Георг Вільгельм Фрідріх Гегель
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Західна філософія Філософія XIX століття |
|
 Georg Wilhelm Friedrich Hegel |
|
| Народився | 27 серпня 1770 Штутгарт, Німеччина |
|---|---|
| Помер | 14 листопада 1831 Берлін, Німеччина |
| Школа/Традиція | німецький ідеалізм; засновник гегельянства |
| Основні інтереси | логіка, філософія історії, естетика, релігія, метафізика, епістемологія, політична філософія, |
| Значні ідеї | абсолютний ідеалізм, діалектика, Sublation |
|
Вплинули на нього
|
|
|
Вплинув на
|
|
Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (нім. Georg Wilhelm Friedrich Hegel) (*27 серпня 1770 — †14 листопада 1831), німецький філософ створив систематичну теорію діалектики. Її центральне поняття — розвиток — є характеристика діяльності світового духу, його понадрухи в області чистої думки у висхідному ряду усе більш конкретних категорій. Діалектика розглядалася також як протиставлення тези, антитези й синтезу, вирішення протиріч.
Зміст |
[ред.] Біографія
Гегель народився в родині фінансового чиновника. У сім років він пішов у Штуттгартську гімназію, де виявив здібності до древніх мов і історії. У 1788 році після закінчення гімназії він пішов у Тюбінгенський теологічний інститут. Тут він подружився з Фрідріхом Вільгельмом Шеллінгом і поетом Фрідріхом Гельдерліном. У студентстві Гегель захоплювався Французькою революцією. У ці роки він навіть посадив разом із Шеллінгом «дерево свободи». У 1793 році Гегель одержує ступінь магістра філософії. У тому ж році він завершує навчання в інституті, після чого працює домашнім вчителем у Берні і Франкфурті. У цей період він створює так звані «теологічні роботи», опубліковані лише в 20 столітті — «Народна релігія і християнство», «Життя Ісуса», «Позитивність християнської релігії».
Одержавши спадщину, Гегель зміг зайнятися академічною кар'єрою. З 1801 року він стає викладачем Єнського університету. Він співробітничає з Шеллінгом у виданні «Критичного філософського журналу». Того ж 1801 року він захищає дисертацію «Про орбіти планет». Гегель багато працює над створенням власної системи, пробуючи самі різні підходи до її обґрунтування. У 1807 році він публікує «Феноменологію духу», першу зі своїх значних робіт. Ряд яскравих образів «Феноменології» (частину рукопису якої Гегель чудом врятував при вторгненні французьких військ у Єну) — «діалектика раба і пана» як етюд про волю, можливої тільки через рабство, концепція «нещасливої свідомості» та ін., а також могутньо заявлене вчення про історичність духу відразу привернули до себе увагу й обговорюються донині.
Залишивши Єну, Гегель (за допомогою свого друга Ф. І. Нітхаммера) влаштовується редактором «Бамбергської газети» у Баварії. Незважаючи на помірний характер публікацій, газета незабаром закривається з цензурних міркувань. З 1808 по 1816 роки Гегель — директор гімназії в Нюрнберзі. У 1811 році одружується (у шлюбі він мав дітей, був у нього і позашлюбний син), а незабаром публікує одну з центральних своїх робіт — «Науку логіки» (у трьох книгах — 1812, 1813 і 1815 р.).
З 1816 Гегель повертається до університетського викладання. До 1818 він працює в Гейдельберзі, а з 1818 по 1831 — у Берліні. У 1817 Гегель видає перший варіант «Енциклопедії філософських наук», що складається з «Науки логіки» (так називаної «Малої логіки», на відміну від «Великої логіки» 1812 — 1815 р.), «Філософії природи» і «Філософії духу» (при житті Гегеля «Енциклопедія» двічі перевидавалася — у 1827 і 1833 р.). У Берліні Гегель стає «офіційним філософом», хоча і не в усьому розділяє політику прусської влади. Він публікує «Філософію права» (1820 р., на титулі — 1821), веде активну лекційну діяльність, пише рецензії, готує нові видання своїх робіт. У нього з'являється безліч учнів.
Гегель був дуже незвичайною людиною. Важко підбираючи слова при розмові на повсякденні теми, він цікаво розмірковував про складні речі. Міркуючи, він міг годинами стояти на місці, не звертаючи уваги на те, що відбувається. У неуважності він міг не помітити черевиків, що залишилися в бруді і продовжувати прогулянку босоніж. При цьому він був «душею компанії» і любив жіноче суспільство. Міщанська скнарість сполучалася в нього із широтою душі, обережність з авантюризмом. Лекції Гегеля, як відомо, збирали до двох сотень студентів. Професорів, про яких переказували безліч анекдотів, знали тоді краще за акторів. Хоча Гегель і читає майже без папірця, слухати його все одно важко. Більшість ходить не слухати філософа, а подивитися на нього. Дехто зі студентів відверто зізнається професорові, що не розуміє, про що він говорить. Той у відповідь саркастично посміхається. А одному з таких слухачів радить поглибити знання географії, мов, математики — настільки він вважав своє вчення всеохоплюючим.
