількості мускарину і мусказону, етиламін, путресцин, мускаридин, мускофлавін, амавадин, стизолобікову кислоту, ацетилхолін і деяку кількість гіосциаміну, атропіну і скополаміну (хоча пізніші дослідження не підтвердили наявність гіосциаміну, атропіну і скополаміну).
  • Мухомор пантерний (Amanita pantherina) — також дуже розповсюджений і звичайний вид, вміст у цих грибах іботенової кислоти — близько 0,45%, а мусцимолу — до 0,2% від ваги свіжих грибів. Отруєння пантерним мухомором багато в чому схоже з отруєнням мухомором червоним, однак має свої особливості, тому іноді розглядається як характерний «пантериновий синдром». Ознаки його нагадують гостру алкогольну інтоксикацію, що переходить у глибокий сон.
  • Мухомор королівський (Amanita regalis) спричиняє отруєння, яке супроводжується галюцинаціями і втратою свідомості, за допомогою теплової обробки нейтралізувати дію його отрут не вдається.
  • Мухомор цитриновий (Amanita citrina) і мухомор пурпуровий (Amanita porphyria) містять психотропні речовини тріптамінового ряду — буфотенін, ДМТ і 5-MeO-ДМТ. Вміст діючих речовин в цих грибах невисокий (вміст буфотеніну в мухоморі цитриновому не перевищує 0,007%), тому дані про отруєння ними відсутні.

Псилоцибінові гриби[ред.ред. код]

Див. «Псилоцибе»

Крім представників роду псилоцибе, псилоцибін виявлено у деяких грибів з родів Коноцибе (Conocybe), Агроцибе (Agrocybe), Панеолус (Panaeolus), Псатирелла (Psathyrella), Гімнопіл (Gymnopilus), Copelandia, Іноцибе (Inocybe).

Діючою речовиною їх є псилоцин, який потрапляє в організм безпосередньо з плодових тіл, а також утворюється в кишківнику при дефосфорилюванні псилоцибіну; вживання еквімолярних кількостей цих речовин має однакову дію. Загальна токсичність їх невисока, LD50 псилоцибіну становить 280 мг/кг для щурів при внутрішньовенному введенні, для людини при оральному введенні гостра летальна доза — близько 14 г, що значно перевищує діючу дозу, яка викликає галюцинації (1—14 мг). Зустрічається думка, що псилоцибінові гриби не слід відносити до категорії отруйних грибів, однак, дія психотоміметиків розглядається у токсикології як отруєння, до того ж гриби можуть містити інші діючі речовини, значно більш токсичні, тому в науковій і популярній літературі їх все ж таки відносять до отруйних. Усього відомо близько 200 видів псилоцибінвмісних грибів. Про наявність у плодових тілах псилоцину/псилоцибіну або інших диметилтриптамінів можна судити за непрямою ознакою — посиніння або позеленіння м'якушу при автооксидації. Припускають, що при окисненні цих речовин утворюються забарвлені стабільні вільні радикали. При нагріванні з водою до 150°С псилоцибін перетворюється на псилоцин, а при тривалому кип'ятінні психоактивні компоненти цих грибів руйнуються, й вони стають їстівними. При сушінні втрачається до 50% активності псилоцибінових грибів.

  • Рід псилоцибе (Psilocybe). Описано близько 140 видів цього роду, для більш, ніж 115 з яких підтверджено наявність псилоцибіну та психоактивних властивостей. Більшість галюциногенних псилоцибе ростуть в природних умовах в Америці, особливо в районі Карибського басейну (Мексика та Центральна Америка). Одним з найбільш вивчених видів є псилоцибе кубинська (Psilocybe cubensis), яка добре піддається штучному розведенню й зберігає психоактивність в тепличних умовах. Вміст діючих речовин у плодових тілах цих грибів залежить від умов зростання та періоду плодоношення, неоднаково воно й у різних частинах гриба. Псилоцин зосереджений головним чином у ніжках P. cubensis, його вміст досягає 0,15% від ваги плодових тіл, а вміст псилоцибіну — від 0,01% до 1,3%. Міцелій P. cubensis також містить 0,01—2% псилоцибіну. Багато видів псилоцибе містять деметильовані аналоги псилоцибіну — беоцистин та норбеоцистин (вперше вони були виявлені у Psilocybe baeocystis), у деяких виявлені фенілетиламін та 4-гідрокситриптамін (ізомер серотоніну). Вміст беоцистину і норбеоцистину невисокий, ці речовини не викликають помітних симптомів, але при регулярному вживанні можуть викликати порушення триптофанового обміну й підвищення концентрації серотоніну в корі головного мозку, що може призвести до психічних захворювань (див. серотоніновий синдром).
  • Іноцибе (Inocybe). Псилоцибін виявлено у 5 видів, наприклад, у Іноцибе синювато-зеленої (Inocybe aeruginascens). Мускарин у цього виду відсутній, для більшості ж інших представників роду характерна наявність цієї отрути в смертельних кількостях. У іноцибе синювато-зеленої виявлено відносно високий вміст беоцистину. Види іноцибе дуже важко правильно визначити неспеціалісту.
  • Гімнопіл (Gymnopilus). Галюциногенні властивості виявлено у 14 видів, крім псилоцибіну деякі види містять речовини, за хімічною структурою подібні до кавалактонів (en:Kavalactone) — діючих речовин п'янкої рослини кава-кава (Piper methysticum). Більшість видів цього роду мають дуже гіркий смак.

