Геліос

Геліос на сонячній колісниці, Йоган Батист, Мюнхен

Геліос (дав.-гр. Ἥλιος або дав.-гр. Ἠέλιος, «сонце»), а також Титан — у давньогрецькій міфології — бог сонця, син титана Гіперіона й Тейї, брат Селени та Еос, батько Фаетона й Геліад. Геліос — усевидюще божество — згадується поряд із володарями світового простору (Землею, Небом, Водою).

У класичну епоху Геліос — бог сонячного світла, зцілитель сліпих, який, проте, може й наслати сліпоту. За часів Евріпіда Геліоса почали ототожнювати з Аполлоном, через що з'явилося друге ймення бога сонця — Феб.

За міфом, Геліос щоранку виїздить зі східної частини Океану на колісниці, запряженій четвериком білих прудконогих коней, а ввечері спускається в західній частині; вночі об'їжджає землю човном, щоб повернутися на схід. Зображували його вродливим, схожим на Аполлона чоловіком у золотому променистому ореолі.

На острові Трінакрії (Сицилія) дочки Геліоса пасуть його худобу. Культ Геліоса був поширений у Корінфі, Аргосі, Еліді, де були його храми. Центром його культу вважався Родос; тут щороку в жертву богові кидали в море четверо коней в упряжі. Крім того, йому офірували білих ягнят або кабанів; з тварин йому були присвячені кінь, вовк, орел і півень.

Римляни з Геліосом ототожнювали Соля — бога сонця, храм якого стояв на Квіриналії. За часів імперії в Римі був поширений культ Нездоланного сонця, близький до культу Мітри. На Родосі в 3 ст. до н. е. споруджено величезну статую Геліоса (Колос Родоський, що вважався одним із семи чудес світу).

Література

• Словник античної міфології