Генерал-губернатор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Генера́л-губерна́тор (англ. Governor-General) — призначений представник голови держави або уряду для управління територією, зазвичай у колоніально-імперіальному контексті.

Російська імперія[ред.ред. код]

В Російській імперії з 1775 року генерал-губернатор — вища урядова особа в губернській адміністрації, яка очолювала генерал-губернаторство. До 1775 року звання генерал-губернатор було почесним.

З 1708 року очолювали органи колоніальної адміністрації в Київській губернії (перший — М. Лєонтьєв). В цей період цивільна влада належала гетьманському правлінню, а генерал-губернатор здійснював нагляд за військовими справами і обороною кордонів. Київський генерал-губернатор мав повноваження вести переговори з Кримським ханством, Туреччиною і Польщею.

Після проведення Катериною II в 1775 році губернської реформи, влада генерал-губернатора, особливо в колоніальних володіннях Росії, набула характеру військової диктатури. Бувши главою всієї військової, адміністративної, судової і фінансової влади, генерал-губернатор мав практично необмежені повноваження. Генерал-губернатор був одночасно і командуючим військами військового округу. Призначався царем. Здебыльшого на посаду генерал-губернатора призначались найреакційніші й найбільш шовіністично настроєні російські генерали.

В різний час в Україні функції генерал-губернатора виконували, відомі своїми антиукраїнськими заходами Петро Румянцев, Дмитро Бібіков, Григорій Бобринський.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]