Гебрейська мова
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Гебрейська мова - עברית | |
|---|---|
| Поширена в: | Ізраїль |
| Регіон: | Близький Схід |
| Носії: | ~ 5 мільйонів |
| Класифікація: | Афро-азійські |
| Офіційний статус | |
| Державна: | Ізраїль |
| Офіційна: | Ізраїль |
| Регулює: | Академія єврейської мови |
| Коди мови | |
| ISO 639-1 | he |
| ISO 639-2 | heb |
| SIL | HBR |
Гебре́йська мова (Іврит) (гебр. עברית) — єврейська мова з групи семітських; державна мова в Ізраїлі (поряд з арабською). На письмі користується гебрейською абеткою.
Розрізняються кілька етапів розвитку: біблійний або класичний (Старий Заповіт), мова релігійної практики та духовної й світської літератури високого стилю; мова єврейського просвітництва та художньої літератури XVIII—XIX ст.; з 2-ої половини XX ст. мова повсякденного спілкування.
Існує кілька норм вимови, які дуже різняться поміж собою, найпоширеніша — сефардська, якою користується сучасна літературна мова.
В українській мові окрім назв Гебрейська мова або іврит (сучасний іврит) для сучасної мови вживаються назви давньоєврейська мова (староєврейська), гебрейська та іврит для класичної мови Біблії. Слово «іврит» повторює сучасне звучання самоназви мови (давня самоназва така ж, але звучала як «ivrith»), слово «єврейська» виникло у результаті перетворення назви на слов'янський лад, та слово «гебрейська» (лат. lingua Hebraica, англ. Hebrew language) — на латинський. У російській мові більше вживається слово «еврейский язык», у польській вживається слово «język hebrajski».
Зміст |
[ред.] Походження й вік
У другій половині другого тисячоріччя до нашої ери іврит стає самостійною семітською мовою, остаточно відділившись від родинних мов і діалектів. Найбільш прадавнє літературне джерело на івриті з виявлених до теперішнього часу - "Пісня Деворы" (XІІ століття до н.е. ), яка входить до складу Старого Завіту (Суд.5). Самий прадавній напис на івриті , "календар з Гезера", датується X століттям до н.е
[ред.] Давньоєврейська мова
[ред.] Біблійний період ( XІІ-ІІ століття. до н.е.)
Джерело: * Старий Завіт (він же Тана́х - "Тора, Невиим, Кетувим"). Особливості: граматика й фонетика усе ще зберігають риси, традиційні для семітських мов. Голосні діляться на ультракороткі, короткі й довгі.
[ред.] Післябіблейський період (1 століття до н.е. - ІІ століття н.е.)
Джерела: * Мишна́ (звід законів іудаїзму (Усний Закон)) * Кумранські рукописи (розкопки в районі мертвого моря в 1940-х роках) До кінця ІІ століття н.е. давньоєврейський перестає бути розмовною мовою, залишаючись мовою богослужіння.
[ред.] Давньоєврейська мова епохи Талмуда й масоретів (ІІІ-V ст.)
Джерела: * пию́т (релігійна поезія на івриті ) * Мидраши (коментарі й тлумачення Старого Завіту) У цей час в одному із плинів єврейської релігії, що називає себе "масо́ретами" ("хранителі традицій"), винаходять систему "голосних" значків при "згодних" буквах ("некудо́т"). Це дозволяє стандартизувати вимову голосних при читанні прадавніх текстів. Іврит значно збагачується арамейською лексикою (цей процес триває й у середньовічну епоху). Відбувається перебудова системи дієслова - колишні види (доконаний і недоконаний) переосмислюються; у результаті перебудови системи дієслівних часів деякі "якісні" прислівники стають самостійними словами.
[ред.] Середньовічний іврит (10 століття-13 століття)
Джерела: * іспанська поезія (Єгуда Галеві, Ібн-Езра, Соломон Бен Єгуда ібн Гебіроль, Альхарізі) * коментарі до Біблії й Талмуду (Раші, Маймонід, Нахманід, Мозес Мендельсон) * кабалістична література * наукова література (філософська, медична, географічна, філологічна, історична) Іврит не є розмовною мовою, однак євреї як і раніше вивчають його, читають на ньому релігійні книги, пишуть праці, спілкуються з євреями з інших країн. Виходить із уживання основний "конкурент" івриту - арамейська мова. Виробляється трохи вимовних норм івриту: ашкеназська (Європа - крім Іспанії) і сефардська (в основному в ісламських країнах, Іспанії, Греції, частини Італії). Сефардська норма краще зберігає особливості прадавньої вимови, однак у ній втрачена відмінність між короткими й довгими голосними. Ашкеназська норма здобуває деякі особливості німецької вимови; довгі голосні перетворюються в йотовані, відбувається істотна перебудова системи голосних і згодних. Прикметник остаточно стає самостійною частиною мови.
[ред.] Відродження мови у 20-му столітті
Наприкінці 19-го та в 20-му столітті в Європі та Ізраїлі відбувся процес, завдяки якому гебрейська мова з суто літургійної, писемної мови стала розмовною, що має державний статус в Ізраїлі. Це був не тільки лінґвістичний процес: відродження мови стало складовою цілої хвилі змін, пов'язаних із одночасним поширенням сіоністичного руху та заснування держави Ізраїль у 1948-му році. Це стало можливим завдяки зусиллям ряду ентузіастів, найвідоміший з яких - Еліезер Бен-Єгуда
Процес повернення гебрейської мови до повсякденного вжитку є унікальним, дотепер жодній іншій мові, що ні для кого вже не була матірньою не вдалося стати державною та набути мільйони носіїв.
Відродження також спричинилося до помітних мовних змін.
[ред.] Зовнішні посилання
- Словарні уроки Івриту на Інтернет Поліглоті
- Переклади з івриту на українську та навпаки
- Гебрейсько-російський та російсько-гебрейський словник online
 |
Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
