Геннінґ Манкелль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Геннінґ Манкелль
швед. Henning Mankell
Геннінґ Манкелль читає лекцію на тему своєї творчості. Парковий театр, 8 грудня 2007 року.
Геннінґ Манкелль читає лекцію на тему своєї творчості. Парковий театр, 8 грудня 2007 року.
При народженні Геннінґ Ґеорґ Манкелль — швед. Henning Georg Mankell
Дата народження 3 лютого 1948(1948-02-03) (66 років)
Місце народження Стокгольм, Швеція
Національність швед
Громадянство Швеція Швеція
Мова творів шведська
Рід діяльності прозаїк, драматург, режисер і видавець
Роки активності: від 1968
Жанр роман, п'єса, детектив, трилер

Ге́ннінґ Ґео́рґ Ма́нкелль (швед. Henning Georg Mankell, * 3 лютого 1948, Стокгольм) — шведський прозаїк, драматург, режисер і видавець, автор детективних романів про комісара Курта Валландера. Останнім часом живе переважно в Мозамбіку, а на літо повертається до Швеції. З 1998 року одружений з дочкою шведського режисера Інґмара Бергмана, має четверо дітей — Томаса, Маріуса, Мортена і Йона[1]. Його книжки розійшлися тиражем понад 40 мільйонів примірників[2].

Біографія[ред.ред. код]

Геннінґ Манкелль народився в сім'ї юриста Івара Геннінґссона Манкелля та Інґрід Біргітти Манкелль (у дівоцтві Бергстрем). Названий на честь діда — шведського композитора Івара Геннінґа Манкелля. Батьки майбутнього письменника розлучилися, коли йому був один рік, і хлопчик ріс разом із старшою сестрою спершу у Свеґу, що в Гер'єдалені, де його батько працював суддею[3], а потім у Буросi, що у Вестер'єтланді. Геннінґова мати наклала на себе руки, коли синові було двадцять років.

Манкелль із самого дитинства мріяв стати письменником, але цікавився також театром. Він вступив до театральної школи й уже вісімнадцятилітнім почав свою кар'єру на посаді помічника режисера у стокгольмському театрі Riks. З 1968 року він працював як театральний режисер і письменник, поставивши собі мету викривати сучасне суспільство. Він брав участь у акціях протесту проти війни у В'єтнамі, колоніальної війни Португалії в Африці й режиму апартеїду в Південно-Африканській Республіці[4]. Також співпрацював із журналом Folket i Bild/Kulturfront.[4] У 70-х роках Манкелль перебрався до Норвегії, де, зокрема, брав участь у діяльності Робітничої комуністичної партії Норвегії, але так і не став її членом[4],[5]. Згодом, у 2002, Манкелль матеріально підтримав ліву норвезьку газету Klassekampen («Класова боротьба»), купивши її паї на 50 000 норвезьких крон[6][7].

У 1972-му Манкелль вирушив у подорож до Африки й провів два роки в Замбії. Африка назавжди стала його другою батьківщиною. «Я стою однією ногою в снігу, а другою — в піску», — сказав він про себе в одному з інтерв'ю.

Його літературна діяльність почалась у 1973-му з роману «Підривник гір», у якому йдеться про історію робітничого руху. Романи і п'єси письменника мали соціальну скерованість.

Наприкінці 70-х років Манкелль став регулярно їздити до Африки, спершу до Зімбабве, а тоді до Мозамбіку. В середині 80-х років він заснував у Мапуту театральну трупу, а в 1986-му очолив театр Avenida, єдиний професіональний театр у Мозамбіку. Письменник по півроку проводив то в Швеції, то в Африці. Його враження від Африки знайшли відображення в романі «Червона антилопа» (2001) про хлопчика-бушмена.

Наступні десять років Манкелль працював режисером і художнім керівником театру Theater von Västerbotten у Шеллефтео, а з 1984 року — театру Kronoborg у місті Векше. Будучи зайнятий цією роботою, він нічого не публікував з 1984 по 1990 рік.

