Герпес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Герпес
Herpes(PHIL 1573 lores).jpg
Простий герпес в ділянці нижньої губи (позначено стрілкою).
МКХ-10 60, 00, 05.1, 35.2
МКХ-9 054.0

, 054.1 , 054.2 , 054.3 , 771.2
DiseasesDB 5841
eMedicine med/1006
MeSH D006561
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Герпес

Герпес (грец. herpes) — група інфекційних вірусних захворювань, які характеризуються висипом згрупованих дрібних пухирців на шкірі, слизових оболонках (пухирчастий лишай) або гострим висипом вздовж окремих нервів, частіше міжреберних (оперізуючий лишай)[1].

У тварин до даної інфекції відносяться ринотрахеїт великої рогатої худоби, ринопневмонія коней, хвороба Ауєскі та ін.

Зміст

Роль герпесвірусів у патології людини [ред.]

Вивчення ролі герпесвірусів у патології людини почалось у першій чверті 20 сторіччя, коли W. Grutter (1912) вперше знайшов вірусні включення у рідині герпетичних везикул та довів цим герпесвірусну природу герпетичного кератиту. Перша культура in vitro вірусу простого герпесу (ВПГ) була отримана у 1920 році. З того часу відкрито вісім антигенних серотипів вірусу герпесу та доведено їхню роль в етіології понад 40 хвороб людини. На сьогодні відомі декілька вірусів з родини Herpesviridae: два серотипи вірусу простого герпесу (ВПГ-1 та ВПГ-2), вірус вітряної віспи — оперізуючого лишаю, цитомегаловірус, вірус Епштейна-Барр, віруси герпесу людини 6-го, 7-го, та 8-го типів. Герпесвірусні інфекції відрізняються різноманітним, складним та тяжким перебігом з ураженням багатьох органів та тканин, що дозволяє визначати їх як загальні системні захворювання організму[2].

Серед усіх герпесвірусів особлива роль належить ВПГ, який викликає значну частку інфекційної патології людини взагалі. ВПГ вважають найбільш широко розповсюдженим паразитом з родини Herpesviridae. Єдиним природнім резервуаром для ВПГ є людина. Ступінь інфікованості вірусом сягає ендемічного майже у всіх людських популяціях земної кулі, а рівень трансмісії вірусу є досить високим протягом усього року[3].

Епідеміологія простого герпесу [ред.]

За висновками експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я, простий герпес є однією з найбільш розповсюджених неконтрольованих інфекцій людини[4]. За даними різних авторів від 90% до 100% населення земної кулі є серопозитивними на вірус простого герпесу. Генітальний герпес став справжнім лихом сучасної медицини у всьому світі: у Сполучених Штатах щорічно реєструється понад 600 000 нових випадків генітального герпесу, не враховуючи 6-10 мільйонів випадків рецидивуючого герпесу. Між 1978 та 1991 роками, розповсюдженість генітального герпесу в Північній Америці зросла на 30%. За деякими оцінками, одна п'ята населення США інфіковані ВПГ-2, який є найчастішою причиною генітального герпесу[5].

В більшості випадків джерелом інфекції є хвора людина або вірусоносії. Епідемічно небезпечними є як хворі під час рецидиву, так і вірусоносії (або хворі) під час асимптоматичної реактивації герпетичної інфекції. Існують різноманітні механізми передачі вірусу простого герпесу — * статевий,

  • повітряно-крапляний,
  • кишково-оральний,
  • через шкірний покрив та слизові оболонки, можливе й внутрішньочеревне інфікування[6].

Клінічні форми герпетичної інфекції [ред.]

Існують різноманітні клінічні форми герпетичної інфекції:

  • ушкодження шкіри,
  • порожнини рота,
  • ушкодження очей,
  • центральної нервової системи,
  • герпетичні гострі респіраторні хвороби,
  • генітальний герпес,
  • герпес новонароджених,
  • вісцеральні форми (герпетична пневмонія, герпетичний гепатит, панкреатит та ін.).

Найбільш розповсюдженим проявом інфекції є герпес шкіри — від невеликого за площею везикульозу, переважно в області межі шкіри та червоної окрайки губ, до розповсюджених уражень з вираженим регіонарним лімфаденітом та інтоксикацією[6].

У розвитку герпетичних везикул виділяють чотири стадії: еритемну, везикульозну, кіркову та клінічного одужання.

Загальноприйнятої класифікації герпетичної інфекції не існує, але в залежності від локалізації патологічного процесу виділяють такі форми герпетичної інфекції:

  • герпетичні ураження очей (кон'юнктивіт, кератит, іридоцикліт та інші);
  • герпетичні ураження шкіри та слизових оболонок (герпес губ, крил носу, обличчя, рук, сідниць);
  • герпетичні ураження нервової системи (менінгіт, енцефаліт, неврит, менінгоенцефаліт і таке інше);
  • генералізований та вісцеральний герпес (пневмонії, гепатит, езофагіт і т. д.).

Серед герпесу шкіри та слизових оболонок відрізняють: генітальний герпес (ураження слизових оболонок та шкіри статевого члена, вульви, піхви, каналу шийки матки), герпетичний стоматит, гінгівіт, фарингіт, герпес сідниць, рук, носу, щік та інші. Крім того, в останні роки виділяють так звану багатоформну ексудативну еритему, асоційовану з простим герпесом[7].

Клінічні симптоми, що викликаються ВПГ-1 та ВПГ-2 є однаковими, тому важливим є ідентифікація причинного агенту (K. R. Beutner et al., 1997). Це пов'язане з тим, що прогноз є більш позитивним та сприятливим при ураженні ВПГ-1.

