Гамлет іде в бізнес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гамлет іде в бізнес
фін. Hamlet liikemaailmassa
швед. Hamlet i affärsvärlden
англ. Hamlet Goes Business
Жанр Драма (трагікомедія, фільм нуар)
Режисер Акі Каурісмякі
Продюсер Акі Каурісмякі
Сценарист Акі Каурісмякі
На основі п'єса Вільяма Шекспіра «Гамлет»
У головних
ролях
Піркка-Пекка Петеліус
Еско Салмінен
Каті Оутінен
Еліна Сало
Матті Пеллонпяя
Оператор Тімо Салмінен
Композитор Елмор Джеймс
Кінокомпанія Villealfa Filmproduction Oy
Тривалість  86 хв.
Мова  фінська
Країна  Фінляндія
Рік  1987
IMDb ID 0093139
Кошторис  $100 000[1]

«Гамлет іде в бізнес» (фін. Hamlet liikemaailmassa, дослівний переклад — «Гамлет у світі бізнесу») — фінська кінодрама 1987 року режисера Акі Каурісмякі, його четвертий повнометражний фільм.

Сюжет фільму вільно наслідує п'єсу Вільяма Шекспіра «Гамлет»: не зважаючи на дослівне повторення низки діалогів, дію п'єси перенесено жо сучасної Фінляндії з неминучим зміщенням ціннісно-змістовних акцентів. Стосовно кінематографічної форми (контрасна чорно-біла кінематографія, переходи між сценами шляхом повільного затемнення екрану до повної темряви, підзаголовки розділів) фільм має багато спільного з ранніми роботами Джима Джармуша, включно з «Більш дивніше, ніж в раю» (1984). Головну роль в фільмі зіграв фінський телевізійний комедійний актор Піркка-Пекка Петеліус (народ. 1953). Прем'єра фільму в Фінляндії відбулась 21 серпня 1987 року.

Сюжет[ред.ред. код]

Гамлет — син та нащадок багатого бізнесмена. Як стає зрозуміло з останньої сцени в фільмі, «юнак з серцем, теплим, наче холодильник»[2] не може знайти спільної мови з батьком, думає лише про себе, він ніяк не може дочекатися того, аби захопити контроль над компанією. Йому відомо, що Клаус (Клавдій), який є коханцем його матері, систематично підсипає отрути до бокалу його батька. Гамлет підмінює отруту на дієвішу, й батько помирає від отруєння. Клаус перебирає на себе контроль над компанією. Він та Полоній бачать в Гамлетові звичайного пішака, інфантильного дурника. Вони мають намір продати фінські активи компанії шведам, але Гамлет неочікувано блокує перемовини. Аби нейтралізувати його, Полоній доручає своїй доньці Офелії звабити Гамлета й схилити його до шлюбу. В сцені «мишоловки» Гамлет дає зрозуміти Клаусові та матері, що йому відомо про їх причетність до смерті батька. Вірус насилля прогресує, набуваючи все абсурдніших (в дусі Тарантіно) форм й призводячи до загибелі майже всіх дійових осіб. Після того, як члени сім'ї Гамлета знищують одне одного, закохані водій та служниця закривають спустошений господарський будинок.

В ролях[ред.ред. код]

Жанр[ред.ред. код]

Ті, хто писав про фільм, мають певні складності з віднесенням його до визначеного жанру: трагікомедія, кінофарс, фільм нуар… Сам режисер жартівливо назвав його так «чорно-біла-андеґраунд-бі-муві-класична драма».[2] Кінокритик Андрій Плахов визначив фільм як «цинічний нуар, трохи в дусі раннього Девіда Лінча»; ще одне визначення фільму — «соціальний гротеск з фінського життя епохи авантюрних біржевих ігор, банківських криз та „економіки казіно“…»[2]

Режисер дистанціюється від спроб інтелектуалізувати його звернення до Шекспіра, стверджуючи, що не був знайомий з відомою п'єсою до початку роботи над фільмом[3]: "для свого першого самостійного фільму я вирішив скористатися сюжетом романа Достоєвського... Я взяв найкращу у світі книгу й повністю її зіпсував[4]. Другою найкращою книгою був "Гамлет"…"[5]

