Гамарник Ян Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ян Борисович Гамарник
Яків Пудикович
Ян Борисович Гамарник
Голова Київського губернського революційного комітету
18 жовтня 1920 року — квітень 1921 року
Попередник: Михайло Ветошкин[ru]
Наступник: посаду скасовано
Голова Київського губернського виконкому та Київської міської ради
25 квітня 1921 року — липень 1923 року
Попередник: посаду засновано
Наступник: Григорій Гринько
2-й Голова Дальревкому
1923 рік — 4 січня 1926 року
Попередник: Петро Кобозєв
Наступник: Посаду скасовано
2-й Перший секретар
Далекосхідного крайкому ВКП(б)
1926 рік — 25 жовтня 1928 року
Попередник: Микола Кубяк
Наступник: Іван Перепічко
3-й Перший секретар ЦК КП Білоруської РСР
4 грудня 1928 року — 3 січня 1930 року
Попередник: Вільгельм Кнорін
Наступник: Костянтин Гей
 
Партія: ВКП(б)1916)
Народження: 21 травня (2 червня) 1894(1894-06-02)
Житомир, Волинська губернія, Російська імперія
Смерть: 31 травня 1937(1937-05-31) (42 роки)
Москва, РРФСР, СРСР
Ім'я при народженні: Яків Пудикович
 
Військова служба
Роки служби: 19291937
Приналежність: РСЧА
Звання: Армійський комісар 1-го рангу
Командував: Політичне управління РСЧА
 
Нагороди:
Орден Леніна — 1933 Орден Червоного Прапора — 1928

Гама́рник Ян Бори́сович (справжнє ім'я Я́ків Пудико́вич; 21 травня (2 червня) 1894(18940602), Житомир, Волинська губернія, Російська імперія — 31 травня 1937, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський партійний, державний і військовий діяч. Керівник київських більшовиків у 1917–1918 роках. Голова Київського губревкому, губвиконкому та міськради у 1920–1923 роках.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у 1894 році у Житомирі у родині службовця. Навчався (з 1915 року) на юридичному факультеті Київського університету св. Володимира. У 1916 році вступив до РСДРП(б). У 1917 році — член, а згодом секретар Київського комітету РСДРП(б). Один з керівників боротьби за встановлення радянської влади у Києві (член ревкому) у жовтні 1917 року та під час Січневого повстання у 1918 році. За часів Української Держави перебував на підпільній роботі в Одеській, Київській та Кримській більшовицьких організаціях.

З 1919 року — у Червоній армії, восени 1919 року — член РВР Південної групи військ 12-ї армії, яка у жовтні здобула Київ. У січні-травні 1920 року обіймав посаду голови Київського губкому КП(б)У, з 18 жовтня 1920 року — голова Київського губревкому, згодом, після виборів до рад, проведених на початку 1921 року, суміщав посади голови Київського губвиконкому та Київської міської ради. Працював на цих посадах до липня 1923 року.

З грудня 1923 року — голова Харківського губвиконкому. Начальник Політуправління Червоної армії (1929), водночас — заступник наркома оборони СРСР (1930), армійський комісар 1-го рангу, член ЦК ВКП(б).

Покінчив життя самогубством у передбаченні репресій проти себе.

Нагороди[ред.ред. код]

Нагороджений орденами Леніна та Червоного Прапора.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]