Ганс Айзенк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ганс Айзенк
Hans Eysenck
Hans.Eysenck.jpg
При народженні: Hans Jürgen Eysenck
Дата народження: 4 березня 1916(1916-03-04)
Місце народження: GERimp Берлін, Німецька Імперія
Дата смерті: 4 вересня 1997(1997-09-04) (81 рік)
Місце смерті: Велика Британія Лондон, Велика Британія
Рід діяльності: психолог, автор теста Айзенка, засновник журналів

Ганс Юрген Айзенк (нім. Hans Eysenck; 4 березня 1916, Берлін — †4 вересня 1997) — німецько-британський вчений-психолог, один з лідерів біологічного напрямку в психології, творець чинникової теорії особистості, автор популярного теста інтелекту.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у Берліні в акторській родині — батько знімався у комедійних фільмах, мати — в німих. У 1938 році отримав ступінь бакалавра, у 1940доктора філософії. Навчався в Німеччині, працював у Лондоні, двічі одружений, батько чотирьох синів та дочок. Написав 84 книги та 1094 статті. Був почесним членом одних асоціацій, президентом інших, серед яких є навіть Дельвічській тенісний клуб. Помер, проживши довге плідне життя.

Коли Айзенку виповнилося вісімнадцять, він разом з класом пішов слухати Гітлера. Гітлер йому не сподобався, хоча в школі, за його словами, «він був єдиним неєврейським хлопчиком, налаштованим проти фашизму». Коли він зізнався в цьому, його побили: били мало не всім шкільним колективом, оскільки юний Айзенк був спортивного складу тіла, та ще й найкращим тенісистом школи. На наступний день після побиття він дав гідної відповіді.

Незважаючи на не дуже втішні рекомендації, Айзенка взяли в Берлінський університет на філософський факультет. Там самостійність проявляти стало складніше: приятелі і старші товариші наполегливо натякали йому, що непогано було б вступити в СС. Обстановка навколо нагніталася, і мати з вітчимом, єврейським режисером, вирішили поїхати від гріха подалі. Спочатку у Францію, де Айзенк вивчав історію та літературу в Діжонському університеті, потім в Англію. Після появи у Лондонському університеті, Айзенк раптово вирішив перекваліфікуватися в натуралісти і попросився на фізичний факультет: після історії та літератури йому природною видалась психологія, але не фізика. «Чорт з нею, з бюрократичною дурістю,» — вирішив Айзенк, — «психологія теж цікава штука». Кажуть,скандалив неабияк, але на курс усе-таки записався.

Закінчив університет з відзнакою, хоча, як пізніше свідчили його однокурсники, в багатьох питаннях був некомпетентний: просто вмів легко розмовляти на будь-які теми і проводити своєю самовпевненістю приємне враження на професорів. З червоним дипломом відправився на стажування в Німеччину, сподіваючись своїми думками зробити там справжній фурор. Англійські професори дали йому хороші рекомендації, охрестили «надією майбутньої науки»: кілька приватних коледжів запросили його навіть виступити з лекціями — добра рекомендація для молодого вченого.

Німеччина вирувала: громадська думка була на вищій точці кипіння; Криза, прихід фашистів до влади, бурхливі дебати про долю нації, ідеальний генетичний код, людей майбутнього, якими, звичайно ж, мають стати справжні арійці. Публічні лекції та дискусійні клуби збирали гігантські аудиторії. Люди жадали полеміки і немислимих відкриттів. Молодий і ефектний Айзенк здавався втіленням цієї німецької мрії. Він наче Прометей носився з клубу в клуб, з одного публічного суспільства в інше, де велично засідали домогосподарки, амбітні студенти, генії, і проливав світло на проблему проблем: як влаштовано головне достоїнство людиниінтелект.

Офіційна ідеологія Німеччини тих років вплинула на нього як допінг. Розмови про зверхність нації, що складається з досконалих людей, підготовки до чищення та селекції найкрасивіших-розумних-здорових — привели до головокружіння. Біологи та хіміки нацистської Німеччини, Італії, Японії вже почали генетичні досліди над людьми, в тому числі на мозку. Айзенка підбадьорюють ці експерименти, він уважно стежить за ними. Навіть сам працює в декількох анатомічних лабораторіях, анатомує і зважує мізки, намагаючись відповісти на цікаве йому питання: чи впливає розмір і вага мозку людини на його розумові здібності? Фашизм притягував його безумовно, хоча сам він завжди заперечував це.

