Гельмінти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гельмінтози
Hookworms.JPG
Гельмінти
МКХ-10 B65.0-B83.0
МКХ-9 120.0

-129.0

DiseasesDB 28826
MeSH C03.335

Гельмі́нти (по-простому глисти, від дав.-гр. ἕλμινθος — паразитний черв/черв'як, глист, хробак) — загальна назва паразитичних червів, що паразитують в організмі тварин (царство Animalia), людини (наприклад, у кишечнику або порожнині тіла, чи в інших тканинах) і спричиняють гельмінтози (англ. helminthiasis). Вивченням гельмінтів займається гельмінтологія, проблемами зараження гельмінтами людей, хворобами, ними спричиненими, займається медична паразитологія. Гельмінтози у більшості країн світового медичного простору відносяться не тільки до паразитарних хвороб, але й до інфекційних хвороб.

Ще в давнину люди виявляли в організмі домашніх тварин різних розмірів хробаків, помічали їх і у людини. У староєгипетському джерелі — папірусі Еберса є перші відомості про хворобу, яка, як нині відомо, спричиняється шистосомами. Перші наукові описи деяких паразитичних червів (глистів) надав Гіппократ (гострик, аскарида, ехінокок), який ввів до медичного ужитку терміни «гельмінт» і «гельмінтоз».

Актуальність гельмінтів і гельмінтозів[ред.ред. код]

Натепер відомо, що 384 види гельмінтів здатні паразитувати у людини:

207 видів відносяться до типу плоских червів;
146 видів — до типу круглих червів;
24 види — до типу волосатиків;
7 видів — до типу скребликів.

Актуальність гельмінтозів на сучасному етапі обумовлена тим, що:

  • 3—е місце в світі по захворюваності серед інфекційних хвороб займають кишкові гельмінтози;
  • 25% населення Землі уражено гельмінтами;
  • за оцінками близько 100 млн. дітей мають затримку в рості та інші серйозні негаразди через ураження гельмінтами;
  • кожен житель тропіків уражений в середньому 3—4 видами гельмінтів, субсахарної Африки — 2—3 видами; Азії, Південної та Центральної Америки — 1 видом;
  • в Європі інвазований кожен третій житель;
  • на території Україні поширені близько 30 видів гельмінтів.

Розповсюдженість окремих гельмінтозів наступна:

  • ентеробіоз в розвинених країнах помірного клімату уражає від 10 до 90% населення;
  • у світі хворіє на аскаридоз 1,47 мільярда людей;
  • на трихоцефальоз страждають близько 1,3 мільярда людей, у зоні тропіків і субтропіків інвазію виявляють у 40—50% дитячого населення, в зоні помірного клімату — до 36%. У деяких тропічних країнах рівень ураженості місцевого населення досягає 90%;
  • близько 1,3 мільярда людей в 81 країні потенційно можуть бути заражені на лімфатичні філяріози, близько 40 млн. людей через ці хвороби є інвалідами;
  • на анкілостомідоз та некатороз страждають 1,05 мільярдів жителів планети. В Індії через них економічні втрати складають 842 млн. доларів США на рік;
  • шистосомози потенційно загрожують 700 млн. людей в світі, а 270 млн. є зараженими;
  • стронгілоїдозом уражені близько 100 млн. осіб;

В Україні офіційно щорічно реєструється 400–600 тис. захворілих, переважно на ентеробіоз й аскаридоз.

Класифікація гельмінтів, що здатні уражати людей[ред.ред. код]

За біологічними особливостями[ред.ред. код]

В даний час з урахуванням біологічних особливостей гельмінтів, які спричиняють гельмінтози у людей, поділяють на 4 типи:

  1. Круглі черви чи хробаки (нематоди, лат. Nematoda, Nemathelminthes — гострик, аскарида, волосоголовець людський, трихінела, анкілостома, кишкова вугриця (угриця) та ін. У людей серед гільмінтозів переважають ті, що спричинені саме нематодами;
  2. Волосатики (лат. Nematomorpha, народне — «живий волос») — окремі гельмінти комах, що можуть іноді потрапляти до людини при випадковому заковтуванні комах;
  3. Скреблики або акантоцефали (лат. Acanthocephala) — гельмінти комах та рачків, які можуть бути випадково проковтнуті людиною;
  4. Плоскі черви (лат. Plathelminthes), серед яких виділяють:
    • клас стрічкових/стьожкових червів (цестоди, лат. Cestoda) — бичачий, свинячий, карликовий ціп'яки, різноманітні стьожківці, ехінокок, альвеокок та ін.;
    • клас сисунів/смоктальників (трематоди, лат. Trematoda) — котячий сисун (або сибірський двовустець, або дворот), печінковий сисун (двовустець/дворот), гігантський сисун та ін.