Однак ніде він не буде «пошанований» так, як у Радянському Союзі. Мало не всі його твори були дозволені до друку і вивчалися в університетах СРСР. Чому? Бо Гегель уже після смерті потрапив під гостре перо Карла Маркса. Той побачив у його творах «кінець німецької класичної філософії». А Володимир Ленін, читаючи в Гегеля пояснення Бога, на полях книжки напише: «Сволочь идеалистическая!!!». Приблизно такі ж коментарі звучатимуть у радянських вузах протягом сімдесяти років. Доповнюватиме їх ленінське зауваження: «Твори Гегеля — найкращий засіб для отримання головного болю». Розповідали, що у 1930-х на комсомольських зборах будь-який запальний студент міг вигукнути: «Гегеля к стенке!» Можливо, так і не дізнавшись, що той помер ще сто років тому.
У неділю 14 листопада 1831 року перед обідом йому раптом стало погано. Лікарі нічого не змогли вдіяти, і до вечора Гегеля не стало. Сказали, що через холеру. Дружина пережила його на 24 роки. Їй довелося опікуватися синами, які осиротіли ще підлітками. Смерть Гегеля підняла ціну на його книжки. Марія навіть попросила всіх, до кого писав покійний чоловік, повернути його листи. Це дозволило їй дати дітям добру освіту. Старший з них, Карл, став успішним істориком.
[ред.] Вчення
[ред.] Діалектика
Створив систематичну теорію діалектики, центральними поняттями якої є теза, антитеза та синтеза (у Геґеля ці поняття називаються по-іншому!). Ось ключові поняття Гегелівської діалектики:
- Правдиве є цілим: Тільки ціле є правдивим, а окремі речі є моментами цілого та є окремо взяті неправдивими. Г. вважає, що антитеза знаходиться в тезі, оскільки обидва поняття співвідносяться до чогось вищого, спільного. Для цього потрібно прохід через інше. Отже, окреме існує тільки тому, що існує інше, разом із яким вони є цілісністю.
- Противаги: В стані синтезу противаги між тезою та антитезою нейтралізуються. Вони одночасно зникають, залишаються та переходять на вищий рівень.
- Діалектика в мисленні та бутті: Для Гегеля діалектика є не тільки методом мислення, але й формою, в якій розвивається все буття. При цьому, діалектичний саморух нашого мислення та діалектичний саморух буття є по суті одним й тим самим процесом.
- Єдність та боротьба протилежностей: Буття складається із багатьох протилежностей. Протилежності є рухаючою силою, а рух є передумовою існування, напр. потреба людської істоти. Потреба — це суперечливість між існуючим та бажаним станом. Із цієї суперечливості виникає людська дія.
- Кількісне та якісне: Констатація переходу від кількісних змін до якісних, напр., вода не перестає буди рідиною доти, доки вона має температуру від 0 до 100 градусів. Нижче нуля вона стає або твердою, або набуває газоподібної форми.
- Розвиток від нижчого до вищого: в еволюції спостерігається розвиток від простіших структур до складніших.
- Заперечення заперечення: розвиток йде як заперечення заперечення (негація негації). Певний стан негується, який в свою чергу негується через новий стан, але таким чином, що попередній стан відновлюється, хоча в кількісно або якісно зміненій формі.
- Діалектика панування та кріпацтва: Приклад, який можливо надихнув Маркса. Теза свідомості поєднується із антитезою іншої свідомості. Обидві об'єднуються в битві, в якій йдеться про визнання. Синтеза є самосвідомістю, проте, хазяїн та слуга залишаються. Не було би сенсу, який один другого вбив. Слуга є сильнішим пізніше, оскільки він є ближчим до природи. “Опрацьовуючи“ природу, він стає хазяїном над нею та над своєю служницькою натурою. Він може досягнути справжню свободу, якщо піде проти свого хазяїна. Синтезою цієї діалектики є свобода. Оскільки світова історія походить із абсолютного духу, який є вільним, розвиток подій можна пов'язати зі свободою. Маркс виводить із цього ідею класової боротьби.
[ред.] Абсолютний ідеалізм
Гегель синтезує із суб'єктивного ідеалізму Фіхте (матеріальний світ є продуктом суб'єктивного духу) та об'єктивного ідеалізму Шеллінга (суб'єктивний дух є продуктом матеріального світу, а матеріальний світ є за своєю суттю об'єктивним духом) абсолютний ідеалізм, де суб'єктивний та об'єктивний дух є ідентичними та водночас неідентичними. Такий вислів не відповідає аристотелевій логіці. Але Гегель саме хотів створити діалектичну логіку, яка перевершує аристотелеву. В радянській літературі Гегелівська філософія помилково називалася об'єктивним ідеалізмом.
