Гвинтівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гвинтівка — особиста стрілецька зброя з гвинтовими нарізами у каналі стволу, що призначена для ураження супротивника (цілі) вогнем, багнетом та прикладом. Гвинтівки поділяються на два основні типи:

  1. за використанням: військові, мисливські та для цільової стрільби;
  2. за конструкцією заслінного механізму: з поворотним засліном (одно- та багатозарядні), із казенною частиною, що відкривається, помпові, важільні та напівавтоматичні.

Історія розвитку[ред.ред. код]

Ще стрільці з лука знали, що обертання стріли за рахунок спеціального оперення дає більшу дальність і точність пострілу. Перші зразки стрілецької зброї з гвинтовими нарізами (штуцери) з'явилися на початку XIV ст. Штуцер забезпечував більшу точність і дальність стрільби, але коштував набагато дорожче за звичайного гладкоствольного мушкета. Тому до середини XIX століття штуцерами були озброєні лише окремі стрільці.

Перший досвід озброєння військових частин нарізною зброєю зробили англійці за часи наполеонівських воєн. Окремі частини єгерів були озброєні кременевими гвинтівками системи Бейкера.

Новий поштовх розвитку нарізної зброї дав винахід конічної кулі системи Міньє. Нова куля дозволяла прискорити заряджання нарізного штуцера і давала помітно більшу дальність і точність, ніж кругла куля. Куля Міні широко застосовувалася англійськими військами під час Кримської війни (1853–1855).

У 1824 Йоганн фон Дрейзе (Johann Nikolaus von Dreyse) вперше розробив гвинтівку казенного зарядження з ковзаючим затвором. Гвинтівка Дрейзе була прийнята на озброєння прусської армії в 1841[1]. Нова гвинтівка дала прусській армії велику перевагу: у Битві при Кеніггреце (нім. Schlacht bei Königgrätz) між прусською і австрійською арміями австрійці зазнали нищівної поразки, причому їх втрати перевищували втрати прусської армії в шість разів. В галузі стрілецької зброї почалася гонка озброєнь, з'явилися гвинтівки казенного зарядження конструкції Snider (1865), Werndl (1867), Terssen (1868), Remington (1867), Chassepot (1868), Мартіні-Генрі (1871), Маузера (1871)[2]. Російська імператорська армія прийняла на озброєння гвинтівку системи Бердана (1868).

Новий поштовх гонка озброєнь отримала з винаходом бездимного пороху (1884) і кулі в мідній оболонці (1883). Французька армія першою поставила на озброєння гвинтівку нового типу (Лебель, 1886). Незабаром пішли німці (Маузер, 1889), англійці (Лі-Енфільд, 1889) та інші. Російська армія прийняла на озброєння гвинтівку Нагана-Мосіна (1891) що після модернізації продовжувала перебувати на озброєнні близько 60 років.

Магазинна гвинтівка з ковзаючим затвором стала основною зброєю піхоти у всіх війнах першої половини XX століття. Після Другої світової війни застосовуються здебільшого автоматичні гвинтівки та карабіни. Також існують снайперські та спортивні гвинтівки.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Dupuy, Trevor N., Colonel, U.S. Army (rtd). Evolution of Weapons and Warfare (Indianapolis: Bobbs-Merrill, 1980), p.293.
  2. R. Matuszewski, I. Wojcechowski «Karabin Mauser wz. 1898»: Warzhawa, 1984

Див. також[ред.ред. код]