Класифікація гельмінтів, що спричиняють захворювання у людей, за особливостями життєвого циклу[ред.ред. код]

За особливостями життєвого циклу гельмінтів розділяють на три групи:

  1. Геогельмінти — характерна відсутність проміжного хазяїна, для розвитку яєць і личинок необхідне перебування їх у ґрунті протягом певного часу (аскарида, волосоголовець та ін.);
  2. Біогельмінти — розвиток паразита відбувається за участю не тільки остаточного господаря, а й проміжного, іноді не одного (свинячий й бичачий ціп'яки та ін.);
  3. Контагіозні антропонозні гельмінти — відсутні проміжні біологічні господарі, людина є єдиним хазяїном, і яйця, що виділяються від хворого в зовнішнє середовище до моменту виділення повністю дозрілі (карликовий ціп'як) або дозрівають до ступеня високої інвазійності протягом буквально кілька годин на будь-яких об'єктах, навіть не на ґрунті (гострик). У гельмінтозів, що спричиняються такими гельмінтами, велике значення у формуванні тривалого перебігу хвороби належить автоінвазії.

Класифікація гельмінтів за механізмом передачі до людини[ред.ред. код]

Гельмінти передаються наступними механізмами передачі:

  • оральний (часто фекально-оральний) — яйця гельмінтів або проміжні стадії біогельмінтів потрапляють через заражену воду. харчові продукти, побутовим шляхом у травну систему людини, де відбувається їх активація;
  • перкутанний — частіше за все личинки паразита самостійно просвердлюють неушкоджену шкіру і проникають всередину організму;
  • трансмісивний — личинки проникають в кровоток в результаті укусу живого переносника;

Деякі з гельмінтів використовують два механізми. Наприклад, кишкова вугриця, збудник стронгілоїдозу, може передаватися як орально, так і перкутанно.

Класифікація гельмінтів за місцем локалізації в організмі людини[ред.ред. код]

Згідно цього гельмінтів поділяють на:

  • Кишкові (аскарида, гострик, волосоголовець та ін.) — це найчастіша локалізація гельмінтів в людини;
  • Позакишкові (котячий сисун, ехінокок та ін.).

Загальні клінічні прояви гельмінтозів[ред.ред. код]

У клінічному перебігу гельмінтозів виділяють:

  • Гостра фаза тривалістю від 1 тижнів до 3 місяців з можливими проявами у вигляді:
    підвищення температури тіла;
    шкірних висипань;
    лімфаденопатії;
    еозинофілії та гіпереозінофілії;
    різноманітних органних ушкоджень.
  • Хронічна фаза (патогенний вплив на людський організм визначається видом, локалізацією і способом харчування гельмінта, інтенсивністю інвазії), яка проявляється:
    порушенням харчування хворого;
    анемізацією;
    механічним пошкодженням тканин у зоні паразитування гельмінта;
    алергічними і токсичними реакціями;
    зниженням загальної та місцевої реактивності;
    канцерогенною дією.

Такі виражені клінічні й лабораторні прояви спостерігаються при масивних інвазіях, серйозних супутніх захворюваннях, загальному ослабленні організму. При невеликих рівнях зараження гостра й, навіть, хронічна фази можуть перебігати малосимптомно або, взагалі, приховано.

Методи виявлення гельмінтів у організмі людини[ред.ред. код]

Сучасні методи діагностики глистових інвазій натепер включають:

  • мікроскопічний:
нативний мазок фекалій для виявлення яєць гельмінтів;
товстий мазок фекалій з целофаном по Като для виявлення яєць гельмінтів;
після зіскрібку з періанальних складок для виявлення яєць та гострика;
методика липкої стрічки Грехема;
методика Гіммельфарба при ентеробіозі;
методика мікросокпії калу після попереднього збагачення флотацією чи осадженням (методики Телемана, Фюлеборна, Калантарян, Рітчі та ін.);
методика очищення калу детергентами (пральні порошки) від супутніх біологічних домішок;
методика мікроскопії консервованих мазків фекалій після очищення калу детергентами;
виявлення живих личинок гельмінтів (закручування по Шульману, методики Бермана, Брумпта, Харада-Морі та ін.)"
методика прямої мікроскопії проглотид стрічкових гельмінтів,
методика мікроскопії на яйця дуоденального вмісту, мокротиння, сечі, крові та ін. при позакишкових гельмінтозах;
  • патоморфологічний — дослідження біоптатів м'язів при трихінельозі, тканин при цистицеркозі тощо;
  • цитологічний — дослідження вмісту паразитарних кіст при ехінококозі й альвеококозі;
  • серологічний — різного роду серологічні реакції (РНГА, РЗК, РІФ та ін.);
  • топічна діагностика — УЗД, МРТ, КТ та ін.

