Гангеблов Семен Єгорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Семен Егорович Гангеблов
Гангеблов Семен Егорович (Георгиевич)
Gangeblov S G.jpg
Портрет генерала Гангеблова роботи Джорджа Доу
Народився 24 травня (4 червня) 1751(1751-06-04)
Flag of Russia.svg Російська імперія, Москва
Помер 17 лютого (1 березня) 1827(1827-03-01) (75 років)
Flag of Russia.svg Російська імперія, Богодарівка, Верхньодніпровський повіт, Катеринославська губернія
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Рід Гангеблідзе
Дружина Манвелова Катерина Спирідонівна
Діти син Гангеблов Олександр Семенович
Нагороди
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святого Георгія

Гангеблов Семен Єгорович (Георгійович) (24 травня (4 червня) 1751(17510604), Москва — 17 лютого (1 березня) 1827, Богодарівка, Верхньодніпровський повіт, Катеринославська губернія) — російський військовик грузинського походження, генерал. Батько декабриста Олександра Гангеблова.

Нащадок грузинських дворян Гангеблідзе, що вступили на військову службу 1739 року з переселенням до Російської імперії.

Жіттєпис[ред.ред. код]

1 січня 1771 року вступив капралом у Чорний гусарський полк.

1777 переведено кадетом до Молдавського полку (пізніше перейменованого на Херсонський легкокінний).

З 5 січня 1779 (25 грудня 1778) — прапорщик, З 1783 — поручик, З кінця 1788 — капітан Орловського піхотного полку.

На Російсько-турецькій війні 1787—1791 відзначився під час штурму Очакова (за що удостоєний особливої золотої нагороди) та Гаджибейського замку, дістав поранення.

1790 перебував у десанті на Чорноморському флоті.

1792 — в російському війську, спрямованому імператрицею Катериною II проти Речі Посполитої.

1793 став секунд-майором.

1794 брав участь у придушенні повстання, керованого Т.Косцюшком, командував батальйоном.

По тому номінований прем'єр-майором, 1795 — підполковником.

1798 — полковник, од 1799 — генерал-майор, шеф єгерського полку, діяв під орудою Олександра Суворова в закордонному поході.

1803 відряджений зі своєю частиною на Кубань, 1807 — до Криму.

Під час російсько-турецької війни 1806-1812 був поранений.

1810 невдало провів десантування в ході нападу севастопольської ескадри на Трабзон, стратегічний пункт південно-східного узбережжя Чорного моря.

З початком Франко-російської війни 1812 прилучений до Дунайської армії, очолюваної П. Чичаговим. Активний учасник подальших антинаполеонівських походів.

21 травня (9 травня за старим стилем) 1813 зазнав тяжкої контузії в Бауценській битві.

1818 на власне прохання був звільнений від служби (зі збереженням мундиру та пансіоном повної платні).

До кінця життя мешкав у маєтку Богодарівка, Верхньодніпровський повіт, Катеринославська губернія.

17 лютого (1 березня) 1827 помер. Похований в ограді Троїцької церкви Богодарівки, могила не збереглася.

Родина[ред.ред. код]

Буд одружений на Катерині Спиродонівні Манвеловій з відомого роду князів Манвелових. У шлюбі мав 6 дітей, серед яких син Олександр — декабрист та автор визначних мемуарів.

Відзнаки[ред.ред. код]

Кавалер:

Джерела[ред.ред. код]

  • Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К.: Наукова думка, 2005.
  • Воспоминания декабриста Александра Семеновича Гангеблова. Москва, Университетская типография. 1888. (рос.)
  • Военная галерея 1812 года. СПб., 1912;
  • Гангеблов, Семен Георгиевич. В кн.: Русский биографический словарь. М., 1914. П.Г. Усенко.