Дія галюциногенних грибів[ред.ред. код]

Дія мухоморів[ред.ред. код]

Симптоми отруєння мухоморами (червоним, пантерним, королівським) починають проявлятися через 0,5—4 години. Вплив на нервову систему проявляється у вигляді психоміметичних симптомів, що іноді супроводжуються галюцинаціями. Для синдрому, що викликається A.muscaria та A.pantherina характерні чергуювання фаз дрімоти й збудження, запаморочення, істерія, атаксія, гіперкінези, судоми. При засинанні може виникати посилення сновидінь.

Психогенна дія обумовлена головним чином мусцимолом, який накопичується у плодових тілах мухоморів з віком і при зберіганні. Вважається, що мусказон, який міститься в грибах у незначній кількості, та менш токсична іботенова кислота підсилюють дію мусцимола (ефект синергізму). Вважалося також, що мусцимол утворюється в організмі людини в результаті метаболізму іботенової кислоти, але при пізніших дослідженнях в продкутах екскреції мусцимол не був виявлений після прийому чистої іботенової кислоти. До того ж, іботенова кислота виводиться з організму протягом 20—90 хвилин після орального введення, а при поїданні мухоморів більшість симптомів проявляється за 1 годину, а інтоксикація — за 5 годин після піку екскреції іботенової кислоти. Більша частина мусцимолу виводиться з організму протягом 6 годин.

Показано, що мусцимол та іботенова кислота здатні викликати загибель нейронів і руйнування тканин мозку. Таку дію пов'язують з активацією цими речовинами NMDA-рецепторів, що призводить до підвищеного вироблення токсичного монооксида азоту.

Мускарин, хоча й не міститься в цих грибах в смертельних кількостях, діє на парасимпатичну нервову систему, внаслідок чого отруєння може супроводжуватися діареєю, нудотою, блюванням, сильним потінням, слино- й сльозотечею.

Дія псилоцибе[ред.ред. код]

Дія псилоцибіну і псилоцину схожа на дію ЛСД, ці речовини викликають психоміметичний синдром, схожий з проявами шизофренії. Перші симптоми з'являються через 15—20 хвилин після вживання псилоцибе, при прийомі на повний шлунок — через 2 години. Спочатку виникають приголомшення, тремор, ейфорія, марення, неспокій, параноя, підвищення слухової і зорової чутливості, відчуття стиснення простору і часу, порушення сприйняття швидкості, освітленості і кольору, потім з'являються незвичайні видіння, галюцинації, зникає відчуття простору і часу, людина ніби спостерігає за власним тілом зі сторони. Емоційні переживання під час тріпу можуть бути як позитивними, так і негативними, й тип їх залежить від багатьох факторів: при поганому самопочутті, перевтомі може спостерігатися підвищена чутливість до псилоцибіну і виникнення негативних емоцій. Важливу роль відіграють психічна врівноваженість людини й загальний рівень культури, обставини, в яких знаходиться людина під час прийому галюциногенних грибів.

При розвитку псилоцибінового синдрому за негативним типом виникають почуття занепокоєння, напади люті, агресивність, схильність до насильства, в тому числі й відносно до самого себе, марення, можлива повна втрата свідомості. Можуть виникати повторні напади паніки, іноді спроби самогубства.

При позитивному психоделічному досвіді спостерігається відчуття щастя, сміх, звільнення від почуття пригніченості, сексуальне бажання, деперсоналізація та кольорові галюцинації, під час яких виникає відчуття переміщення в просторі і в часі.

Людина, що переживає тріп, повною мірою усвідомлює нереальність того, що відбувається.

Псилоцибіновий синдром супроводжуються посиленням активності симпатичної нервової системи, внаслідок чого спостерігається розширення зіниць, часте серцебиття, підвищення температури тіла, змінюється пропріоцептивна чутливість, порушується рухова і мовна координація.

Фізична залежність та абстинентний синдром при вживанні псилоцибіну не розвиваються, але при регулярному вживанні може виникнути психічна залежність. Використання «магічних» грибів є небезпечним і може призводити до демієлінізації (руйнування мієлінових оболонок) і дистрофічних змін нейронів гіпокампу. Вживання деяких псилоцибе, зокрема P. semilanceata, може призводити до порушень серцевої діяльності та ниркової недостатності.

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Дудка И. А., Вассер С. П. Грибы. Справочник миколога и грибника. — К.: «Наукова думка», 1987. — С. 378—381.
  • Нездойминого Э. П. Семейство Паутинниковые. (Определитель грибов России: порядок Агариковые; Вып. 1). — СПб.: «Наука», 1996. — С. 18—19, 313—314.
  • G. M. Hatfield, L. R. Brady Occurrence of bis-noryangonin in Gymnopilus spectabilis // Journal of Pharmaceutical Sciences. — 58 (1969) (10) С. 1298–99. DOI:10.1002/jps.2600581039.