Геотуризм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Геотуризм — це різновид туризму, який характеризує повернення до унікальної культури та самобутньої історії місць відпочинку масового туриста.

У 2008 році на Першій Всесвітній конференції з геотуризму в місті Перт (Австралія), де серед інших країн була представлена і Україна (з Європи було всього 4 країни), зазначено — геотуризм прагне не завдавати шкоди навколишньому середовищу та закликає насолоджуватися справжністю місць. На сьогодні договір про геотуризм вже підписаний такими країнами, як Гватемала, Гондурас, Норвегія, Румунія та кількома штатами США. Також треба відзначити, що в багатьох країнах світу створено та створюються геопарки, які задовольнять культурні та рекреаційні потреби туристів.

У результаті глобалізації навіть у найвіддаленіших куточках планети з’являються готелі одних і тих же ланцюжків, ресторани великих мереж пропонують однакову кухню — все це призводить до того, що туристи позбавляються можливості насолодитися незвичністю нового для них місця. Але сьогодні туристи прагнуть провести відпустку в природному середовищі, а не серед гігантських готелів та розпеченого асфальту.

Також серед постулатів геотуризму — повага до місцевого населення. Якщо туристи відвідують те чи інше місце відпочинку через його унікальність, для місцевої влади з’являється стимул зберегти цю унікальність туристичного місця. Цей вид туризму відкриває можливості для забезпечення місцевого населення роботою і підвищення доходів місцевих підприємців. Адже одна з основ геотуризму — це вигода для місцевого населення, де яскраво виражена унікальність регіону чи міста збільшує потік туристів.

Найпопулярніші сьогодні країни геотуризму: Малайзія, США, Австралія, Оман, Великобританія.

Джерела[ред.ред. код]

Сучасні різновиди туризму : навч. посіб. / М. П. Кляп, Ф. Ф. Шандор. — К. : Знання, 2011. — 334 с. — (Вища освіта XXI століття). Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України (лист №N 1/11-4223 від 26.05.11) Рекомендовано до друку Вченою радою Ужгородського національного університету (протокол № 2 від 25.02. 2010) ISBN 978-966-346-854-9 (серія) ISBN 978-966-346-730-6