Гаррі Снайдер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гаррі Снайдер, Колумбія, 2007 р.

Гаррі Снайдер (8 травня 1930(19300508)) — відомий сучасний американський екофілософ, письменник, поет. Викладає в університеті Каліфорнії. Член редколегії журналу «Екологічна етика» (англ. «Environmental ethics»). Лауреат Пулітцерівської премії (1975) за книгу «Черепаший острів», що принесла йому світову славу. Його погляди можна охарактеризувати як «духовна екологія». Опублікував 14 книг поезії та прози на захист дикої природи в тому числі: «Досвід дикої природи», «Місце в просторі», «Гори і річки без кінця», «Хрестоматія Гаррі Снайдера». Поет неодноразово заявляв, що його виборчим округом буде дика природа, а він — її спікером в Конгресі[1][2].

Життя і творчість[ред.ред. код]

Гаррі Снайдер народився в Сан-Франциско, його дитинство пройшло на молочній фермі батьків, і звичайно, вплив дикої природи він випробував ще тоді. "В юності у мене була безпосередня, інтуїтивна глибока симпатія до природного світу, якої мене ніхто не вчив. У цьому сенсі природа є моїм «гуру»[3]. Після війни Снайдер працював торговим моряком, лісорубом і лісовим сторожем, в 1953 р. вступив до аспірантури зі східних мов в Каліфорнійський університет. У 1956 р. Снайдер отримує стипендію для навчання в Японії, де проводить два роки у вивченні східної філософії та релігії дзен-буддизму. З 1970 р. Снайдер жив у північній частині Сьєрра Невади, на краю національного лісу Тахо, розвиваючи гірське фермерське господарство і працюючи з новими і старими поселенцями регіону. Дзен залишається центром його життя. Гаррі Снайдер пише, що його спроба повернутися до землі є «не якимось ностальгічним відтворенням дев'ятнадцятого століття. Тут є покоління білих людей, в кінцевому рахунку готове вчитися у старших. Як жити на континенті, пам'ятаючи, що наші діти і надалі протягом століть будуть жити тут (не на Місяці). Люблячі і такі, що захищають цю землю, ці дерева, цих вовків, тубільці Черепашачого острову»[4].

Протягом усіх цих років Снайдер написав дев'ять книг поезії і п'ять книг прози. Роботи, завершенні під час і відразу після його поїздки до Японії, такі, як «В глибині країни», здаються сильно східними, а пізніші є екологічними і міфологічними. У дусі Генрі Торо Снайдер досліджує близький зв'язок між людиною і місцем, людиною і життям. "Ми тільки почали тут в останні десять років створювати пісні, які будуть співатися від імені рослин, гір, тварин і дітей. Коли ви бачите свого першого оленя в перебігу дня, ви співаєте, щоб вітати оленя або вашого першого чорного дрозда — я бачив одного цього ранку! Така поезія буде створена нами, коли ми заново заселимо цю землю людьми, які знають, що вони належать їй; для яких «первісне» — це не слово, яке позначає минуле, але первинне і майбутнє[5].

Поезія Снайдера несе в собі зв'язок між примітивними формами свідомості і способами буття в світі. «Черепаший острів» — загальнолюдський міф древніх народів, де маса Землі, яка підтримує життя, піднімаючись як спина космічної черепахи, височить над водою. Цивілізація у поета характеризується, як ракова пухлина, що розповзається, яку він діагностує, як викликану вірусом грошей[5].

« В неділю чотириколісний джип

Компанії з нерухомості привозить
Землемірів, проектувальників,
Вони кажуть Землі:
«Розсунь свої ноги ...

 »

Снайдер спонукає нас вчитися мудрості у американських тубільців, шукати знань не для того, щоб панувати над природою, а для того, щоб знайти своє місце в павутині життя[5].

« Ця жива поточна Земля,

Це все, що існує назавжди.
Ми - це вона,
Вона співає через нас.
Ми могли жити на цій Землі
Без одягу або інструментів!