Класифікація герпетичних уражень шкіри та слизових оболонок [ред.]

Простий герпес [ред.]

Простий герпес поділяють на первинний та рецидивуючий. Перший з них уявляє первинне інфікування пацієнта, який не має антитіл ані до ВПГ-1, ані до ВПГ-2. Рецидивуючий тип являє собою реактивацію латентної інфекції, що була набута раніше[8]. Таким чином, проблема простого герпесу набуває нового забарвлення: передача ВПГ відбувається не лише в період клінічних проявів, але й під час так званих асимптоматичних рецидивів, тобто протягом вільного виділення вірусу з поверхні слизових оболонок, що і спричинює пандемічне розповсюдження ВПГ. Крім того, добре відомо, що чим частіше у хворого на рецидивуючий герпес з'являються ерозивні ушкодження на слизових оболонках та шкірі статевих органів, тим вище вірогідність ВІЛ-інфікування при статевих контактах.

Генітальний герпес [ред.]

Генітальний герпес є одним з різновидів простого герпесу та відноситься до захворювань, що передаються статевим шляхом[4]. Він відноситься до найбільш розповсюджених форм герпетичної інфекції. Первинне інфікування генітальним герпесом відбувається в період активного статевого життя. Частіше всього на первинний генітальний герпес хворіють люди у віці від 15 до 35 років.

Первинний генітальний герпес виникає через 1-10 днів після інфікування та відрізняється від наступних рецидивів більш важким та тривалим перебігом. Клінічний перебіг первинного прояву генітального герпесу дуже часто супроводжується системною симптоматикою, включаючи підвищення температури тіла, лихоманку, головний біль, нездужання та біль у м'язах. Після розрішення висипу первинного епізоду, вірус пожиттєво зберігається в організмі людини.

Доведено, що у хворих на генітальний герпес час від часу відбуваються рецидиви негенітальної локалізації. Дослідження показало, що у 21% пацієнтів, які мали первинні прояви герпесу на геніталіях, у подальшому спостерігалися рецидиви й на інших ділянках шкіри та слизових. Так, у пацієнтів з генітальним герпесом, що був спричинений ВПГ-2, крім клінічних проявів на геніталіях, час від часу спостерігали герпетичний висип на шкірі сідниць, а у пацієнтів з генітальним герпесом, спричиненим ВПГ-1, спостерігали герпетичні ураження на обличчі та верхніх кінцівках.

Патогенез персистенції, реактивації та асимптомного перебігу інфекції [ред.]

Нині найбільш відомі дві альтернативні гіпотези, які пояснюють виникнення рецидивів герпесу: теорія статичного стану вірусу та теорія динамічного стану вірусу[9].

Важливе місце в розвитку рецидивуючих герпетичних уражень відводять стану місцевого імунітету, при пригніченні якого виникають умови для репродукції вірусу, що знаходиться у шкірі.

Факторами, які провокують рецидив та послаблюють напруженість інфекційного імунітету, можуть бути гострі респіраторні захворювання, грип, пневмонія, малярія, менінгіт, фокальна інфекція, підвищена інсоляція, опромінення, імунодепресія, високі дози стероїдів, посилене вироблення адреналіну, менструація, механічне подразнення (статевий акт).

Лікування [ред.]

В останні роки клінічні вияви хвороби знімають препаратами, що містять ацикловір — герпевір та ін.

Див. також [ред.]

Примітки та джерела [ред.]

  1. ↑ Великий тлумачний словник сучасної української мови. Київ, 2005
  2. ↑ Liesegang T. Herpes simplex // Cornea. −1999. — V. 18, No. 6. — P.739.
  3. ↑ Schneede P., Hofstetter A.G. Viral sexually transmitted urogenital infections. Increased importance of viral STD in industrial countries // Fortschritte der Medizin. — 1999. — V.117, No.11. — P.22-26, 28.
  4. ↑ а б WHO Regional Office for Europe. Epidemiology of herpes simplex virus infections and surveillance of other STDs in Europe. Report on a Workshop: Copenhagen, 19-20 June 1995. Copenhagen: WHO EURO, 1996. — 47 pp.
  5. ↑ Wald A., Corey L., Cone R., Hobson A., Davis G., Zeh J. Frequent genital herpes simplex virus 2 shedding in immunocompetent women. Effect of acyclovir treatment // Journal of Clinical Investigation.-1997.-V.99, No.5.-P.1092-1097.
  6. ↑ а б Міхеєв, О. (2004-04-01). «Простий герпес: патогенез, клініка та лікування». Здоров'я України. Процитовано 2010-08-15. 
  7. ↑ Kokuba H., Imafuku S., Burnett J.W., Aurelian L. Longitudinal study of a patient with herpes-simplex-virus-associated erythema multiforme: viral gene expression and T cell repertoire usage // Dermatology. — 1999. — V.198, No.3. — P.233-242.
  8. ↑ Corey L. Transmission and viral shedding // Holmes K.K., Cates W.Jr., Lemon S.M., Stamm W.E. (eds). Sexually Transmitted dideases. — New Yourk, NY: McGraw-Hill Information Services Co, 1990. — P391-413.
  9. ↑ Баринский И. Ф., Шубладзе А. К., Каспаров А. А., Гребенюк В. Н. Герпес (этиология, диагностика, лечение). М.:Медицина, 1986. — 272 с.


Чумний лікар Це незавершена стаття з інфекційних захворювань.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Герпес&oldid=12359442