Герман Еміль Фішер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Герман Еміль Фішер
нім. Hermann Emil Fischer
Hermann Emil Fischer.jpg
Народився 9 жовтня 1852(1852-10-09)
Ойскірхен, Німеччина
Помер 15 липня 1919(1919-07-15) (66 років)
Берлін, Німеччина
Громадянство Німеччина
Галузь наукових інтересів біоорганічна хімія
Заклад Мюнхенський університет Людвіга—Максиміліана
Університет Ерлангена—Нюрнберга
Вюрцбурзький університет
Гумбольдтський університет Берліна
Alma mater Боннський університет
Страсбурзький університет
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (1902)
Nobel prize medal.svg

Ге́рман Е́міль Фі́шер — (нім. Hermann Emil Fischer; * 9 жовтня 1852 — 15 липня 1919) — німецький хімік, член Берлінської Академії Наук. Написав низку наукових праць присвячених хімії фізіологічно активних речовин. Лауреат Нобелівської премії з хімії 1902 року.

Біографія[ред.ред. код]

Фішер вступив до Боннського університету в 1872, але в тому ж році перевівся до Страсбурзького університету. Закінчивши його в 1874, був залишений при університеті. З 1875 він працював у Мюнхенському університеті і в 1879 став професором хімії. У 1881 призначений професором університету в Ерлангені. У 1888 запрошений професором хімії у Вюрцбурзький університет. У 1892 перейшов до Берлінського університету, де він пропрацював до самої смерті в 1919 році.

Наукова робота[ред.ред. код]

Синтезував ряд вуглеводів, зокрема глюкозу і фруктозу. Встановив, що амінокислоти зв'язуються між собою за допомогою пептидних зв'язків, утворюючи поліпептиди, уперше добув дипептид.

Родина[ред.ред. код]

У 1888 році Фішер одружився на Агнесі Герлах, дочці професора анатомії Ерлангенського університету, у них було троє синів. Його старший син Герман став професором біохімії Каліфорнійського університету в Берклі. Дружина Фішера померла через сім років після заміжжя.

Нагороди[ред.ред. код]

У 1902 році Фішеру була вручена Нобелівська премія з хімії «як визнання його особливих заслуг, пов'язаних з експериментами з синтезу речовин з сахариновими і пуриновими групами»[1]. Відкриття Фішера гідразинових похідних, як виявилося, стало блискучим рішенням проблеми отримання цукрів та інших сполук штучним шляхом. Більш того, його метод синтезу глікозидів вніс певний внесок у розвиток фізіології рослин. Говорячи про дослідження цукрів, Фішер у Нобелівській лекції заявив, що «поступово завіса, за допомогою якої природа приховувала свої секрети, була прочинена у питаннях, що стосуються вуглеводів. Попри це, хімічна загадка Життя не може бути вирішена до тих пір, поки органічна хімія не вивчить другий, складніший предмет — білки».

Примітки[ред.ред. код]

  1. «The Nobel Prize in Chemistry 1902». Нобелівський комітет. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2012-05-04. (англ.)

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Манолов К. (1985). Великие химики. Том 2 (вид. Видання 3-тє). М.: Мир. с. 440 с. (рос.)
  • Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия. Том 2. М.: Прогресс. 1992. ISBN 5-01-002539-6. (рос.)