Гештальт-терапія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фредерік «Фріц» Перлз один із засновників гештальттерапії

Гештальттерапі́я, гешта́льт-терапі́я (нім. Gestalt — фігура, образ, цілісність) — практичний метод гештальтпсихології і напрям психотерапії, основні ідеї і методи якого розробив Фредерік Перлз, а також Лаура Перлз і Пол Гудман.

Основні поняття[ред.ред. код]

Гештальт — результат інтеграції багатьох чинників, присутніх в даний момент. Фігура, що входить в гештальт, — найактуальніша в даний момент потреба, емоція, і те, що її може задовольнити, а все що оточує — фон. Динаміка життя це перехід фігури у фон і з фону у фігуру за типом «контакт відхід».

Перлз надавав великого значення процесу контакту особи із зонами: зовнішнього світу, внутрішнього тілесного світу, психічних процесів (світ ідей і фантазій). Внаслідок цього основний психотерапевтичний механізм при гештальттерапії — це усвідомлення, його тренування в цих трьох зонах. Саме тренування механізмів, придбання навиків усвідомлення протягом 15-20 хвилин в кожній зоні. Таке тренування дає можливість пацієнтові переживати ситуацію в цілому, у тому числі і свій стан, зануритися повністю в неї і жити в ній на даний момент саме через усвідомлення. Зануритися в буття даного моменту, тобто реалізація принципу «тут і тепер», уникати виникнення неадекватних, психотравмуючих фігур. Буття змушує постійно відволікатися від ситуації в минуле, в майбутнє, в інші ситуації і місця, і ефективність переживання ситуації, що діє, знижується[1].

Коло намальоване безперервною лінією і коло намальоване окремими крапками будуть сприйматись, як два кола на фоні білого листа. Наприклад зображення молодої дівчини та старої, яких можна побачити вдивляючись в різні деталі картинки. Чи наприклад не менш відомий малюнок два профіля і ваза, які проступають то, як фон, то як фігура. Фігура, що виступає на фоні і є гештальт[2].

Застосування[ред.ред. код]

Проблеми з якими бореться гештальт-терапія[ред.ред. код]

Перебудова форм поведінки, реагування в сьогоденні є завданням гештальттерапії, і цей процес йде на рівні переживань (відчуттів, хвилювань, емоцій). Тренування здатності сприймати ситуацію в чистому вигляді, не за шаблоном, виникнення на цьому ґрунті свіжих емоційних переживань, адекватного сприйняття всього з відтінком ніби того, що було вперше побаченим, за допомогою механізму безпосереднього сприйняття. Це дозволяє дивитися на навколишній світ і себе самого неупередженим, свіжим, пізнавальним поглядом[1].

Основною проблемою, з якою борються гештальт-терапевти це проблема пригнічення власних емоцій. Будь-які емоції хороші чи погані згідно з гештальтпсихологією в придушеному стані всеодно даються взнаки, саме тому виникають агресія, неврози, безсоння та багато інших негативних для організму станів.

В основі гештальт-терапії лежить психологічна концепція «незакінчених дій». Дуже часто пацієнт просто уникає проблемну ситуацію, щоб не відчувати болючі почуття, захистити себе від горя, люті чи смутку, і таким чином ніби не закінчуючи ситуацію для себе. Не рідко стримування сильних емоцій на людях вважаються соціально бажаним і похвальним явищем, хоча насправді стримувати власні емоції шкідливо і доволі часто може перетікти в психосоматичне захворювання. Але таке сприйняття чужих емоцій доволі часто зумовлено тим, що люди, які спостерігають за цими емоціями відчувають себе незручно.

Універсальний засіб справитись з проблемою — хвилювання. У почуттів є найчастіше зовнішній адресат, людина, на яку вони спрямовані. Більшість людей схильні уникати болючих хвилювань, аніж робити те, що необхідно для зміни ситуації і себе. Зазвичай це відбувається через сильні хвилювання щодо інших. «Через мій гнів люди можуть відвернутись від мене…» чи «Якщо я почну плакати і хвилюватись, то не зможу зупинитись…» — такі побоювання часто зустрічаються в спілкуванні. Тому люди для цього привчаються не відчувати того, що є (самоманіпуляція).

Причину своїх труднощів і проблем багато пацієнтів бачить в інших людях. Тому зазвичай люди просять психотерапевта навчити їх більш тонким маніпуляціям у відносинах з іншими, щоб краще контролювати їх поведінку. Але по суті поведінка іншої людини може змінитись тільки тоді, коли зміниться власна. Бажання зміни і є предметом зустрічі двох особистостей — психотерапевта і його пацієнта[2].