«Безликий убивця» — перший роман із серії про детектива Курта Валландера — вийшов у світ 1991 року, мав великий успіх у Швеції й одержав кілька нагород. Однак тільки з третьої книжки про Валландера під назвою «Біла левиця» серія детективів здобула міжнародне визнання. Ці детективи написано за традицією романів шведських письменників Май Шевалль і Пера Валее про комісара поліції Мартіна Бека. Численні твори цієї Манкеллевої серії екранізовано, деякі з них — кілька разів. Така творчість не означала, що письменник відійшов від соціальної тематики. Всі твори наповнені роздумами про шляхи розвитку Швеції, проблеми емігрантів і про потребу боротися з будь-якими видами екстремізму. Манкелль і досі вділяє немало місця політичним і громадянським темам, як-от у романі «Китаєць» 2008, у якому описано особисті переживання автора.

Манкелль — автор численних книжок для дітей і юнацтва, як-от «Загадка вогню» (1996) і «Хлопчик, що спить на засніженому ліжку» (1998). У 2003-му Манкелль у спіавторстві з акторами театру Граца і «Авенідо» написав і поставив п'єсу Butterfly Blues.

Письменник створив свій власний видавничий дім Leopard Förlag, щоб підтримувати молоді таланти з Африки і Швеції. У 2007 році він пожертвував 15 мільйонів шведських крон для «Дитячих сіл SOS» у Мозамбіку[8]. Також через організацію «Рука в руку» пожертвував гроші на село Нелвілі, що на півдні Індії[9].

Геннінґ Манкелль був на борту корабля MS Sofia, одного з «Флотилії свободи», яка спробувала порушити ембарго, яке Ізраїль наклав на сектор Газа[10]. У результаті захоплення «Флотилії свободи» 31 травня 2010, Манкелля депортували до Швеції. Він послідовно закликав до санкцій проти Ізраїлю[11]. Вважають, що письменник стоїть на заваді перекладу його книжок мовою іврит[12].

Почесті[ред.ред. код]

У червні 2008 року Манкелль став почесним доктором Сент-Ендрюського університету в Шотландії. 2009 року Манкелль одержав Премію мира імені Э. М. Ремарка міста Оснабрюк за свою работу в Африці. Частину призового фонду Манкелль пожертвував на проект німецького режисера Крістофа Шлінґензіфа на будівництво концертного залу в одній із африканських країн.

Прозові твори[ред.ред. код]

  • 1973 — «Підривник гір» // Bergsprängaren
  • 1974 — «Піщаний художник» // Sandmålaren
  • 1977 — «Дурник» // Vettvillingen
  • 1979 — «Зникла тюремна колонія» // Fångvårdskolonin som försvann
  • 1980 — «Іменний військовий жетон» // Dödsbrickan
  • 1981 — «Смерть моряка» // En Seglares Död
  • 1982 — «Сестри Дейзі» // Daisy Sisters
  • 1984 — «Сага про Ісидора» // Sagan om Isidor
  • 1990 — «Око леопарда» // Leopardens öga
  • 1990 — «Пес, що біг до зірок» // Hunden som sprang mot en stjärna (дитяча книжка, перша із серії про Юеля)
  • 1991 — «Безликий убивця» // Mördare utan ansikte
  • 1991 — «Тіні виростають у присмерку» // Skuggorna växer i skymningen (дитяча книжка, друга із серії про Юеля)
  • 1992 — «Собаки-шукачі в Ризі» // Hundarna i Riga
  • 1992 — «Кицька, що любила дощ» // Katten som älskade regn (дитяча книжка)
  • 1993 — «Біла левиця» // Den vita lejoninnan
  • 1994 — «Усміхнений чоловік» // Mannen som log
  • 1995 — «Інфантильна комедія» // Comédia infantil (екранізовано 1998)
  • 1995 — «Хибний слід» // Villospår
  • 1995 — «Таємниця вогню» // Eldens hemlighet (дитяча книжка про Софію)
  • 1996 — «П'ята жінка» // Den femte kvinnan
  • 1996 — «Хлопчик, що спав на засніженому ліжку» // Pojken som sov med snö i sin säng (дитяча книжка, третя із серії про Юеля)
  • 1996 — «Смерть фотографа» // Fotografens död
  • 1997 — «На крок позаду» // Steget efter (екранізовано 2005)
  • 1998 — «Глуха стіна» // Brandvägg (екранізовано 2006)
  • 1998 — «Мандрівка на край світу» // Resan till världens ände (дитяча книжка, четверта і остання з серії про Юеля)
  • 1999 — «Піраміди» (оповідання) // Pyramiden
  • 1999 — «У піску і глині» // I sand och i lera
  • 2000 — «Поверненення танцмейстера» // Danslärarens återkomst (екранізовано 2003)
  • 2000 — «Лабіринт» // Labyrinten
  • 2000 — «Червона антилопа» («Син вітрів») // Vindens son
  • 2000 — «Оповідь про берег часу» // Berättelse på tidens strand
  • 2001 — «Чайний пакетик» // Tea-bag
  • 2001 — «Загадка вогню» // Eldens gåta (дитяча книжка про Софію)
  • 2002 — «Перед заморозками» // Innan frosten
  • 2003 — «Я вмираю, але пам'ять живе» // Jag dör, men minnet lever (біографія)
  • 2004 — «Глибина» // Djup
  • 2005 — «Мозок Кеннеді» // Kennedys hjärna
  • 2005 — «Шал вогню» // Eldens vrede (дитяча книжка про Софію)
  • 2006 — «Італійські черевики» // Italienska skor
  • 2008 — «Китаєць» // Kinesen
  • 2009 — «Неспокійна людина» // Den orolige mannen
  • 2011 — «Пам'ять брудного ангела» // Minnet av en smutsig ängel
  • 2013 — «Рука» // Handen

