Географія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фізична карта світу

Геогра́фія (грец. γεωγραφία, опис землі, походить від двох еллінських слів: γεια — Земля і γραφειν — писати, описувати[1]) — наука, що вивчає географічну оболонку Землі (епігеосферу), її просторову природну і соціально-економічну різноманітність[2], а також зв'язки між природним середовищем і діяльністю людини. В сучасному розумінні поняття географія заміщено поняттям географічні науки.

Географія — одна з найдавніших наук, багато її основ були закладені в еллінську епоху. Першою людиною, що використала таке словосполучення — «географія», був Ератосфен (276-194 до н. е.). Узагальнив цей досвід видатний географ Клавдій Птолемей в 1 столітті н. е. Розквіт класичної-західної географічної традиції відбувся в епоху Відродження, яка відзначається переосмисленням досягнень епохи пізнього еллінізму і значними досягненнями в картографії, які прийнято пов'язувати з ім'ям Герхарда Меркатора. Основи сучасної академічної географії в 1-й половині XIX століття заклали Олександр Гумбольдт і Карл Ріттер.

Зміст

[ред.] Географія як наука

З покон віків основною сутністю географії був Об'єкт вивчення дослідниками та теоретиками — саме, закони та закономірності розміщення та взаємодії компонентів географічного середовища та їхніх поєднань на різних рівнях. Складність об'єкта дослідження і широта предметної області зумовили диференціацію єдиної географії на ряд спеціалізованих (галузевих) наукових дисциплін, що утворюють систему географічних наук. У її рамках виділяються природні (фізико-географічні) та суспільні (соціально-економічні) географічні науки.

З самих початків географія виникла як ціла система наук про географічну оболонку Землі, її структуру та динаміку, взаємодію і розповсюдження в просторі її окремих компонентів. Тому кілька тисячоліть людству пішло на вивчення саме фізичної географії, в чому доволі приуспіло, тим самим заклавши підвалини класичної науки географії, як такої. Натомість, поодинокі дослідники пробували поєднювати й суспільні процеси в середовищі людей, накладаючи їх на особливості фізичної географії. Таким чином починали зароджуватися нові напрямки географічних досліджень, які, починаючи з ХХ століття н. е., уже здобули певні обриси. Такі процеси та їхній глибокий аналіз дозволили в науці географії на сучасному етапі відділити прородничо-географічну та суспільно-географічну науки, які тісно пов'язані між собою спільними завданнями всебічного дослідження природно-територіальних та виробничо-територіальних комплексів[3]. Тому теперішня основна мета географічних досліджень — наукове обґрунтування шляхів раціональної територіальної організації суспільства і природовикористання, створення основ стратегії екологічно безпечного розвитку суспільства. Хоча більшість географів класичної школи продовжують визначати фізичну географію, як науку, а решту її суспільних напрямків — похідними наукового пізнання та суспільними проектами, що переплітаються з різними сферами та науками [4][5].

[ред.] Фізична географія

Фізична географія вивчає закономірності будови та розвитку географічної оболонки та її окремих складових частин (тобто об'єктом вивчення фізичної географії є географічна оболонка в цілому). Основу фізичної географії становить загальне землезнавство і ландшафтознавство[6]. Загальне землезнавство займається вивченням закономірностей географічної оболонки в цілому, ландшафтознавство вивчає ландшафтні комплекси. Загалом за довге існування людської популяці, її дослідниками складений значний перелік географічних фізичних дисциплін, які складають певне поняття, як Науки про Землю. Система Фізичної географії включає також картографію, хоча інколи її окремо виділяють від головної гілки, як окрему географічну дисципліну.

Основні наукові дисципліни фізичної географії:

Крім того, фізична географія має чіткіше дисциплінарне розмежування, яке класифікують за загальними рисами об'єкта дослідження — це поняття «сферичне» — на літосферу, гідросферу, атмосферу, педосферу (поверхні землі) і флору та фауну що мають назву на загал — біосфера.

[ред.] Соціально-економічна географія (суспільна)

Економічна та соціальна географія — в деяких країнах суспільна географія отримала в простонароді назву «людська географія» — тобто розділ науки географії, що вивчає всі наслідки та особливості людського існування на об'єкті, яким є Земля, з витікаючими тому особливостями. Тому до соціально-економічної географії належать науки, що вивчають географічне розміщення виробництва, умови та особливості його розвитку в різних країнах та районах, зокрема географія населення, промисловості, сільського господарства, транспорту, невиробничої сфери та інші, а соціальну географію часто розглядають у комплексі з економічною географією.

Соціально-економічна географія вивчає територіальну організацію суспільства, підрозділяється на чотири галузеві блоки (зі своїми розділами):

Ще існують дисципліни, присвячені комплексному опису окремих територій та вивчення проблем їхнього розвитку: Країнознавство і Геоурбаністіка.

[ред.] Дослідження з географії в Україні

Дослідження з географії в Україні проводять установи НАН, зокрема відділення географії Інституту геофізики НАН України, профільні кафедри вузів.

Географічна наука в НАН України на початку її формування на академічному рівні була представлена фізико-географом і геоморфологом П. А. Тутковським (академік з 1918 р.), економіко-географом К. Г. Воблим (академік з 1919 р.), метеорологом і кліматологом Б. І. Срезневським (академік з 1920 р.).

