Гафіз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гафіз (Хафіз) Ширазький
(перс. خواجه شمس‌الدین محمد حافظ شیرازی
Гафіз
Гафіз
При народженні Шамс ад-дін Мухаммад
Дата народження бл.1325 (?)
Місце народження Шіраз, Персія
Дата смерті 1390 (?)
Місце смерті Шіраз, Персія
Національність перс
Рід діяльності поет, народний співець

Гафі́з (Хафіз, Гафез, Гафіз Ш(и/і)разький; літературний псевдонім Мохаммеда Шамседдіна або Шамс ад-діна Мухаммада; перс. خواجه شمس‌الدین محمد حافظ شیرازی‎; * бл.1325, Шіраз — †1389 чи 1390, там же) — перський і таджицький поет, народний співець.

Улюбленими темами його газелей є віра, і викриття лицемірства. Його вплив на життя іранців можна знайти в читаннях Гафіза, часте покладання його віршів на перську традиційну музику, образотворче мистецтво і перську каліграфію. Його могила у Ширазі є шедевром іранської архітектури і популярна серед туристів. Адаптація, наслідування і переклади віршів Гафіза існують багатьма мовами світу.

Біографія[ред.ред. код]

Батько Шамс ад-діна Мухаммада Бахауддін торгував вугіллям і помер, коли Гафіз ще був малям, лишивши по собі купу боргів. Не отримавши в спадок від батька ніяких статків його троє синів опинилися бідняками. Два старших брата покинули Шираз, а Гафіз залишився з матір'ю. Саме від батька, за переказами, малий Гафіз перейняв любов до декламування, і буцімто вже у 8 років вивчив Коран напам'ять, за що й отримав своє прізвисько гафіз, що означає людину, здатну напам'ять відтворити священну Книгу всіх мусульман цілком. Також змалку Гафіз захопився поезією Румі, Сааді, Аттара й Нізамі. У дитинстві працював у пекарні, проте поєднував роботу з навчанням у мактабі. Освіту Гафіз, ймовірно, отримав у медресе. Пізніше основу його заробітку становила плата за обрядове читання Корану та пожалування від покровителів[1].

У 21-річному віці Гафіз став учнем Аттара в Шіразі. Вже тоді він складав вірші, ставши професійним поетом і декламувальником Корану при дворі Абу-Ісхака, увійшов до суфійського ордену Таріка. Історія зберегла легендарну зустріч Хафіза з Тимуром, яка на нинішній момент вважається реальною подією.

Мавзолей Гафіза у Шіразі, 2005

У 1333 році війська Мубариза Музаффара зайняли Шіраз, і Гафіз почав складати пісні протесту замість романтичних віршів.

Після повалення й ув'язнення Мубариза його ж власним сином шахом Шуджа, Гафіз знову отримав посаду придворного поета. Однак невдовзі він відійшов від двору, відчувши небезпеку, й перебрався до Ісфахану.

Коли Гафізу було 52 роки, шіразький шах запропонував йому повернутися до двору.

Він написав багато знаменитих ліричних газелей — про любов, вини, красі природи та трояндах. Завдяки цим віршем поет отримав прізвисько Шекерлеб («цукрові вуста»)[2].

Одружився Хафіз на схилі років, у нього народилося двоє дітей. Але обидва сини і дружина померли ще за життя поета. Є відомості, що молодший син Хафіза, Шах Нуман, переселився в Індію, в Бурханпур, а похований у Асіргархе. Жив Хафіз дуже бідно, відчуваючи постійні злидні. Кілька разів поет отримував запрошення від іноземних володарів відвідати їх країни, проте поїздки так і не здійснилися. Його кликав до себе багдадський султан Ахмед ібн-Увейс Джалаір. В Індії його звали султан Бенгалу Гіясіддін та головний візир султана Махмуд Бахманн.

Помер Гафіз приблизно в 64 роки. Його поховали в саду Мусалла в Ширазі. Усипальниця-мавзолей поета майже відразу стала місцем постійного паломництва охочих схилитися перед його могилою.

Гафіз у фольклорі[ред.ред. код]

Про життя Гафіза можна дізнатися не так з достеменних джерел, як з легенд і переказів, яких складено персами силу-силенну.

