Герхард Домагк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Герхард Домагк
нім. Gerhard Johannes Paul Domagk
Gerhard Domagk nobel.jpg
Народився 30 жовтня 1895(1895-10-30)
Лагов, Бранденбург, Німецька імперія
Помер 24 квітня 1964(1964-04-24) (68 років)
Бургберг, Баден-Вюртемберг, Німеччина
Громадянство Німеччина
Галузь наукових інтересів Патологія, бактеріологія
Заклад Університет Грайфсвальда
Alma mater Кільський університет
Відомий завдяки: відкрив антибактеріальний ефект пронтозилу
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізіології та медицини (1939)

Ге́рхард Йога́ннес Па́уль До́магк (нім. Gerhard Johannes Paul Domagk, * 30 жовтня, 1895, Лагові — † 24 квітня, 1964, Бургберг) — німецький патолог і бактеріолог, лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини за 1939 рік з формулюванням «за відкриття антибактеріального ефекту пронтозила». [1]

Біографія[ред.ред. код]

Герхард Домагк народився в Лагові (Бранденбург) в родині директора школи. До 14 років він ходив до школи міста Зоммерфельд (нині Любсько). У Кільському університеті він навчався на медичному напрямку, але з початком війни пішов служити добровольцем. У грудні 1914 року він був поранений і служив до кінця війни в якості військового медика. Після війни він закінчив навчання і працював в університеті Грайфсвальда, де вивчав інфекційні захворювання, викликані бактеріями. У 1925 році він, слідом за своїм науковим керівником Вальтером Гроссом перейшов у Мюнстерський університет, де одержав професорське звання. Також він отримав посаду в лабораторії Bayer у Вупперталі. У тому ж році він одружився на Гертруді Штрюбе, у них народилося троє синів і дочка.

Домагк був призначений на посаду директора Інституту патології і бактеріології компанії Bayer, де продовжив дослідження Джозефа Клярера і Фрітца Міцша, засновані на роботах Пауля Ерліха. Ці дослідження стосувалися використання барвників (основного продукту компанії IG Farben) у якості антибіотиків. Домагк виявив, що сульфаніламід пронтозил ( en) є ефективним засобом проти стрептококу; за допомогою цього засобу майбутній нобелівський лауреат, у тому числі, вилікував свою дочку, запобігши ампутацію її руки.

У 1939 році Герхард Домагк отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини з формулюванням «за відкриття антибактеріального ефекту пронтозилу». [1] Однак влада третього рейху змусила його відмовитися від премії, а гестапо помістило його під арешт на тиждень. [2] [3] [4]

Сульфонаміди стали революційним засобом свого часу, проте пізніше їм на заміну прийшов пеніцилін, що володів більшою ефективністю і менш вираженими побічними ефектами (сульфонаміди можуть служити причиною сечокам'яної хвороби і викликати зміни у кістковому мозку). Дослідження Домагка привели до розробки протитуберкульозних ліків тіосемикарбазиду і ізоніазиду, за допомогою яких вдалося запобігти епідемії туберкульозу, що охопила Європу після Другої світової війни.

Після війни, у 1947 році, Домагк все ж таки отримав Нобелівську премію, але без грошової частини, оскільки термін виплати до того часу минув.

Згодом Домагк змінив область своїх досліджень, зайнявшись вивченням туберкульозу і застосуванням хіміотерапії у лікуванні онкологічних захворювань.
Вчений помер у містечку Бургберг поблизу Кенігсфельду у 1964 році.


Примітки[ред.ред. код]

  1. а б «The Nobel Prize in Physiology or Medicine 1939» (англійською). Nobel Foundation. Архів оригіналу за 2012-02-28. Процитовано 2009-10-12. 
  2. Thomas Hager (23 грудня 2006). «The Saga of a Sulfa Drug Pioneer». The Demon Under the Microscope (2006) ISBN 1400082137 (англійською). National Public Radio. Архів оригіналу за 2012-02-28. Процитовано 2009-10-13. 
  3. «Nobel Laureates Facts» (англійською). Nobel Foundation. Архів оригіналу за 2012-02-03. Процитовано 2009-10-13. 
  4. Henrik Schuck, Ragnar Sohlman, Anders Osterling, Goran Liljestrand, Arne Westgren, Manne Siegbahn, August Schou, Nils K. Stahle The Prize in Physiology and Medicine: The Nobel Prizes in Wartime // Nobel: The Man and His Prizes / Klara Civiltryckeri. — Stockholm: Nobel Foundation, 1950. — P. 167-179.

Посилання[ред.ред. код]