Лікування гельмінтозів[ред.ред. код]

Принципи лікування гельмінтозів[ред.ред. код]

Повинні відповідати наступному:

  • призначення антигельмінтних препаратів необхідно проводити з урахуванням особливостей паразита;
  • при масивній інвазії, особливо у дітей, щоб уникнути токсичних реакцій внаслідок масивної загибелі гельмінтів, слід починати антигельмінтну терапію з половинної дози препарату;
  • терапія повинна бути комплексною, спрямованої не тільки на знищення гельмінта, але і на ліквідацію наслідків його життєдіяльності: алергічних розладів, анемії (дифілоботріоз), запалення жовчовивідних шляхів (опісторхоз) та ін.;
  • лікування повинно проводиться під суворим контролем паразитологічних методів — для вирішення питання, чи відбулась повна санація хворого від гельмінта;

Препарати для сучасного лікування гельмінтозів[ред.ред. код]

Поділяються на:

Цікаві факти[ред.ред. код]

Ліки для вигнання глистів («умертвіння черв'яків»), викладене в папірусі Еберса, містить серед інших компонентів: «кісточок фініків і рослини дісарт по 1/8 частини, солодкого пива — 25 частин». Пропис закінчується словами: «зварити, змішати, випити — вийде зараз». Арнольд з Віланова — один з авторів Салернського Кодексу здоров'я (Regimen Sanitatis Salernitanum) на початку XIV ст. рекомендує інший засіб: «Не цурайтесь від м'яти за те, що вона не поспішно з живота і шлунка глистів та черв'яків виганяє».

Ібн-Сіна (980–1037) наводить такі ознаки наявності у хворого паразитичних черв'яків: слинотеча, нудота та метеоризм після їжі, скрип зубами, особливо уві сні. Для лікування «демонів» аскарид, Ібн-Сіна рекомендує пити настій цитварного полину з молоком, а від гостриків приймати оман та чистотіл з цукром, запиваючи водою. Ці рекомендації з точки зору сучасної медицини не викликають заперечень, хоча, безумовно, сучасні препарати є значно більш ефективними і менш токсичними.

Митрополит Серафим (Чичагов), у своїх «Медицини бесідах» дає рецепт: «Дві столові ложки очищеного гарбузового насіння дрібно потовкти, і залити чотирма ложками спирту. Настоювати три дні. Процідити і приймати теж три дні. Схема прийому: по двадцять крапель настоянки на столову ложку води щогодини».

Профілактика гельмінтозів[ред.ред. код]

Включає комплекс заходів — санітарний благоустрій населених місць, охорона ґрунту і води від забруднення фекаліями, знешкодження нечистот, призначених для добрив, а також систематична боротьба з мухами. Сувора ветеринарна експертиза м'ясних продуктів на наявність тріхінел, фін бичачого й свинячого цип'яків тощо. Ретельне миття рук перед їжею, після відвідування туалету, контакту з землею. Ретельне миття овочів, ягід і фруктів; достатня термічна обробка м'ясних і рибних продуктів. Бажано утримуватися від купання в забруднених прісних водоймах, розташованих неподалік від пасовищ, водопоїв тварин та ін.[2] Широка санітарна пропаганда серед населення. При появі підозр про наявність глистів — звернутися до лікаря. Потрібно масове планове обстеження населення з метою виявлення та лікування інвазованих гельмінтами.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Вказані міжнародні непатентовані назви ліків, що є зареєстровані в Україні на 2013 р.
  2. [1]

Джерела[ред.ред. код]

  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина». — 2012. — С. 778 — 12с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-214-3
  • Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.:"Здоров'я",2008.nbsp;— Т.1.; 2—е вид., перероб. і доп.nbsp;— 884 с. ISBN 978-966-463-012-9
  • А. М. Бронштейн, А. К. Токмалаев. Паразитарные болезни человека. Протозоозы и гельминтозы. — Москва. Изд-во Российского Университета Дружбы Народов. — 2004 г. — 206 с. ISBN 5-209-01361-8
  • Паразитарные болезни человека (Шабловская Е. А., Падченко И. К., Мельник М. Н. и др.).  — К.:Здоров'я, 1984. — 160 с.
  • А. М. Зюков за участі Б. Я. Падалки. Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини. — 2е вид., доп. — Державне медичне видавництво УРСР. Київ. — 1947 р.— 394 с.
  • Життєві цикли гельмінтів // Медична біологія. / За редакцією В. П. Пішака, Ю. І. Бажори. — Вінниця: Нова книга, 2004 ISBN966-7890-35-Х