Гандзасар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монастир
Гандзасар
вірм. Գանձասար
Гандзасар
Країна Нагірно-Карабаська Республіка Нагірно-Карабаська Республіка
Місто с. Ванк
Район Мартакертський
Конфесія Вірменська апостольська церква
Єпархія Арцаська 
Засновник Гасан-Джалал Дола
Перша згадка у 10 столітті
Дата заснування XIII століття
Статус діючий
Гандзасар (Нагірно-Карабаська Республіка)
Гандзасар
Гандзасар
Commons-logo.svg Гандзасар у Вікісховищі

Координати: 40°03′24″ пн. ш. 46°31′52″ сх. д. / 40.0568389° пн. ш. 46.5312333° сх. д. / 40.0568389; 46.5312333

Гандзаса́р (вірм. Գանձասար, досл. «гора скарбів», Гандзасарський монастир, Монастир Гандзасар) — визначна пам'ятка вірменської культури [1][2], діючий [3] монастир Вірменської Апостольської Церкви, розташований на лівому березі річки Хаченагет, поблизу села Ванк Мартакертського району Нагірно-Карабаської Республіки. Гандзасар вперше згадується вірменським католикосом Ананією Мокаці в середині X століття. Новий, відомий в наш час[Коли?] храм, побудований князем Гасан-Джалал Дола «чоловіком благочестивим, богобоязливим і скромним, вірменином за походженням» [4][5] на місці старого храму, що згадується в X столітті, урочисто освячений 22 липня 1240 р. Згідно з переказами, в усипальниці храму похована відрубана Іродом голова Іоанна Хрестителя, принесена сюди з Кілікійської Вірменії під час одного з хрестових походів, через що храм отримав назву Сурб Ованес Мкртич (св. Івана Хрестителя). У XII-XIII ст. в Арцах повищилося вірменське феодальне князівство Хачен із споконвічно вірменським населенням [6][7]. Центр Арцах-Хаченського князівства займав басейн річок Хаченагет, Каркар і Трту. В 1214 році сюзереном князем Хачена стає Гасан-Джалал Дола (1215-1261 рр.) — нащадок вірменських [8][9] князів пізніх Араншахів, один з нащадків Сахла Смбатяна (Сахл ібн Сунбат ал-Армані).

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • 16 жовтня 2008 відбулося грандіозне колективне весілля 700 пар молодят. Кожній парі молодят було виділено по $2500 у вигляді "золотої карти". При народженні першої дитини батькам надавалася допомога у $2 тис., другої дитини — $3 тис., третьої — $5 тис., четвертої — $10 тис., п’ятої — $20 тис., шостої — $50 тис., сьомої — $100 тисяч.[10]
  • Під час Карабаської війни азербайджанська авіація завдавала авіаційних ударів по Гандзасару, але жодна бомба не спричинила серйозної шкоди монастирю. Це вважають одним з див Гандзасару.
  • У селі Ванк, в якому розташований Гандзасар знаходиться одна з найкращих туристичних інфраструктур усієї Нагірно-Карабаської Республіки, включаючи два сучасних готеля, велику кількість розваг, серед яких є ресторани, кафе, бари, казино, басейни і навіть зоопарк та багато чого цікавого.


Фотогалерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Якобсон А. Л. Из истории армянского средневекового зодчества Гадзасарский монастырь XIII в. — Вестн. обществ, наук АН АрмССР, 1977, № 12(рос.)
  2. Якобсон А. Л. Очерк истории зодчества Армении V—XVII вв., М-Л., 1950(рос.)
  3. В советские годы Гандзасарский монастырь св. Иоанна Крестителя был закрыт. Функционирует с 1 октября 1989 г. В постановлениях Совета Министров Аз. ССР № 140 от 2 апреля 1968 г. и № 145 от 27 апреля 1988 года, в которых утверждены списки охраняемых государством памятников на территории Аз. ССР, этот монастырь не упоминается.(рос.)
  4. Кіракос Гандзакеці, гл.55(рос.)
  5. Т. Саарян, Границы Великой Армении и Кавказской Албании и этническая история Арцаха(рос.)
  6. Петрушевский И.П., Очерки по истории феодальных отношений в Азербайджане и Армении в XVI - начале XIX в.в., Л., 1949, с. 28: «Хасан-Джалалян происходил из знатной армянской фамилии наследственных меликов округа Хачен в нагорной части Карабага, населенной армянами; предок этой фамилии Хасан-Джалал был князем хачена в период монгольского завоевания, в XIII в. При кызылбашском владычестве Хасан-Джалаляны сохранили своё положение меликов хаченских...» (рос.)
  7. История Востока. В 6 т. Т. 2. Восток в средние века(рос.)
  8. К. В. Тревер. Очерки по истории и культуре Кавказской Албании IV в. до н. э. – VII в. н. э. (источники и литература). Издание Академии наук СССР, М.-Л., 1959, стр., 232:«Не имеем ли мы тут дело с захватом власти местным гардманским владетелем (может быть, с помощью персов), уничтожившим представителей армянских княжеских родов, владевших землями в этой области. Историк в рассказе своем говорит о враждебности Михрана к древнему армянскому роду Ераншахиков (владетели Арцаха), членов которого он почти поголовно истребляет. Все это дает основание думать, что в сохраненном у автора предании мы имеем дело с отзвуками борьбы между арменизированными албанскими и армянскими феодальными родами за захват сюзеренных прав над феодальной Албанией.»(рос.)
  9. В.А.Шнирельман, «Войны памяти. Мифы, идентичность и политика в Закавказье», М., 2003 (рос.)
  10. Большая свадьба(рос.)

Див. також[ред.ред. код]