Геракл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Геракл і Антей

Гера́кл (грец. Ηρακλής), Геркулес (лат. Hercules) — найпопулярніший із грецьких героїв.

Геракл — ім'я грецького походження, відоме з давніх часів. Це ім'я носили стародавні царі і міфічні герої. Варіанти цього імені — Гера́кл, Гераклес, Іраклій. Точний відповідник цього імені в українській мові — Святослав («гера»-«свята», «клес» — «слава»). Оскільки Геракл був нащадком Алкея, його також іменували Алкідом.

Ім'я Гера́кл носив найпопулярніший із грецьких героїв, людина надзвичайної сили та відваги. Існує версія, за якою справжнє його ім'я — Алкід; Згідно з міфами дельфійський оракул назвав героя «Гераклом», що означає «той, хто звершує подвиги через [утиски] Гери». У Гесіода Геракл — суто грецький герой зі зброєю доісторичного періоду. Згодом Пісандр (7 ст. до н. е.) у своїй «Гераклеї», від якої до нас дійшли невеликі фрагменти, дав йому замість звичайної зброї палицю і вдягнув його в левову шкуру.

Геракл[ред.ред. код]

Статуя Геракла

Цикл переказів про Геракла поступово зростав, йому присвоїли подвиги героїв інших народів, передусім фінікійців та єгиптян. Легенди про Геракла ввібрали в себе елементи фінікійського культу Мелькарта. Деякі вчені вважають, що ймення Геракл належало багатьом стародавнім героям, засновникам міст, морякам, воїнам тощо і лише пізніше греки всіх їх уособили в одному образі. Ціцерон нараховує аж 6 Гераклів, і грецький герой, на його думку, шостий. Він був сином Зевса й Алкмени, дружини Амфітріона. Про дитинство та юність героя розповідає Піндар. Перед народженням Геракла Зевс оголосив на зборах богів, що той, хто перший народиться в Персеєвому роді, буде володарем нащадків Персея та всіх земних народів. Ревнива Гера прискорила народження Персеєвого внука Еврісфея і затримала пологи Алкмени. Коли нарешті народилися близнята Геракл та Іфікл, Гера послала до колиски малят двох величезних зміїв, щоб вони вбили Геракла, однак майбутній герой задушив їх. За однією з версій, Зевс, бажаючи зробити сина безсмертним, узяв його на небо й поклав біля грудей сплячої Гери, але богиня прокинулась і відштовхнула чужу дитину. Її молоко розлилося по небу, утворивши Молочний Шлях, а кілька крапель упало на землю, і з них виросли білі лілеї. Амфітріон навчив Геракла правити колісницею, Кастор — боротьби, Евріт — стрільби з лука, Лін — музики, кентавр Хірон — усіх інших наук. Коли юний Геракл у нападі гніву вбив Ліна, Амфітріон послав його на гору Кітерон пасти отари. Тут він подолав страшного кітеронського лева, шкуру якого (за іншим переказом, шкуру немейського лева) надягнув так, що паща вкривала йому голову, мов шолом. Вісімнадцятирічним юнаком Геракл повернувся до Фів, де застав послів орхоменського владаря Ергіна, які вимагали від фіванців ганебної щорічної данини. Герой пішов на орхоменців війною, переміг їх і примусив сплачувати подвійну данину. Вдячний фіванський владар Креонт віддав за нього свою доньку Мегару. Тим часом Еврістей, який владарював над аргів'янами, покликав Геракла до себе на службу. Він повинен був звершити 12 подвигів (їх визначив Еврістей), після чого Зевс мав подарувати йому безсмертя. Коли дельфійський оракул оголосив Гераклові волю богів, він збожеволів і повбивав своїх дітей від Мегари, а також дітей Іфікла. Вилікувавшись від божевілля, Геракл вирушив у Тірінф до Еврістея. Гомер розповідає лише про один подвиг Геракла — перемогу над Кербером; Гесіод згадує про боротьбу з немейським левом, лернейською гідрою та Геріоном

знищення лернейської гідри

Подвиги Геракла:

