Ганнон Великий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ганнон, Ганнон Великий - карфагенський полководець і державний діяч IV ст. до н. е..

Наприкінці 70-х рр. IV ст. до н. е. був призначений головнокомандувачем ("рабімаханатом", фінік. רְבמחַנתְּ), відновив владу Карфагену над Сардинією і частиною Сицилії (на захід від річки Галик). Готувався до нового походу, але сіракузяни його випередили, у 368 р. до н. е. захопили Селінунт і взяли в облогу Лілібей. Ганнон із 200 кораблями вирушив на допомогу і під Ерикою завдав сіракузькому тирану Діонісію рішучої поразки. Діонісій невдовзі помер, і кордон Галиком був відновлений.

Ганнон скористався своїми успіхами для зміцнення одноосібної влади. Свого головного супротивника Сун’ятона він звинуватив у змові з сіракузянами і домігся, щоб того стратили, та навіть ухвалили закон, який забороняв карфагенянам вивчати грецьку мову, щоб «у зрадників не було можливості спілкуватися з ворогами», який, щоправда, залишився на папері. Ганнона взагалі вважали ексцентричною людиною. Клавдій Еліан навіть зберіг анекдот про те, як той намагався навчити співочих птахів повторювати "Ганнон - бог"[1]. Проте популярність командувача і надалі зростала - разом з перемогами. Після успішних війн у Африці і Іспанії, де він значно розширив і зміцнив карфагенські володіння, Ганнона почали іменувати Великим.

Коли в Сіракузах спалахнула громадянська війна, Ганнон знову вирушив до Сицилії. Сіракузяни змушені були звернутися за допомогою до своєї метрополії — Коринфа, який надіслав військо під командуванням Тімолеонта. Адіра відкликала Ганнона додому, але його наступник Магон зазнав поразки і змушений був відступити від Сіракуз. Обурений Ганнон вирішив помститися адірі і і вбити усіх її членів. Для цього він запросив їх до себе дододому на весілля доньки. Проте його план був викритий. Тоді колишній командувач втік з міста до свого маєтку, де на власні кошти озброїв 20 тисяч рабів. Але повстання було швидко придушено. Ганнона схопили і жорстоко стратили - разом з більшістю родичів.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Еліан. Строкаті оповідання, XIV, 30