Ганна Арендт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ганна Арендт

Га́нна А́рендт (Hannah Arendt), (14 жовтня 1906 р. — 4 грудня 1975) — визначний політичний філософ XX століття, політолог і соціолог. Учениця М. Гайдеггера, Е. Гуссерля та К. Ясперса. Вважається піонером у дослідженні та класиком визначення тоталітаризму як соціального явища.

Біографія[ред.ред. код]

Народилася у м. Ганновер у Німеччині в єврейській родині, яка належала до середнього класу і дотримувалася соціал-демократичних поглядів. Вивчала філософію в університеті м. Марбург. Була ученицею та коханою Мартіна Гайдеггера. Після приходу до влади Адольфа Гітлера почала брати активну участь в роботі організацій, що допомагали переховуватися та виїжджати євреям, спочатку в Берліні, а потім у Парижі. 1940 року була заарештована, дивом уникла виселення до концентраційного табору. 1941 року через Лісабон емігрує до США. Там стає спочатку журналісткою, а після — головним редактором великого видавництва. Публікувала полемічні статті на тему нацистських переслідувань євреїв. Була професором або почесним професором декількох університетів, зокрема Гарварду, Університету Берклі та Прінстонського університету.

Роботи Г. Арендт присвячено темам влади і тоталітаризму. У своїй праці «Витоки тоталітаризму» (англ. The Origins of Totalitarianism, нім. Elemente und Ursprünge totaler Herrschaft) Арендт простежила витоки комунізму та нацизму до антисемітизму. Ця робота викликала багато дискусій, оскільки авторка в ній порівнювала риси двох політичних систем, які до цього вважалися ідеологічно протилежними.

Ганна Арендт стала першим філософом-лауреатом Премії Зигмунда Фрейда за наукову прозу (1967).

Основні праці[ред.ред. код]

Еволюція тоталітаризму за Г. Арендт[ред.ред. код]

  • Війна 1914–1918 рр, суперечності індустріалізації дали багато вигнанців суспільства, безробіття охопило практично всіх.
  • З'явилася юрба (натовп), що заперечувала механізми держави і бажала піддатися дезінтеграції, руйнації традиційного, знецінення всього, заперечувала і зневажала реальність.
  • Юрба розхитувати право, прагнула утвердити право сили в умовах беззаконня.
  • Крах лібералізму, який не захищає в умовах поширення насильства.
  • Поява інтелектуалів, які стверджували, що голос юрби — це голос Божий.
  • Юрбу очолюють демагоги, і спрямовують її проти організованого суспільства. Поява революційного фанатизму.
  • Дарвінівська теорія боротьби видів еволюціонує у расистську теорію боротьби класів, рас, націй.
  • Організоване насильство заступає право.
  • Вожді широко використовують маніпуляції. Сваволя еліт — нехтування прямими наслідками дій і призирливе ставлення до суспільного блага.
  • Абсолютна непередбачуваність політики. Зло не можна пояснити зрозумілими мотивами — абсолютне зло.
  • мета тоталітарної доктрини — не так революційне перетворення суспільства, як трансформація самої людської природи. Жахи концентраційних таборів — знеособлення людини. Тоталітаризм прагнув не так влади над людьми, як системи за якої люди — не потрібні.
  • Зіткнення двох тоталітаризмів (радянського і нацистського).
  • 50 млн жертв. Але це ще не остаточна ціна. Тоталітарні спокуси і відлуння переслідуватимуть людство довго. Жертви радянського ГУЛАГУ — 22 млн. Військові втрати СРСР під час Другої світової війни — 14 млн. Жертви колективізації і розкуркулення — 12 млн. Український голодомор — 6 млн. Єврейський геноцид — 6 млн.

Окремі статті[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми


Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.