Генріх Густав Магнус
| Генріх Густав Магнус | |
 |
|
| Генріх Густав Магнус | |
| Народився | 2 травня 1802 Берлін, Німеччина |
|---|---|
| Помер | 14 квітня 1870 (67 років) Берлін, Німеччина |
| Громадянство | Німеччина |
| Галузь наукових інтересів | фізика, хімія |
| Заклад | Берлінський університет Zürich Polytechnic |
| Alma mater | Берлінський університет Zürich Polytechnic, Стокгольмський університет, Сорбонна |
| Відомі учні | Карл Германн Кноблаух, Август Кундт, Рудольф Клаузіус, Герман фон Гельмгольц, Густав Карстен, Георг-Герман Квінке |
| Відомий завдяки: | Ефект Магнуса, Сіль Магнуса |
Магнус Генріх Густав (нім. Heinrich-Gustav Magnus, 2 травня 1802, Берлін — 4 квітня 1870, Берлін) — відомий німецький фізик та хімік.
Вивчав фізику та хімію 6 років — спочатку в Берлінському університеті, потім ще рік (1828) в Стокгольмі, в лабораторії Берцеліуса, а згодом у Парижі у Гей-Люссака та Тенара. У 1831 році Магнус був запрошений лектором з фізики і технології в Берлінський університет, потім був професором фізики до 1869 року. У 1840 році Магнус обраний членом Берлінської академії, з 1854 року був членом-кореспондентом Санкт-Петербурзької академії наук. Магнус невтомно працював усе своє життя над різноманітними питаннями фізики та хімії. Ще студентом (1825) він опублікував першу свою роботу про самозаймання металевих порошків, в 1828 році відкрив названу його ім'ям платинову сіль (PtCl 2NH3) — сіль Магнуса. З 1827 по 1833 рів займався переважно хімією, потім роботами в галузі фізики. Досліджував поглинання газів кров'ю (1837-45), процював над ефектом розширенням газів від нагрівання (1841-44), над пружністю пари води та водних розчинів (1844-54), над термоелектрикою (1851), електролізом (1856), індукцією струмів (1858-61), теплопровідністю газів (1860), поляризацією променистого тепла (1866-68) та питаннями теплоцвітності газів (з 1861). Не менш відомий Магнус і як вчитель. З його лабораторії вийшла більшість видатних сучасних німецьких фізиків.