Стосовно кінематографії фільм становить собою перелицьовку класичного сюжету про розпад сім'ї й помсту з цинічних позицій фільму нуар[3]. Стрічки цього жанру часто змальовують світ повного зла, в якому всі духовні орієнтири є відносними. Відповідно до режисера, «цей фільм — моя данина поваги голівудським B-movies 40-х років… Всі мої фільми є некрасивими. Цей — найменш некрасивий»[1]. До нуарів відсилає в фільмі доволі багато речей — подача титрів, слабке освітлення, контрасти світла та тіні, тіснота приміщень, пристрасть до викривлених ракурсів, сухі діалоги, приправлені похмурим гумором[3]

Соціальна критика[ред.ред. код]

Рівно як й пролетарська трилогія Акі Каурісмякі, фільм містить критику капіталістичного суспільства, де все, включно з сімейними цінностями, стає предметом купівлі-продажу[3]. Іронія полягає в тому, що Гамлет замість месника за наругу над сімейними цінностями стає головним руйнівником цього патріархального укладу. Полоній маніпулює донькою Офелією, та маніпулює своїм нареченим Гамлетом, а той, як стає відомо в кінці фільму, з цинічним егоїзмом маніпулює ними всіма. Ненормальності вищих класів в фільмі протиставлено ідилічні стосунки служниці та водія, який, як виявляється в кінці, був приставлений до головного героя профспілками, аби захищати інтереси робочого класу[3].

Відповідно до заключних кадрів, бурхливі пристрасті, що розігруються в сім'ї Гамлета, й зміна власників мало зачіпають процес виробництва та життя звичайних робітників[3][6]: «Це, можливо, єдиний фільм, де мені вдалося доягнути хеппі-енду, — говорить режисер. — В інших страждання головних героїв продовжуються, а тут всі знаходять спокій, за виключенням пса, служниці та водія. От фільм з класовою лінією, в стилі Пудовкіна — від початку до кінця»[1]. Ще один його вислів на цю тему: «Люди мають неправильне розуміння щастя. У всіх моїх фільмів щасливі закінчення, й найщасливіший — в „Гамлеті“…»[2].

Оцінки[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Інтерв'ю, дане Акі Каурісмякі Бруно Форнаре та Франческо Боно // Плахов А., Плахова Е. Останній романтик…
  2. а б в г «Гамлет іде в бізнес» (1987) // Плахов А., Плахова Е. Останній романтик… — С. 52—59.
  3. а б в г д е Melissa M. Croteau. A Socialist Shakespearean Film Noir Comedy. // Shakespeare's Worlds / World Shakespeares: The Selected Proceedings of the International Shakespeare Association World Congress Brisbane, 2006. ISBN 978-0-87413-989-1. Pages 196-204.
  4. Мається на увазі перший фільм Акі Каурісмякі — "Злочин і кара" (1983).
  5. Акі Каурісмякі про професію кінематографіста — на землі та у раю. // Плахов А., Плахова Е. Останній романтик… — С. 163—171.
  6. З інтерв'ю Акі Каурісмякі: «Паперовий станок в фіналі „Гамлета“ — нагадування про ті дні, коли я працював механіком нищого розряду в корпорації Кюммене, на одній з паперових фабрик, яких багато в Фінляндії: я мав цілий день чистити й мити деталі станків, вали, постійно возився з механізмами — подібно до героя Чапліна в „Нових часах“. Я так полюбив цю машину, що захотів її зняти в кінці фільму».
  7. Рейтинг фільму на IMDb(англ.)

Література[ред.ред. код]

  • Плахов А., Плахова Е. Акі Каурісмякі. Останній романтик. Фільми, інтерв'ю, сценарії, оповідання. — М.: Новое литературное обозрение, 2006. — 296 с. — 1500 прим. — ISBN 5-86793-479-9.

Посилання[ред.ред. код]