Гейс-тен-Бос

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Палац
Палац Гейс-тен-Бос (Гаага)
Huis ten Bosch
частина головного фасаду
частина головного фасаду
Країна Нідерланди
Місто Гаага
Розташування 52°05′35″ пн. ш. 4°20′38″ сх. д. / 52.09306° пн. ш. 4.34389° сх. д. / 52.09306; 4.34389Координати: 52°05′35″ пн. ш. 4°20′38″ сх. д. / 52.09306° пн. ш. 4.34389° сх. д. / 52.09306; 4.34389
Тип будівлі палац
Архітектурний стиль бароко
Будівельник Казаков Матвій Федорович
Будівництво 1648 р.—перебудови в середині 19 ст.
Основні дати:
1648-1652
Будівлі:
палац, пейзажний парк, курдонер
Статус Культурне надбання ЮНЕСКО[Джерело?]
Стан задовільний

Палац Гейс-тен-Бос (нід. Huis ten Bosch) — палац 17 століття доби голландського бароко для родини Оранських, одна з сучасних резиденцій королів Нідерландів.

Історичні дані[ред.ред. код]

План палацу.

В середині 17 століття мистецтво Голландії все більше втрачало демократичні традиції і ставало на шлях обслуговування багатих верств населення. В першу черу це стосувалось і аристократичних родин, і новітніх багатіїв, зорієнтованих на пишні, аристократичні зразки мистецтва і моди Франції, Іспанії, Великої Британії. Саме аристократичними смаками вельмож Франції керувалися в родині принців Оранських, що традиційно посідали керівні позиції в військовому і державному управлінні. Ініціатива створення нового палацу надійшла від аристократів дому Оранських. Проект створили архітектори Якоб ван Кампен та Пітер Пост. Лісова частина на північному сході від міста Гааги і стала будівельним майданчиком та основою для саду бароко.

Невеликі розміри нового державного утворення (Поєднаних північних Провінцій, відоміші під назвою Голландія) не сприяли грандіозності навіть палацово-паркових ансамблів, коли за зразок брали подібні комплекси Франції чи Британії. Відносно невеликі розміри притаманні і садово-парковому ансамблю Гейс-тен-Бос.

Tuinontwerp Huis ten Bosch.jpg

Ансамбль має дві головні вісі, центральну, що проходить через через парадний двір, палацик і партер за ним, і вздовжну, що пройшла через бічні фасади палацика до другої ділянки регулярного саду ліворуч від палацу. Слабким нагадуванням про грандіозний Версаль були партери, видовжений басейн-дзеркало вздовжної вісі і канали. Але розпланування частин саду було самостійним, індивідуальним. Комплекс невловимо скидався не на жорстко геометричні побудови французів, а на національні сади бароко з бічним розташуванням палацу, з головуванням саду, мало скореного велетенській споруді палацу, як то має Вілла Альдобрандіні, Підгорецький замок, Палац Мезон-Лафіт, Петергоф чи Во ле Віконт.

Герріт ван Гонтгорст. «Фредерік Гендрік, герцог Оранський, з родиною», 1647 рік, Державний музей (Амстердам).
Цезар ван Евердінген. «Чотири музи і кінь Пегас на горі Парнас». Палац Гейс-тен-Бос, Гаага.

Надзвичайно слабкі традиції декоративного живопису в Голландії, де для їх розвітку не було відповідних умов, спонукали замовників Оранських звернутися до митців сусідньої Фландрії, де, навпаки, не було традицій демократичних, а переважали традиції вишуканості, елегантності, аристократизму. В новому палаці Гейс-тен-Бос працювали фламандці:

  • Теодор ван Тюлден;
  • Якоб Йорданс;
  • Томас Віллебортс;
  • Гонсалес Коквес.

До декоративних робіт в палаці запросили тільки тих голландських майстрів, художня манера яких лише скидалась на твори фламандських декораторів. Тут працювали:

В палаці була створена Зала слави дому Оранських з парадними портретами в стилі Антоніса ван Дейка чи Годфрі Неллера. Парадну їдальню створив француз-емігрант Даніель Маро. Частка цих майстрів була також задіяна в створенні оздоб для ратуші в Амстердамі, офійної пам'ятки перемоги Нідерландської буржуазної революції.

Споруда Гейс-тен-Бос не була втрачена впродовж століть, хоча в часи 2-ї світової війни резиденцію покинула королева Вільгельміна, а комплекс захопили нацисти. За їхніми планами, палац підлягав руйнації, але їх умовили не чіпати комплекс. Часткові пошкодження були відновлені і реставровані в повоєнні роки (1950—1956). Палацовий ансамбль знову став державною резиденцією.

Джерела[ред.ред. код]

  • Stenvert, R. et al. (2004). Monumenten in Nederland: Zuid-Holland, pág. 227—228. Zwolle: Waanders Uitgevers. ISBN 90-400-9034-3.
  • Линник И. В. «Голландская живопись 17 века и проблемы атрибуции картин», Л, «Искусство», 1980, с.68-69

Див. також[ред.ред. код]