Галілеєві супутники

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
4 Галілеєві супутники у порівнянні за розміром з Юпітером. Розташовані зверху вниз: Іо, Європа, Ганімед та Каллісто.

Галілеєві супутники — це 4 найбільші супутники Юпітера: Іо, Європа, Ганімед та Каллісто (в порядку віддаленості від Юпітера), що були відкриті Галілео Галілеєм у січні 1610 році. Супутники входять до числа найбільших супутників Сонячної системи і є більшими за всі карликові планети. Можуть спостерігатися в невеликий телескоп.

Відкриття[ред.ред. код]

Супутники були відкриті Галілео Галілеєм 7 січня 1610 (перше спостереження) за допомогою його першого у світі телескопа. Слід зазначити, що 7 січня Галілео відкрив тільки три супутника. У період з 8 січня по 2 березня того ж року він продовжував спостереження і відкрив четвертий супутник. На відкриття супутників претендував також німецький астроном Симон Маріус, який спостерігав їх в 1609, проте вчасно не опублікував дані про це. Є також деякі підстави вважати, що супутники Юпітера були відомі астрономам інків.

Назви галілеєвих супутників були запропоновані Симоном Маріусом у 1614, проте протягом довгого часу вони практично не використовувались. Галілей назвав чотири відкриті їм супутника «планетами Медічі» (на честь чотирьох братів Медічі) та присвоїв їм порядкові номери. Лише з середини XX століття звичні нам назви стали загальновживаними. Галілеєві супутники названі на честь персонажів давньогрецької міфології — коханок Зевса (Ганімед — коханець). Маріус дав такі назви, оскільки Юпітер — аналог Зевса у римському пантеоні.

Орбіти[ред.ред. код]

Три внутрішні Галілеєві супутники, які обертаються у резонансі 4:2:1.

Систему Юпітера інколи називають «Сонячною системою у мініатюрі». Ганімед переважає за розміром планету Меркурій. На Європі існує рідкий океан та може існувати життя. На Іо вирують потужні вулкани. Іо, Європа і Ганімед знаходяться в орбітальному резонансі — їх орбітальні періоди відносяться як 1:2:4.

Для галілеєвих супутників характерна закономірність — чим далі супутник розташований від Юпітера, тим нижча його середня густина і тим більше на ньому води (у твердому або рідкому станах). Одна з гіпотез пояснює це тим, що в ранні епохи еволюції Сонячної системи Юпітер був набагато гарячіший і леткі сполуки (у тому числі водяна пара) руйнувались у областях, близьких до планети.

Основні відомості про галілеєві супутники були отримані в результаті прольоту Вояджерів в 1979, роботи апарату Галілео в 19952003 роках і досліджень за допомогою телескопа Хаббл.

Характеристики супутників[ред.ред. код]

Назва Зображення Внутрішня структура
I E G C
Діаметр
(км)
Маса
(кг)
Щільність
(г/см³)
Велика піввісь
(км)[1]
Орбітальний період
(д)[2]
Нахил орбіти
(°)[3]
Ексцентриситет
Іо
(Jupiter I)
Io, moon of Jupiter, NASA.jpg PIA01129 Interior of Io.jpg 3660.0
×3637.4
×3630.6
8.93×1022

121% m
3.528 421,800 1.769

(1)
0.050 0.0041
Європа
(Jupiter II)
Europa-moon.jpg PIA01130 Interior of Europa.jpg 3121.6 4.8×1022

64% m
3.014 671,100 3.551

(2)
0.471 0.0094
Ганімед
(Jupiter III)
Ganymede, moon of Jupiter, NASA.jpg PIA00519 Interior of Ganymede.jpg 5262.4 1.48×1023

205% m
1.942 1,070,400 7.155

(4)
0.204 0.0011
Каллісто
(Jupiter IV)
Callisto, moon of Jupiter, NASA.jpg PIA01478 Interior of Callisto.jpg 4820.6 1.08×1023

146% m
1.834 1,882,700 16.69

(9.4)
0.205 0.0074
Порівняння з Землею та Місяцем.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Computed using the IAU-MPC Satellites Ephemeris Service µ value
  2. Source: JPL/NASA
  3. Computed from IAG Travaux 2001.