 »

Філософія Снайдера проста і зрозуміла. «Мислителі глибинної екології наполягають на тому, що природний світ має власну цінність, що здоров'я природних систем має стати найпершою турботою, і що це найкраще служить інтересам людства. Вони усвідомлюють, що первісні люди всюди — наші вчителі в цих цінностях»[3]. Коли Снайдер пише про ці речі, вони стають глибоко філософськими — у віршах і прозі думки автора виражені гранично ясно і чітко. «Дика земля, хороша земля, священна земля. Наше поняття Доброї Землі йде від сільського господарства, де воно звужується до значення землі родючої, обробленої, і таким чином, що є протилежністю дикій», — пише вчений, і відразу наводить приклад, що тільки дикі землі визнавалися язичниками священними. «Тільки від стародавніх культур ми чуємо про священні ліси, священні землі в контексті істинної віри і звичаїв»[3].

На думку Снайдера, зараз начасі провести переоцінку цінностей, повернувшись до стародавніх понять. Дика земля — одночасно хороша і священна: «поняття Хороша (та, що сприяє існуванню безлічі життів), Дика (природна, натуральна) і, нарешті, Священна насправді виявляються єдиними. (…) Хороша, дика і священна не можуть бути розділені і перебувати на відстані одне від одного»[3].

Снайдер наводить синтоїстську заповідь про збереження священних куточків природи: «Ніколи не ріжте нічого, ніколи не зводьте нічого, не стверджуйте, ніколи не з'ясовуйте нічого в святих природних місцях, добираючись до наукової істини, і не розбирайте, не деформуйте нічого з тієї ж причини. Чи не полюйте, не ловіть рибу, не проріджуйте лісу, не запалюйте і не гасіть палаюче»[3].

Різні дикі місця мають безліч застосувань. «Це місця, де усамітнюються жінки, місця, що приймають тіла померлих, і де молоді юнаки та дівчата отримують особливі настанови. Такі місця пророчі, заряджені особливим значенням і силою. Пам'ятаються такі місця дуже довго»[3].

Можна помітити, що романтизм екології Снайдера дуже практичний. Він не тільки оспівує, але більше вчить. Спостерігаючи за ставленням різних культур до природи, Снайдер підкреслює спільну рису — ставлення у жителів сіл завжди більш дбайливе до природи, ніж у городян. І навіть «етикет жителів сіл може бути таким же вишуканим, складним, як і будь-якої міської людини»[3]. Цікавий приклад з давньої китайської поеми; після чергового повстання її герой вигукнув: «Державу зруйновано, але гори і річки живі!». Японський поет Нанао Сакакі нещодавно переробив цей рядок, давши йому сучасне прочитання: «Гори і річки зруйновані, а держава живе!» Гірка іронія.

У своїх книгах Гаррі Снайдер закликає[3]:

« Ми благословені невеликим залишком дикої природи, спадщиною, яку необхідно зберегти для народів усього світу (...). Глухі ліси знову повертаються. Праліси Заходу все ще навколо нас. Всі будинки Сан-Франциско, Портленду, Сієтлу, Лонгвью побудовані з старих стовбурів дерев. Сковирніте фарбу в старій квартирі в Сан-Франциско, і ви побачите першокласні панелі червоного дерева. Ми щодня живемо в укритті стародавніх дерев. Нашим праправнукам, найвірогідніше, доведеться жити в укритті, що складатиметься з окремих рослин поблизу гирла річки.

Таку ж кількість років, як живе дерево, необхідно впалому дереву, щоб повернутися в грунт. Якби суспільства навчилися жити таким темпом, не було б вимирання, були б чисті річки, і лосось повернувся б відкладати ікру.
Незайманий
Ліс;
Стародавній;
Чистий;
Міцний; досяг висоти.

 »

Гаррі Снайдер є лідером «великої революції рюкзаків» 1960-1970-х років, коли мільйони американців покидали церкви і вирушали молитися в гори. Його етика сполучає в собі буддизм, американський культ дикої природи та екологічну мудрість американських індіанців. «Рослини і тварини ті ж люди», — пише Снайдер. Тому він вимагає перефразувати відоме гасло «Влада людям» на «Влада всім людям», пояснюючи: «Нам необхідно включити інших людей, … повзаючих, і тих, що ходять, і літаючих, і плаваючих в нашу вселенську спільність. Адже якщо всіх цих людей не вчити, то вони повстануть проти нас, як американські колоністи проти британського уряду»[1]. Снайдер вважає, що «скривджена людиною природа не буде вести з ним переговори про її виживання». Як вихід він пропонує розширювати моральну спільність і включати «всю решту життя» у наше демократичне суспільство[1].

