Гамарник Ян Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ян Борисович Гамарник
Яків Пудикович
Ян Борисович Гамарник
Голова Київського губернського революційного комітету
18 жовтня 1920 року — квітень 1921 року
Попередник: Михайло Ветошкин ukru
Наступник: посаду скасовано
Голова Київського губернського виконкому та Київської міської ради
25 квітня 1921 року — липень 1923 року
Попередник: посаду засновано
Наступник: Григорій Гринько
2-й Голова Дальревкому
1923 — 4 січня 1926 року
Попередник: Петро Кобозєв
Наступник: Посаду скасовано
2-й Перший секретар
Далекосхідного крайкому ВКП(б)
1926 — 25 жовтня 1928 року
Попередник: Микола Кубяк
Наступник: Іван Перепічко
3-й Перший секретар ЦК КП Білоруської РСР
4 грудня 1928 — 3 січня 1930 року
Попередник: Вільгельм Кнорін
Наступник: Костянтин Гей
 
Партія: ВКП(б)1916)
Народження: 21 травня (2 червня) 1894(1894-06-02)
Житомир, Волинська губернія, Російська імперія
Смерть: 31 травня 1937(1937-05-31) (42 роки)
Москва, РРФСР, СРСР
Ім'я при народженні: Яків Пудикович
 
Військова служба
Роки служби: 19291937
Приналежність: РСЧА
Звання: Армійський комісар 1-го рангу
Командував: Політичне управління РСЧА
 
Нагороди:
Орден Леніна — 1933 Орден Червоного Прапора — 1928

Гама́рник Ян Бори́сович (справжнє ім'я Я́ків Пудико́вич; 21 травня (2 червня) 1894(18940602), Житомир — 31 травня 1937, Москва) — радянський партійний, державний і військовий діяч. Керівник київських більшовиків у 1917–1918 рр. Голова Київського губревкому, губвиконкому та міськради у 1920–1923 рр.

Народився у 1894 році у Житомирі у родині службовця. Навчався (з 1915 року) на юридичному факультеті Київського університету. У 1916 році вступив до РСДРП(б). У 1917 році — член, а згодом секретар Київського комітету РСДРП(б). Один з керівників боротьби за встановлення радянської влади у Києві (член ревкому) у жовтні 1917 року та під час Січневого повстання у 1918 році. За часів Української Держави перебував на підпільній роботі в Одеській, Київській та Кримській більшовицьких організаціях.

З 1919 року — у Червоній армії, восени 1919 року — член РВР Південної групи військ 12-ї армії, яка у жовтні здобула Київ. У січні-травні 1920 року обіймав посаду голови Київського губкому КП(б)У, з 18 жовтня 1920 року — голова Київського губревкому, згодом, після виборів до рад, проведених на початку 1921 року, суміщав посади голови Київського губвиконкому та Київської міської ради. Працював на цих посадах до липня 1923 року. При Гамарникові Київ було поділено на п'ять районів, побудувано Боярську вузькоколійку.

З грудня 1923 року — голова Харківського губвиконкому. Начальник Політуправління Червоної армії (1929), водночас — заступник наркома оборони СРСР (1930), армійський комісар 1-го рангу, член ЦК ВКП(б). Нагороджений орденами Леніна та Червоного Прапора. Покінчив життя самогубством у передбаченні репресій проти себе.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]