  1. боротьба з немейським левом, якого герой задушив;
  2. знищення лернейської гідри, отрутою якої Геракл намазав стріли, і тому найменша рана від його стріли вважалася смертельною;
  3. лови керинейської лані з золотими рогами й мідними ногами;
  4. знищення стімфалійських птахів, що мали мідні пазурі, крила, дзьоби й пір'я, яке правило їм за стріли;
  5. полювання на ерімантського вепра, який пустошив Аркадію;
  6. здобуття для доньки Еврістея Адмети пояса цариці амазонок Іпполіти;
  7. очищення Авгієвих стаєнь протягом одного дня;
  8. подолання крітського бика, що вивергав полум'я; цього бика Посейдон подарував Міносові;
  9. перемога над царем Діомедом, що кидав чужоземців на поталу своїм кобилам-людожеркам;
  10. викрадення корів страхітливого триголового велетня Геріона, який жив на далекому заході, на острові Ерітія. Геракл перейшов усю Європу й Лівію і на пам'ять про цей похід спорудив Гераклові стовпи (Гібралтар і Сеуту). На зворотному шляху там, де пізніше був заснований Рим, частину корів у Геракла викрав велетень Как, якого герой убив. За визволення країни від розбійника тубільці встановили в себе культ Геракла, який згодом перейшов до римлян. З цим подвигом пов'язують боротьбу Геракла з Антеєм;
  11. викрадення золотих яблук із саду Гесперид: яблука дістав Атлант, поки Геракл підтримував замість нього небо;
  12. останній і найважчий подвиг — приборкання Кербера (Цербера). Геракл спустився в царство Аїда біля Тенара, здолав стоголового пса без будь-якої зброї, виніс його зв'язаного на світ і, показавши Еврістеєві, відніс назад. (За іншими переказами, Геракл вивів з Аїду Адметову дружину Алкесту та героя Тесея, а біля виходу вступив у двобій із самим богом Аїдом і навіть поранив його).

Звершивши подвиги, Геракл звільнився від служби в боягузливого Еврістея, повернувся до Фів, розлучився з Мегарою, вважаючи, що шлюбу з нею не схвалювали боги, і віддав її за свого небожа й друга Іолая. Потім вирушив до Ехалії (за пізнішим переказом — до Евбеї або Мессенії), де попросив руки Іоли, доньки володаря Евріта. Тим часом Автолік викрав Еврітову худобу. Цар запідозрив у крадіжці Геракла й не захотів віддати за нього дочку. Герой разом з братом Іоли Іфітом пішов розшукувати череду, щоб довести свою невинність. У дорозі Гера знову наслала на Геракла божевілля і він убив Іфіта. Щоб спокутувати злочин, герой за велінням оракула три роки служив у лідійської цариці Омфали, яка примусила його прясти вовну, а сама вбралася в левову шкуру й носила палицю. Після закінчення служби в Омфали Геракл здобув Трою і знищив царя Лаомедонта з усіма його синами, за винятком одного, якого викупила його сестра Гесіона, після чого він став зватися Пріамом (тобто «Викупленим»). З-під Трої герой повернувся до Греції, де в місті Пілосі знищив увесь рід Нелея, крім [Нестор]а, і поранив самого бога Плутона, що допомагав пілосцям. Потім Геракл одружився з дочкою етолійського царя Ойнея Деянірою, заради якої боровся з річковим богом Ахелоем. Ахелой мав дар перевтілення і в боротьбі з Гераклом удавався до різних хитрощів: спочатку обернувся на змію, потім на бика. Геракл відрубав йому один із рогів, який наяди перетворили на ріг достатку. (Варіант. Переможений Ахелой виміняв у Геракла свій відрубаний ріг на ріг кози Амальтеї). Одружившися з Деянірою, Геракл вирушив у Трахін до свого друга Кеїка. У дорозі кентавр Несс, що перевозив Деяніру через річку, намагався зґвалтувати її. Геракл убив кентавра отруєною стрілою. Помираючи, Несс дав Деянірі підступну пораду — зібрати його отруєну кров, яка нібито може повертати втрачене кохання. Коли Геракл переміг Евріта й забрав його доньку Іолу, Деяніра, боячись, що він може покинути її заради бранки, прислала чоловікові одяг, просочений кров'ю Несса, Як тільки одяг на тілі зігрівся, отрута почала діяти; Геракл від нестерпних мук кинувся у вогонь. Зевс зробив героя безсмертним, узяв його на Олімп і одружив з Гебою. Інші міфи розповідають про визволення Гераклом Прометея, про участь героя в боротьбі з гігантами тощо.