Снайдер навмисно застосовує правовий лібералізм до проблем взаємин людини з природою. Він ототожнює природу з пригніченою меншістю, права якої постійно порушуються людиною. Як поет і буддист, він бачить себе в ролі захисника «дерева, яке не представлено ні на інтелектуальному, ні на урядовому рівні». Його вахтою стала дика природа, ідеологією — глибинна екологія, зброєю — проза і вірші[5].

« О Сила, що вихором несе нас один до одного

Даруй нам блаженство
Даруй нам велике звільнення
І всьому живому,
Зникаючому, зраненому,
Чиє життя на Землі під загрозою
Ми віддаємо цю любов
Да примножиться їх число.

 »

Поети, вважає Снайдер, унікальні тим, що «можуть розуміти дерева». На відміну від багатьох американських екофілософів, невідомих широкій публіці, Гаррі Снайдер є відомим оратором, лектором, популярним об'єктом для телевізійних інтерв'ю, свого роду спікером прав природи. Він говорить про нову, розширену демократію, яка включатиме сферу нелюдського.

Іншою екологічною ідеєю, яку активно розвиває Гаррі Снайдер, є ідея біорегіоналізму — політично і екологічно децентралізованої культури, де люди намагаються жити у злагоді з природою.

В есе Снайдера екофілософські питання обговорюються з лінгвістичними витонченістю і стилем, і читання його книжок стає задоволенням. Збірник екологічних есе «Практика дикого» — один з найкращих[2]. Екофілософ Макс Оелшлегер відносить його до таких видатних екофілософських праць як «Уолден» Генрі Торо і «Альманах піщаного графства» Олдо Леопольда[5].

Див. також[ред.ред. код]

Публікації[ред.ред. код]

  • Снайдер Г. Хорошее, дикое, священное // Гуманитарный экол. журн. — 2002. — Т. 4. — В. 2. — С. 40-48.
  • Снайдер Г. Является ли дикая природа настоящей? // Гуманитарный экол. журн. — 2005. — В. 2. — С. 126–128.
  • Снайдер Г. У порогов ручья Фрейзи // Гуманитарный экол. журн. — 2005. —В. 2. — С. 148.
  • Снайдер Г. Новое открытие острова Черепахи // Гуманитарный экол. журн. — 2008. — В. 1. — С. 22-27.
  • Snyder G. Myths and texts. — New York: New Directions, 1960.
  • Snyder G. The old ways. — San Francisco: City lights, 1977.
  • Snyder G. Wild in China. — Co Evolution Quarterly Fall, 1978.
  • Snyder G. He who hunted birds in his eather's village. — San Francisco: Gray Fox, 1979.
  • Snyder G. Ink and Charcoal. — Winter: Co Evolution Quarterly, 1981.
  • Snyder G. The etiquette of freedom // California, 1992. — P. 21-40.
  • Snyder G. No nature: new and selected poems. — San Francisco: Pantheon Books, 1992.
  • Snyder G. Coming into the watershed. — New York: Pantheon Books, 1994.
  • Snyder G. A place in space. Ethics, aesthetics and atersheds. — Washington, D.C.: Counterpoint, 1995. — 280 p.

Про нього[ред.ред. код]

  • Halper J. Gary Snyder: dimensions of a life. — San Francisco: Sierra Club Books, 1991. — 452 p.
  • McLean W. Scott / ed. Gary Snyder: The real work. — New York: New Direction, 1980.
  • Murphy P. Understanding Gary Snyder. — Columbia, S.C: Univ. South California Press, 1992.
  • Steuding В. Gary Snyder. — Boston: Twayne Publishers, 1976.

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. а б в Nash J. The rights of nature. — Madison: Univ. Wisconsin Press, 1989. — 290 p.
  2. а б Борейко В. Е. Философы зоозащиты и природоохраны. — К.: КЭКЦ, 2012. — 179 с.
  3. а б в г д е ж и Snyder G. Good, wild, sacred. — Madley, Hereford: Five Seansons Press, 1984.
  4. Snyder G. Turtle island. — New York: New Directions, 1974.
  5. а б в г д Oelshlaeger M. The idea of wilderness. — New Haven and London: Yale Univ. Press, 1991. — P. 243–281.