Зображення Гафіза на мініатюрі XVIII ст.
Мініатюра з «Дивану» Гафіза

За однією з таких легенд, якось у вірші Гафіз пообіцяв віддати коханій і Бухару, і Самарканд за один привітний погляд. Оскаженілий Тамерлан (Тімур) наказав схопити поета. Одягнутий у дрантя, той з'явився перед очі володаря. «Як ти насмілився, божевільний, дарувати мої міста ?!» — грізно запитав тиран. «Ой, леле, повелителю, отак тринькаючи усі земні багатства я й дійшов до такого жалюгідного стану», — проказав Гафіз, показуючи на своє лахміття. Дотепна відповідь врятувала йому життя.

А ще подейкують, що у віці 60 років разом з друзями Гафіз організував сорокаденну медитацію, і начебто його дух знову зустрівся з Аттаром, як і 40 років тому.

Творчість[ред.ред. код]

Гафіз був високоосвіченою людиною. Він залишив по собі велику літературну спадщину, об'єднану за перським звичаєм у збірку, яку називають «Диваном». Його вірші, газелі, відрізняються незвичайною майстерністю форми і глибиною змісту. Краса і любов, свобода почуття, радість життя, страждання нерозділеного кохання, викриття лицемірства офіційної моралі — ось теми його газелей.

Гафіза вважають автором сотень ліричних газелей, широко відомих як в Ірані й Таджикистані, так і за їхніми межами — про кохання, мирські насолоди, дружбу, красу природи тощо. Гафіз був виразником своєї епохи, і тому в низці його творів лунають гострі соціальні ноти.

Навіть ліричні вірші Гафіза нерідко пройняті тонким почуттям гумору:

« Мені «Прийду!» ти вчора говорив,
І не прийшов... Виходить, обдурив!..
Та ти мене не зможеш ошукати:
Я буду все одно тебе чекати.[3]
 »

Цікавий факт[ред.ред. код]

У Ірані й понині практикується цікавий спосіб народного гадання за книгою поезій Гафіза «Диван», яка для персів є найулюбленішою і присутньою в кожній домівці, за значенням на зразок «Кобзаря» Т. Г. Шевченка для українців.

Задля гадання треба загадати потаємне бажання (говорити про яке вголос не слід) і, думаючи без упину про нього, взяти томик Гафіза й відкрити його в першому-ліпшому місці. Начебто, вірш поета і буде відповіддю на питання, чи судилося задуманому збутися.

Вважається також, що більшу силу таке гадання має безпосередньо на могилі великого поета у Шіразі. На охочих погадати навіть чатують спеціальні декламатори біля мавзолея Гафіза, які за невелику платню здійснять цю нехитру процедуру!!!

Гробниця Гафіза[ред.ред. код]

Приблизно через двадцять років після його смерті, спеціально для труни Гафіза була побудована гробниця в Ширазі. Свого нинішнього вигляду вона набула в тридцяті роки 20-го століття і була завершена французьким археологом і архітектором Андре Годаром. На алебастровій гробниці розташована вигравірувана його віршами плита. Для багатьох іранців гробниця Гафіза є місцем паломництва і однією з найвідвідуваніших пам'яток Ширазу.

Українські переклади і дослідження[ред.ред. код]

В Україні творчість Гафіза досліджували Агатангел Кримський, Ярема Полотнюк, Василь Мисик, Микола Попов.

Агатангел Кримський, мабуть, є першим перекладачем українською низки поезій Гафіза. Ці переклади побачили світ у часописі «Житє і слово» ще у 1895 році.

Українські переклади Гафіза
  • Лірика, К., 1971
  • [Вірші], в кн. Кримський А. Ю. Твори. т.1., К., 1972
  • Лірика // «Жовтень», 1976. № 10 стор. 9—13
  • Лірика, К., 1979

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Веб-сторінка, присвячена Гафізові (англ.)
  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985., Том 2., К,, 1978, стор. 491
  • Кримський А. Хафіз та його пісні. // в кн. Кримський А. Ю. Твори. т.4., К., 1974 (укр.)
  • Криса Б. Дослідник і перекладач Гафіза // «Жовтень», 1971, № 1., стор. 113–114 (укр.)
  • Сегеда І. Суфійська символіка в поезії Гафіза // «Слово і час», 2003, N8, стор. 67-73 (укр.)
  • Полотнюк Ярема. Гафіз та його поезія // Гафіз. Лірика / Переклав з перської і склав примітки Василь Мисик. — К.: Дніпро, 1979. — (Перлини світової лірики). (укр.)