Герберт фон Караян

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Герберт фон Караян у 1938

Ге́рберт фон Карая́н (нім. Herbert von Karajan; *5 квітня 1908, Зальцбург, Австрія — †16 липня 1989, Аніф, Австрія) — австрійський диригент. За визначенням газети New York Times[Джерело?], Герберт фон Караян є одним із найвідоміших і найвпливовіших диригентів світу.

Ранні та воєнні роки[ред.ред. код]

З 1916 по 1926 роки навчався в консерваторії Моцартеум у Зальцбурзі. У 1929 році диригував оперу Ріхарда Штрауса «Саломея» (Salome) у Фестивальному театрі Зальцбурга. З 1929 по 1934 роки був першим капельмейстером у міському театрі міста Ульм у Німеччині.

У 1935 Герберт фон Караян став членом нацистської партії. Це дало значний поштовх його кар'єрному просуванню — в тому ж році він став наймолодшим Генеральмузикдиректором

В роки Другої Світової війни Герберт фон Караян — головний диригент оркестру Берлінської опери Staatskapelle Berlin – цьому призначенню сприяв протекторат Германа Ґерінґа. Загалом у 1941—1945 роках Караян провів близько 150 вистав. У 1942 році Герберт фон Караян одружується з Анітою Гутерман, доньці відомого виробника швейних машин.

Повоєнні роки[ред.ред. код]

В 1946 році у Відні з Віденським філармонічним оркестром відбувся перший післявоєнний концерт Караяна, але окупаційна радянська влада наклала заборону на його виступи як диригента через його членство у Нацистській партії. Проте, у 1947 заборону було скасовано. Пізніше колишнє членство Караяна у нацистській партії ставало причиною того, що деякі музиканти, наприклад Ісаак Стерн, Артур Рубінштейн і Іцхак Перлман відмовлялись з ним грати.

У 1948 році Караян став художнім керівником Товариства друзів музики

  • Використано матеріали зі статті в [Gesellschaft der Musikfreunde німецькій Вікіпедії] у Відні. Диригував також в оперному театрі «Ла Скала» у Мілані. Однак, найзначнішою в цей період була його робота з недавно створеним оркестром «Філармонія»
  • Використано матеріали зі статті в [Philharmonia Orchestra англійській Вікіпедії]. у Лондоні. Завдяки йому цей оркестр увійшов до числа найкращих оркестрів світу. У 1951 й 1952 роках диригував у театрі у Байройті.

В 1955 році був призначений довічним музичним керівником Берлінського філармонічного оркестру як спадкоємець Вільгельма Фуртвенглера. З 1957 року по 1964 рік - художній директор Віденської державної опери, був тісно пов'язаний з Віденським філармонічним оркестром і Зальцбурзьким фестивалем, де він заснував Великодній фестиваль. Продовжував диригувати й записуватися аж до своєї смерті у 1989 році.

Творчість[ред.ред. код]

Караян зіграв важливу роль у закріпленні цифрового формату аудіозапису на компакт-диски (близько 1980 [Джерело?]). Він сприяв визнанню цієї нової технології своїм авторитетом і брав участь у першій прес-конференції, присвяченої випуску аудіозаписів на компакт-дисках. Перші прототипи компакт-дисків були обмежені часом звучання 60 хвилин. Існує твердження, що стандарт часу звучання 74 хвилини був введений для того, щоб умістити Дев'яту симфонію Бетховена, й архів записів Караяна і його явно виражені побажання зіграли в тому значну роль.

Творчу манеру Караяна характеризують універсальністю, витонченим, лакованим, чуттєвим звуком. Проте, на думку критиків, така манера не однаково підходить для музики різних стилів. Наприклад Путівник по компакт-дисках видавництва Penguin Books (Penguin Guide to Compact Discs) дає протилежні характеристики його записам «Тристана і Ізольди» Р. Вагнера і «Паризьких симфоній» Й. Гайдна:

«Чуттєве Караянівське виконання Вагнерівського шедевра, витончено-блискуче, з дивним звуком зігране Берлінським філармонічним оркестром... є першокласним і найкращим вибором.»
«Гайдн у виконанні біг-бенда... Безумовно, якість оркестрової гри чудова. Однак, ці ваговиті й незграбні штучки ближче до імперського Берліна, ніж до Парижа... Менуети надто повільні... Виконання занадто непривабливі й не мають достатню добірність, щоб заслужити щиру рекомендацію.»

Репертуар Караяна складали переважно твори композиторів минулих століть, а також твори сучасників, написані до 1945 (зокрема таких композиторів як Г. Малер, А. Шенберг, А.Берг, А. Веберн, Б. Барток, Я. Сібеліус, Р. Штраус, Дж. Пуччіні, А. Онеггер, С. Прокоф'єв, К.Дебюссі, П. Хиндеміт, І. Стравінський). Виняток складають Симфонія № 10 Дмитра Шостаковича (1953), записана двічі, а також виконання прем'єри «Комедії на кінець часів» («De Temporum Fine Comoedia») Карла Орфа в 1973.

Посилання[ред.ред. код]

Відео[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

  • 6973 Караян - астероїд, названий на честь диригента.

Література[ред.ред. код]

  • Lebrecht, Norman (2001). The Maestro Myth: Great Conductors in Pursuit of Power. New York: Citadel Press. ISBN 0806520884. 
  • Layton, Robert; Greenfield, Edward; March, Ivan (1996). Penguin Guide to Compact Discs. London; New York: Penguin Books. ISBN 0140513671. 
  • Monsaingeon, Bruno (2001). Sviatoslav Richter: Notebooks and Conversations. Princeton University Press. ISBN 0571205534. 
  • Osborne, Richard (1998). Herbert von Karajan. London: Chatto & Windus. ISBN 0701167149. 
  • Osborne, Richard (2000). Herbert von Karajan: A Life in Music. Boston: Northeastern University Press. ISBN 1555534252. 
  • Raymond, Holden (2005). The Virtuoso Conductors. New Haven, CT; London: Yale University Press. ISBN 0300093268.