Гекони карликові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гекони карликові
Капський карликовий гекон
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Плазуни (Reptilia)
Ряд: Лускаті (Squamata)
Підряд: Lacertilia
Родина: Геккони (Gekkonidae)
Підродина: Справжні гекони
Рід: Гекони карликові
Біноміальна назва
Lygodactylus
Gray, 1864
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Lygodactylus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Lygodactylus

Гекони карликові (Lygodactylus) — рід геконів підродини Справжні гекони. Має 60 видів.

Опис[ред.ред. код]

Представники цього роду геконів сягають довжини від 4 до 9 см. Їх тулуб має коричневий, синьо—сірий колір з яскраво—жовтою головою у самців. Зустрічаються карликові гекони також жовтого та зеленого кольору з білою головою. Самиці забарвлені у бежево—сірий колір. Також є види карликових геконів, у яких самці відрізняються від самок за кольором горла. У перших воно чорне, а у останніх — у сіру смужку. Статевий диморфізм не значний — самці трохи більше за самок. На кінцівках пальців та хвоста є прикріплюючі пластинки, що допомагає швидко пересуватися по рівній поверхні. Здатні відкидати хвоста при небезпеці, але при цьому прикріплююча пластина на хвості не відновлюється.

Спосіб життя[ред.ред. код]

Полюбляють тропічні ліси. Найкраще себе почувають у вологій місцині. Усе життя проводять на деревах, де облаштовуються у дуплах Активні як вдень, так й вночі. Харчуються цвіркунами, павуками, фруктами, особливо полюбляє банани.

Це яйцекладні гекони. Відкладають до 2—3 яєць.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Мешкають переважно в Африці, а також є види з Південної Америки.

Види[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Словник-довідник із зоології. – К., 2002.
  • Beate Röll: Zwerggeckos, Lygodactylus, NTV Natur und Tier-Verlag Münster, 2004, ISBN 3-937285-16-4.
  • Словник зоологічної номенклатури (1927 – 1928): Факсимільне відтворення видань 1927-1928 рр. – К.: Наукова думка, 2005 р. – 186 с.–
  • Шмальгаузен І. І. Походження наземних хребетних. М., 1964.