Дослідження[ред.ред. код]

Ряд досліджень Айзенка були сприйняті як такі, що викликають шок; їх теми, цілком нормальні для нацистської Німеччини, в Європі представлялися неприйнятними. Зокрема, він досліджував психологічні відмінності між представниками різних рас.

Особистісні опитувальники "А" призначені для діагностики невротизму, екстраверсії-інтроверсії і психозу. У своїх працях неодноразово вказував на те, що його дослідження викликані до життя недосконалістю психіатричних діагнозів. На його думку, традиційно представлена класифікація психічних захворювань повинна бути замінена системою вимірювань, в якій представлені найважливіші характеристики особистості. Широкому читачеві на пострадянському просторі Айзенк відомий як автор збірки тестів "Перевірте свої інтелектуальні здібності" (СРСР1972, 1992). Ще вийшли в 1947 і 1956 р.р. "Моудслейський медичний опитувальник" і "Моудслейський особистісний опитувальник" та стали корисним інструментом у пізнанні норми та патології особистості.

Тест IQ[ред.ред. код]

Те, що Айзенк був дуже дивною людиною, кажуть факти з його життя. На свої лекції він, наприклад, приносив купу всякого мотлоху: купи градусників, термометрів, ваг. Говорив: все можна виміряти, і мозок теж. Відомі його нескінченні міркування про білих цвіркунів мовляв: якщо до числа стрекотінь, що ця комаха виробляє за 15 секунд, додати 40, то вийде температура повітря в цей час, виміряна в градусах Фаренгейта. Аудиторія заходилася сміхом, коли він уточнював: "Білі цвіркуни — рідкісні, їх важко спіймати, вони слабо вбудовуються у загальну систему фізичних законів, на якій грунтується наша система вимірювань. Тому винахід термометра було визнано всіма як значне досягнення. І для вимірювання інтелекту ми вигадаємо свій термометр".

За завзяті пошуки "інтелектуального виміру" колеги прозвали Айзенка "людиною-термометром". Квартирка, яку він знімав на околиці міста, була завалена вимірювальними приладами всіх часів і народів упереміш з астрологічними картами та книжками про комах. Це було і колекціонування, і пристрасть, і фетишизм, і трохи божевілля.

Друга світова війна допомогла Айзенку. Айзенк ні на хвилину не припиняв занять наукою. Допомагаючи хворим пройти психологічну адаптацію та стукаючи молоточком по їх колінами, він задає багато питань, які не відносяться до справи, намагаючись випробувати на пацієнтах перші тести, запропоновані вченими-психологами XIX століття. Ночами вивчає їх талмуди, вдень в шпиталі ставить експерименти. Товстелезні зошити списані дрібним почерком, від яких толку немає. "Все рівно розумного солдата від дурного на око відрізнити простіше, ніж з допомогою незграбних тестів, запропонованих сто років тому".

В госпіталі Айзенка оцінили і залишили працювати і після закінчення війни, плавно просуваючи службовими сходами. У той час він дуже часто друкувався і був помічений не тільки науковою спільнотою, але й суспільною думкою. Популярність він завоював легко піддавши безжальній критиці тодішнього кумира Зигмунда Фройда (благо Фройд помер і відповісти вже нічого не міг). Айзенк люто ненавидів його. Приблизно так само, як і нацисти. "Психотерапія - це просто нісенітниця, — говорив він .- Ось прийшов до мене хворий зі статевим розладом, я порекомендував йому переглянути один фільм — і все у нього минуло. Хворі з неврозом згодом одужують самі по собі". Він вивчав мозок, нехтуючи славою "знаменитого шарлатана" (Фройда), який вивчав статеві інстинкти. Він зводить психотерапію, наводячи контрприклади: Немає ніякого едіпового комплексу! А є "художня література віденського професора: недарма йому вручили премію Гете, хороший письменник був". Айзенк претендував на роль володаря дум, яким був Фройд. І був вже за крок від мети.