Важливу роль у розвитку географії відіграло вчення про біосферу і ноосферу академіка В. І. Вернадського — першого президента АН України. В наступні роки географічну науку в АН України розвивали відомий географ і мандрівник П. К. Козлов (академік з 1927 р.), географ С. Л. Рудницький (академік з 1929 р.), гідролог Є. В. Оппоков (академік з 1929 р.), полярник О. Ю. Шмідт (академік з 1934 р.), фізико-географ і ґрунтознавець Г. М. Висоцький (академік з 1939 р.), економіко-географ Я. Г. Фейгін (чл.-кор. з 1939 р.). У перші повоєнні роки в Академії проводилися дослідження з географії ґрунтів (П. С. Погребняк, академік з 1948 р.), геоморфології (В. Г. Бондарчук, академік з 1951 р.) та ін.

[ред.] Примітки

  1. ↑ «Online Etymology Dictionary». Etymonline.com. http://www.etymonline.com/index.php?term=geography. Процитовано 2009-04-17. 
  2. ↑ «Geography». The American Heritage Dictionary/ of the English Language, Fourth Edition. Houghton Mifflin Company. http://dictionary.reference.com/browse/geography. Процитовано October 9, 2006. 
  3. ↑ Pattison W.D.. The Four Traditions of Geography// Journal of Geography. — 89. — (1990) (5): 202–6. DOI:10.1080/00221349008979196. Reprint of a 1964 article.
  4. ↑ http://web.clas.ufl.edu/users/morgans/lecture_2.prn.pdf
  5. ↑ «1(b). Elements of Geography». Physicalgeography.net. http://www.physicalgeography.net/fundamentals/1b.html. Процитовано 2009-04-17. 
  6. ↑ «What is geography?». AAG Career Guide: Jobs in Geography and related Geographical Sciences. Association of American Geographers. http://www.aag.org/Careers/What_is_geog.html. Процитовано October 9, 2006. 

[ред.] Література

  1. Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
  2. Жупанський Я. І. Історія географії в Україні: навчальний посібник. — К, 2006.
  1. Canal Apaza, Luis (2007). Geografía Regional. CBT.
  2. Cuadrat, J.M; PITA, Mº.F. (2000). Climatología, Segunda edición, Madrid: Cátedra Geografía.
  3. Ferreras, C.; Fidalgo, C.E. (1999). Biogeografía y edafología. Madrid: Síntesis.
  4. López Bermúdez, Francisco y Оtros (1992). Geografía física. Madrid: Cátedra Geografía.
  5. Méndez, Ricardo (1997). Geografía económica. La lógica espacial del capitalismo. Barcelona: Ariel Geografía.
  6. Puyol, Rafael; Estébanez, José; Méndez, Ricardo (1995). Geografía humana. Madrid: Cátedra Geografía.
  7. Valencia Rangel, Francisco (1987). Introducción a la Geografía Física, 13a edición, México: Herrero.
  8. Hanno Beck: Geographie. Europäische Entwicklung in Texten und Erläuterungen. (Orbis academicus. Problemgeschichten der Wissenschaft in Dokumenten und Darstellungen. Band II/16). Karl Alber, Freiburg / München 1973, ISBN 3-495-47262-2
  9. Hans Gebhardt, Rüdiger Glaser, Ulrich Radtke, Paul Reuber (plus 130 Autoren): Geographie — Physische Geographie und Humangeographie. Spektrum Akademischer Verlag in Elsevier, Heidelberg 2006/2007, ISBN 3-8274-1543-8.
  10. Hans Heinrich Blotevogel: Geographie. In: E. Brunotte, H. Gebhardt, M. Meurer, P. Meusberger, J. Nipper (Hrsg.): Lexikon der Geographie. Spektrum, Heidelberg 2002, ISBN 3-8274-0416-9.
  11. Hartmut Leser (Hrsg.): Wörterbuch Allgemeine Geographie. DTV und Westermann, München 2005, ISBN 3-423-03422-X.
  12. Katharina Fleischmann; Ulrike Meyer-Hanschen, Stadt Land Gender: Einführung in feministische Geographien. Helmer, Königstein/Taunus 2005, ISBN 1-4051-0186-5
  1. (рос.) Баранский Н. Н. Научные принципы в географии. // Избранные труды. — М.: Лепсель, 1980.
  2. (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. В 2 книгах./ В. П. Максаковский. — 3-е издание, исправленное. — М.: Дрофа, 2006. — 495 с.
  3. (рос.) Мересте У. Н., Ныммик С. Я. Современная география: вопросы теории. — М.: Мысль, 1984.
  4. (рос.) Саушкин Ю. Г. Географическая наука в прошлом, настоящем, будущем. — М.: Мысль, 1973.
  5. (рос.) Саушкин Ю. Г. История и методология географической науки. — М.: Издательство Москковского университета, 1976.
  6. (рос.) Хореев Б. С. Некоторые методологические вопросы науковедения и развития теории географической науки // География в системе наук. — Л.: Наука, 1987.

[ред.] Посилання

Portal.svg
 У Вікіпедії є портал
п • о • рРозділи географії


Armillary sphere.png Це незавершена стаття з географічної термінології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%93%D0%B5%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%8F&oldid=8866565
Особисті інструменти
Простори назв
Варіанти
Дії
Навігація
Участь
Панель інструментів
Друк/експорт
Іншими мовами