Гевандгаус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перший Гевандгаус (1781)
Другий Гевандгаус (1884)
Третій Гевандгаус (1981)

Гевандгаус, Ґевандгаус, Гевандхаус (нім. Gewandhaus) — концертний зал в місті Лейпциг, Німеччина. Назва дослівно перекладається як «Будинок тканин» і походить від гільдії купців тканин, що займали там перший поверх.

Історія[ред.ред. код]

Будівля першого лейпцизького Гевандгауза була споруджена в старому місті в 1498 року виконувала функцію складського приміщення (нім. Zeughaus). Оскільки перший поверх використовувала гільдія купців тканин та вовняних виробів як ярмаркове приміщення невдовзі весь будинок стали називати Гевандхаус. 1743 року 16 лейпцизьких купців заснували концертне товариство Großes Concert. Оркестр цього товариства спершу складався з 16 музикантів. Перший концерт відбувся 11 березня 1743 року. З 1744 року концерти проходили в заїжджому дворі "Drey Schwanen" в лейпцизькому кварталі Брюль.

У 17801781 роках на замовлення міської влади другий поверх Гевандгауса архітектор Йоганн Карл Фрідріх Даут перебудував на концертний зал. З південного боку квадратового за формою залу знаходилася сцена для оркестру (63 м²). Після переїзду ярмаркового дому гільдії купців тканин у 1781 році музичний колектив товариства став називатися оркестром Гевандгауса (нім. Gewandhausorchester).[1]

11 грудня 1884 року в музичному кварталі на південний захід від центру Лейпцига було відкрито новий концертний зал, який за традицією також називали Гавандгаусом. У грудні 1943 та лютому 1944 року концертний зал дуже постраждав під час бомбових ударів по місту. Після зруйнування другого Гевандгауса його оркестр з 1945 по 1981 рік тимчасово виступав у Конгресгалле біля Зоопарку. І нарешті 8 жовтня 1981 року було відкрито третю будівлю Гевандгауса, що є домашньою сценою Лейпцизького оркестру й до сьогодні.

Восени 1989 року Гевандгаус набув політичного значення. Курт Мазур відкрив його двері для проведення так званих «Розмов у Гевандгаусі» (Gewandhausgespräche) - публічних політичних дискусій, на яких йшлося про реформи й майбутнє НДР. Завдяки цим розмовам Гевандгаус став платформою політичної опозиції в НДР.

Зали[ред.ред. код]

Великий зал (Große Saal) має 1 900 місць і відзначається особливо доброю акустикою.

Малий зал у 1997 році було перебудовано в зал імені Мендельсона, він має 498 місць й найчастіше використовується для концертів камерної музики.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Rudolf Skoda: Die Leipziger Gewandhausbauten. Konzertgebäude im internationalen Vergleich. Verlag für Bauwesen, Berlin 2001, ISBN 3-345-00781-9 (erweiterte Neuausgabe von: Rudolf Skoda: Neues Gewandhaus Leipzig. Verlag für Bauwesen, Berlin 1985).
  • Christoph Kaufmann: Von einem Abriss wird abgeraten. Das Gewandhaus zu Leipzig zwischen 1944 und 1968. Hrsg. vom Leipziger Geschichtsverein. Sax, Beucha 1996, ISBN 3-930076-41-1.
  • Das Neue Gewandhaus - wie es seinen Ort fand und seine Gestalt bekam. In: Bauen in Leipzig 1945-1990. Leipzig 2003, ISBN 3-89819-159-1, S. 211-215.
  • Tobias Thuge: Res Severa – Vom Verschwinden eines Bildes. Wolfgang Peukers Bild „Welttheater“ im Gewandhaus zu Leipzig als Beispiel staatlicher Auftragskunst in der DDR. Grin, München/Ravensburg 2010.

Посилання[ред.ред. код]