П'єси[ред.ред. код]

  • «Від щеняти до поета» // Från valp till diktare
  • «Екскаваторнимй ківш» // Grävskopan
  • «Ще один землетрус» // Påläggskalven
  • «Антилопи» // Antiloperna
  • «Штурмувати небо» // Att storma himlen
  • «Оповіді про берег часу» // Berättelser på tidens strand
  • «Безсовісний убивця Гассе Карлссон» // Den samvetslöse mördaren Hasse Karlsson
  • «Капітан Дарвіна» // Darwins kapten
  • «Старий танцюрист» // En gammal man som dansar
  • «Стрічка на волосся» // Hårbandet
  • «Перед світанком» // Innan gryningen
  • «Кахельна піч на болоті» // Kakelugnen på myren
  • «Лампедуза» // Lampedusa
  • «Будівник хатинок» // Mannen som byggde kojor
  • «Час пітьми» // Mörkertid
  • «І пісок кричить» // Och sanden ropar
  • «Чорний Петтер» // Svarte Petter
  • «Чайний пакетик» // Teabag
  • «Люба сестра» // Älskade syster (Про Елізу Оттесен-Єнсен)
  • «Апельсинове дерево» // Apelsinträdet
  • «І далі лежу під деревом» // Under trädet lever jag vidare
  • «Біг на вулиці» // Gatlopp
  • «Зустріч після обіду» // Möte om eftermiddagen
  • «Брехунці: дев'ять одноактівок про Стріндберга» // Lögnhalsarna : nio enaktare om Strindberg 
 — «Від'їзд» // Uppbrott
 — «Актриса» // Skådespelerskan
 — «Терновий вінець» // Törnekronan
 — «Сірі» // Siri
 — «Неапольські сорочки» // Skjortorna i Neapel
 — «Гірський жайворонок» // Berglärkan
 — «Столярний верстат» // Hyvelbänken
 — «Брехунці» // Lögnhalsarna
 — «Малий Вернер» // Lille Verner

Українські переклади[ред.ред. код]

  • «Італійські черевики». «Фоліо», 2011, ISBN 978-966-0358-089. Переклала Ганна Мамчур

Література про Манкелля[ред.ред. код]

  • Henning Heske: Die Globalisierung des Verbrechens. Über die Kriminalromane von Henning Mankell. In: ders. (Hrsg.): Fausts Phiole. Über Poesie und Wissenschaft. Bernstein-Verlag, Bonn 2006, ISBN 3-9809762-3-8.
  • Rainer Sens: Dem Kommissar auf der Spur. Stein (Conrad), Welver 2003, ISBN 978-3-89392-532-2.
  • Kevin Kutani: Gesellschaftskritik im schwedischen Kriminalroman am Beispiel von Henning Mankell. GRIN Verlag, München 2004, ISBN 978-3-640-26374-5

Нагороди і відзнаки[ред.ред. код]

Лінки[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]