Гештальт-терапія і сновидіння[ред.ред. код]

Сновидіння в гештальт-терапії розглядається, як світ його внутрішніх хвилювань, а всі ситуації сновидіння, його персонажі, ті мають відношення до пацієнта чи ті, що не мають, представляють самого пацієнта. Особливо це стосується незвичних, кошмарних сновидінь, що часто повторюються. У них не рідко зустрічаються дивовижні, неприйнятні чи загадкові для пацієнтів образи. Ці образи в принципі не контролюються пацієнтом, але вони важливі для терапії.

Гештальт-терапевт змушує пацієнта стати персонажем сновидіння і програти ситуацію, що приснилась, так ніби вона існує насправді. Коли людина занурюється у власне сновидіння, вона відчуває різні хвилювання з приводу тих аспектів свого існування, які вона забороняє, не вважаючи своїми чи приписуючи їх іншим людям[2].

Групова гештальт-терапія[ред.ред. код]

Гештальт-терапія — це не тільки індивідуальна робота з клієнтом. У тому випадку, коли клієнт відчуває труднощі в спілкуванні з іншими людьми, дуже цінним для нього може виявитись досвід психотерапевтичної групи. Зазвичай в гештальт-групах є два тренера. Цінність групового досвіду полягає в тому, що кожний учасник, основуючись на своїх почуттях формулює і свої бажання[2].

Закінчення терапії[ред.ред. код]

Закінченням роботи над проблемою буде не тільки розуміння ролі пацієнта у створенні власної проблеми і навіть не стільки зміна його поведінки, як свобода в емоційному і поведінковому реагуванні (від автоматичних дій і стереотипів). А також усвідомлена особиста відповідальність за наслідки свого вибору.

Різновиди людських контактів[ред.ред. код]

Перлз надає великого значення контакту, саме процесу, що відбувається на кордоні нашого «Я» і середовища (зовнішнього, тілесного і психологічного) і виділяє наступні типи взаємодії:

  • злиття — конфлюєнція, не виділення себе, а приналежність до чогось, згладжування відмінності, сковування з чимось однією метою, своєрідна «угода» не сперечатися. Цей вигляд контакту характерний в дитинстві, коли дитина не відокремлює себе від середовища, батьків. Цей вигляд контакту зберігається і в зрілому віці, але може набувати патологічних форм і вимагає спеціальної роботи;
  • інтроєкція — сприйняття всього без особової переробки, як «немовля без зубів ковтає все, що йому дають». Цей різновид контакту є способом запозичення чужого досвіду, але «зріла людина відкушує, пережовує і переробляє їжу», так само повинно бути і з інформацією від середовища. Такий вигляд контакту призводить до засвоєння не потрібних, чужих, інколи і дуже шкідливих типів поведінки, емоційних форм реагування. В цьому випадку кордон контексту переноситься всередину людини;
  • проекція — віддалення від себе неприйнятних думок, бажань, властивостей і приписування їх іншим людям, перекладання на них відповідальності за свої вчинки. Людина з таким видом контакту часто вживає займенник «вони» замість «я», оскільки не здатна до самоідентифікації;
  • ретрофлексія — людина направляє на себе те, що бажала б зробити іншому або бажала би отримати від інших. Наприклад, агресивна по відношенню до себе, або звинувачує себе у всьому, або жаліє себе. При ретрофлексії змінюється спрямованість реакції: замість спрямованності до середовища, спрямованість до себе;
  • діфлексія — ухилення, прийоми відходу від контакту із середовищем, а ізоляція — крайня вираженість відходу[1].

Гештальт-молитва[ред.ред. код]

Попри деяку свою ірраціональність і пародійність, «Гештальтмолитва» Ф. Перлза гарно відображає сутність гештальт-терапії:

Я роблю свою справу, а ти свою.
Я в цьому світі живу не для того,щоб відповідати твоїм сподіванням
Хоча і ти зовсім не для того, щоб відповідати моїм.
Ти — це ти, а я — це я, і якщо вже нам пощастило зустріти одне одного, це прекрасно.
А якщо ні — з цим нічого не поробиш.

Молитва широко відома не тільки в гештальттерапії, але й в психотерапії загалом. Крім того, інколи виступає в якості відправного пункту під час дискусій з питань індивідуальності і взаємозалежності.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Перлз Фредерик. Практика гештальттерапии. — Институт общегуманитарных исследований, 2001.
  • Перлз Фредерик. Теория гештальттерапии. — Институт общегуманитарных исследований 2001.