Поширення культу Геракла[ред.ред. код]

Геракл і Телефос

Культ Геракла був поширений серед усіх еллінів. Кожна країна і мало не кожне місто хотіли похвалитися тим, що син Алкмени гостював у них бодай один день. Свята на честь героя — гераклеї влаштовувались у Фівах, Сікіоні, на островах Мендосі й Косі. Йому були присвячені біла тополя, маслина, плющ та гарячі цілющі джерела. Імовірно, спочатку Геракл був дорійським героєм. Після здобуття дорійцями Пелопоннесу його зробили нащадком аргосця Персея, щоб узаконити завоювання. Про нього співали пісні й писали п'єси. Іноді він перетворювався на товстого добряка, ярмаркового силача, з якого підсміювалися в комедіях. Та водночас його любили більше, ніж богів, пам'ятаючи, що він колись був людиною. Геракл був справедливий. Дороги, які стільки разів топтала його могутня стопа, він очищав від шахраїв і розбійників. Геракл був добрий. Жорстокі випробування облагородили його душу, поглибили його вроджену доброту. Спалюючи і вбиваючи, Геракл залишався незаплямованим, бо все, що він робив, було викликане невблаганною необхідністю.

На честь героя споруджували храми, вівтарі й статуї. Як уособлення сили, Геракл був покровителем усіх гімнасіїв і палестр; гладіатори в Римі, які за віком сходили з арени, присвячували героєві свою зброю. Коли після важкої перемоги Г. відпочивав, він любив насолоджуватися музикою й співом, звідси пов'язування його культу з музами. На острови Сицилія, Сардінія, Корсіка, в Іспанію культ Геракла перенесли фінікійці та грецькі колоністи; героєві почали приписувати нові подвиги, звершені в Італії (він скасував жертвоприношення людей у сабінян, запровадив культ вогню, убив розбійника Кака тощо). З Гераклом пов'язували свій родовід деякі римські патриції, Акка Ларентія вважалася коханою героя. Згідно Плутарху, Александр Македонський вважав Геракла своїм предком.[1]

Образ Геракла в мистецтві[ред.ред. код]

Подвиги Геракла були улюбленими темами античного мистецтва. Відома статуя Геракла Фарнезе роботи Глікона. Епізоди з життя героя були усталеними темами скульпторів, які оздоблювали фризи, метопи й фронтони в храмах. Образ Геракла оспівали Софокл («Трахінянки», «Філоктет»), Евріпід («Несамовитий Геракл», «Геракліди»). Міфи про Геракла популярні і в пізнішому образотворчому мистецтві (Дж. Романо, Дж. Вазарі, Г. Рені, Рафаель, П. Рубенс, Я. Тінторетто, А. Канова, Т. Жеріко), літературі (Ж. Ротру, Ж- Ф. Мармонтель, П. Метастазіо), музиці (А. Вівальді, Й. С. Бах, Х. В. Глюк, Г. Ф. Гендель, К. Сен-Санс).

У переносному розумінні Геракл (Геркулес) є символом велетенської сили, нездоланності.

З ім'ям Геракла пов'язані крилаті вислови: «дійти до Геркулесових стовпів» — дійти до краю; «геркулесова праця» — тяжка праця.

В Україні[ред.ред. код]

Перший подвиг величного героя ілюструє композиція на Бучацькій ратуші, де зображено як Геракл роздирає пащу Немейському левові. Статуя Геракла є також в Ужгородському замку. Ця скульптура ілюструє другий подвиг героя — знищення лернейської гідри.

Згідно з однією з легенд, Геракл був першим «курортником» в Євпаторії (Керкінітида). В Євпаторії було знайдено сім вапнякових рельєфів зображаючих великого героя відпочиваючим. На кожному з рельефів Геракл тримає келих вина в руці.

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lives, "Alexander," 2.1.

Див. також[ред.ред. код]