[ред.] Трирівневий склад Гегелівської філософії
Весь світовий процес згідно Г. є саморозвитком світового духу. Ідеалізм Г. є філософією становлення. Абсолютне є результатом розвитку. Воно є в кінці-кінців тим, чим воно дійсно є. Завданням філософії є саморозвиток духу — споглядати думаючи. При цьому не тільки філософ розпізнає світовий дух у своєму розвитку, але і світовий дух є тим, хто думає у філософі. Просування в філософії відбуваються через одкровення духу. Кожна філософія часу показує стан розвитку світового духу. Завданням філософів є обрамувати її час в думках. Зазначений процес розвитку та пізнання здійснюється в трьох ступенях розвитку, яким відповідає три філософські дисципліни:
- 1. Філософія логіки: логіка діє не тільки для мислення, але й для буття. Отже, логічні поняття є не тільки закони мислення, але й буття (в спорі про універсалії Г. є реалістом). Логіка є зображенням Бога в своїй вічній істоті перед створення природи та скінченного духу. Логіка — це думки Бога перед створенням. Формальна логіка Аристотеля не є вищим принципом, оскільки наукова логіка повинна бути в стані вирішувати суперечності.
- 2. Філософія природи: дух відчужується в матерії. В формі природи, яка пов'язана із часом та простором він губить свою самосвідомість.
- 3. Філософія духу: дух повертається до самого себе, але вже знаходиться на вищому рівні. Царство духу та його філософія, в свою чергу, поділяється на три рівні:
- 3.1. Суб'єктивний дух: дух починає переходити із стану антитези в стан синтези. В окремій людині дух починає усвідомлювати самого себе. «Людина знає про Бога в тому сенсі, що Бог в людині знає про самого себе». Вважається, що це пантеїстичний Бог, а не християнський, хоча Г. намагався дистанціюватися від такого закиду.
- 3.2. Об'єктивний дух: царством об'єктивного духу є право, мораль і «моральність» — родина, цивільне суспільство, держава, а також (політична) історія людства, в якій розвиваються всі ці інституції. Отже, філософія історії Гегеля є додатком до вчення про об'єктивний дух. Дух виникає в людському суспільстві в формі над-індивідуальних, об'єктивних законів — етиці. Держава є по своїй суті етичною ідеєю.
- 3.3. Абсолютний дух: його складовими є
- 3.3.1. Мистецтво: суперечності між суб'єктивним та об'єктивним духом в суспільстві є причиною руху історії. В творі мистецтва суб'єкт та об'єкт показаний в гармонії.
- 3.3.2. Релігія: над мистецтвом стоїть релігія. Вона є внутрішня гармонія суб'єкта та об'єкта, яка а знаходиться в мистецтві в формі зовнішньої чуттєвості.
- 3.3.3. Філософія: найвища форма, в якій існує абсолютний дух. Споглянуте в мистецтві та уявлене й відчуте в релігії об'єднується в чистій формі в філософії. Духу повернувся до себе назад. Цікаво, що під філософією Гегель розумів саме свою філософію. Тут світовий дух вперше знайшов себе повністю. Гегель вважав, що його філософія є найвищим рівнем існування абсолютного духу, який взагалі є можливим, отже, останнім етапом історії філософії.
Критика: Гегель перейшов межі, які накреслив Кант.
[ред.] Філософія історії
Історія є саморозвитком об'єктивного духу. В першу чергу це політична історія, а не мистецтво, релігія чи філософія. Останні є допоміжними факторами, але не розвиваються самі по собі. Сенс та вартість буття окремої людини полягає тільки в її підлеглості історичній сили, особливо державі. Світовий дух діє через окрему людину, часто проти цілей та спрямувань останньої. Існує «хитрість розуму», яка діє так, щоб окрема людина в кожній стадії розвитку робили історичне правильне. Таким чином, великі історичні особистості є інструментами світового духу. Індивіди, народи, епохи є необхідними стадіями переходу в великому світово-історичному процесі. "Світова історія не є дном радості. Періоди радості є тільки чистими листками в ній. Світова історія є кінцевим пунктом, який в нейтралізованому сенсі є водночас початком. Подорож духу порівнюється із подорожжю Одіссея, який повертається до свого вихідного пункту, але вже у зміненій формі.
Історія є саморозвитком об'єктивного духу, вона здійснила в визначений час історичне необхідне, та розумне. «Все що є розумним, є реальним, все що є реальним, є розумним.» Як зазначив Адорно: «після Аушвіца це не може бути дійсним». Коли Гегелю вказували на нерозумність та погане в світі, він казав, що ці речі не мають реальності, вони є тільки явищами. Отже, масові вбивства не мають реальності (Пор. також вчення про зло у Платона).
Гегель говорить про три фази розвитку свободи:
- східна деспотія — тільки один є вільним,
- грецько-римський світ — деякі є вільними та
- християнсько-германська спільнота, де в принципі всі є вільні (недарма ж його (Гегеля) філософія виникла в Німеччині). Таким чином, дух повертається до себе назад. Здійснення демократичних вимог мислилося Гегелем у вигляді компромісу зі становим ладом, у рамках конституційної монархії.
[ред.] Основні твори
- «Феноменологія духу», 1807 р.
- «Наука логіки», частини 1-3, 1812-16 рр.
- «Енциклопедія філософських наук», 1817 р.
- «Основи філософії права», 1821 р. (український переклад - видавництво Юніверс, 2000, перекладач Роман Осадчук)
- Лекції з філософії історії, естетики, філософії релігії, історії філософії (опубліковані посмертно).