Критика Фройда і власні спірні роботи принесли йому гучне ім'я. Його запрошують читати лекції по всій Європі, всі аудиторії набиті до відмови, публіка слухає роздуми професора про природу інтелекту. Це зрозуміло — адже тема стосується кожного. Але відповіді на головне питання — як зрозуміти, розумніший ти сусіда чи ні, — Айзенк не дає. До того часу, поки одного разу під час підготовки до однієї з лекцій в Ганновері випадково не виявляє роботи французького психолога Біне.

А було так: Айзенк прийшов до бібліотеки і замовив навмання кілька книг з психології. Виявилося, що саме Біне на початку XX століття був стурбований тією ж проблемою і навіть розробив ряд тестів для визначення рівня інтелекту. І багато чого домігся: в 1904-му ?????????? французьке Міністерство Громадської Освіти за його рекомендації навіть створило комісію, яка повинна була вирішити, як навчати розумово відсталих дітей, що відвідують паризькі школи. Проблема зрозуміла: відсталих дітей потрібно якось розсортувати на класи, а для цього оцінити їх розумові можливості. Біне створив для цього серії завдань, які оцінювали рівень кмітливості. Айзенк взяв за основу ідею Біне (для кожного віку існує своя норма інтелектуального розвитку), придумав, як це застосувати по відношенню до дорослих, ввів термін ''"коефіцієнт інтелекту"''(IQ) - і приготувався до слави. І небезпідставно.

IQ тут же набув популярності. Він з'явився в офісах, конторах та домівках у 1950-ті роки. Тоді, як і тепер, кожному було цікаво дізнатися, як у нього з мозком, у близьких, у підлеглих. Це була справжня сенсація, в один день зробила Ганса Юргена Айзенка зіркою першої величини. Він роз'їжджав по світу з лекціями по методології IQ, став респектабельним заможним чоловіком. Провідні університети Європи і США покірно стояли в черзі на професора Айзенка до півроку і більше. За лекції йому платили шалені гроші, знімали номери в найкращих готелях, надаючи ескорт-послуги самих дорогих фірм і розважаючи на званих вечерях суспільством перших державних персон.

На гостре запитання аудиторії на кшталт "а у вас самого ж який IQ" він вміло відповів: очевидно, високий, якщо я все це придумав. Його книги виходять на всіх мовах світу гігантськими тиражами. У транспорті всі, від студентів до домогосподарок, зачитуються його бестселерами, що носять горді назви "Багатомірності особистості", "Використання психології та зловживання в ній", "Захід і загибель імперії Фройда". І всі поголовно рахують IQ.

Багато лекцій великого метра викликали скандали. У 1971 році, після публікації його статті "Раса, інтелект та освіта" на одному з публічних виступів Айзенка закидали тухлими яйцями. За те, що він чорним по білому написав: у чорних IQ на 15 пунктів нижче, ніж у білих, і це пояснюється особливостями генетичного коду. В Європі та США такий неприкритий расизм був явно неприйнятним. Айзенка називали великим провокатором, попри те, що він був вже людиною похилого віку. Він обожнює власноруч продавати свої книги, поставно сидячи у великих книжкових магазинах на шкіряному дивані, щедро роздавати автографи і до хрипоти сперечатися з покупцями. Це розважало його і дуже нагадувало дискусійні клуби його молодості.

Кілька разів його навіть били. Наприклад, навесні 1973 року в Сорбонні ледве він встиг вимовити першу фразу лекції, як студенти знесли кафедру і кинулися на нього з криками: "Расист! Фашист!" Збили його з ніг, розбили окуляри. У Айзенка хлинула кров з носа, викликали поліцію, однак він не висунув проти студентів ніякого звинувачення. Тому що репутація вільнодумця і скандаліста була йому на користь. Про себе він завжди говорив без удаваної скромності: "Коли я тільки почав займатися психологією, вона була зовсім ДЕФЕКТНОЮ. Зараз її репутація завдяки моїм роботам повністю відновлена".

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Айзенк Г. Проверьте свои способности. — М. 1972.