Гейдельберзька людина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Череп Homo heidelbergensis

Homo heidelbergensis («Гейдельберзька людина», названа так на честь Гейдельберзького університету) — вимерлий вид роду Homo, який, можливо, був прямим предком як Homo neanderthalensis в Європі так і Homo sapiens. Найкращі рештки цих гомінідів датовані від 600 до 400 тис. років тому. Кам'яні знаряддя Homo heidelbergensis близькі до ашельських знарядь Homo erectus.

Кісткові рештки людей ашельської доби – велика рідкість, кожна така знахідка стає справжньою науковою сенсацією. На теренах України і Польщі їх поки що не виявлено. Однак фізичні риси „праєвропейців”, які залишили тут найдавніші археологічні пам’ятки, можна реконструювати на підставі знахідок в інших країнах Європи, а саме: нижньої щелепи людини, яка жила близько 500 тис. років тому (місцезнаходження біля м. Гейдельберг у Німеччині); черепа двадцятирічного мисливця, вбитого десь 400 тис. років тому (печера Араго в Східних Піренеях у Франції); фрагмента потиличної кістки, яка датується цим же часом (стоянка біля с. Вертешселлеш в Угорщині); кістяк гарної збереженості чоловіка, який помер близько 300 тис. років тому (печера Петралона біля м. Салоніки в Греції) тощо. Усі ці розрізнені знахідки мають одну спільну рису: мозаїчне переплетіння дуже архаїчних і сучасніших ознак своєї морфологічної будови, що й дало підстави для виокремлення „архаїчних сапієнсів”. Згідно з сучасними уявленнями, вони належали до біологічного виду Homo heidelbergis („гейдельберзька людини”), який сформувався на теренах сучасної Африки близько 800–900 тис. років тому[7].

За даними археології, основу життєдіяльності „гейдельберзької людини” становило загінне полювання на великих тварин, ефективність якого забезпечувалась багатьма чинниками, а саме: спільними узгодженими діями членів первісних колективів, наявністю досконалих знарядь, використанням вогню. У пошуках здобичі колективи „архаїчних сапієнсів” постійно переміщались із місця на місце, поступово освоюючи регіони з помірним, прохолодним кліматом. Рятуючись від холоду, вони активно освоювали печери і навчились будувати штучні житлові конструкції.