Гладіатор

Мозаїка, Національний археологічний музей, Мадрид

Гладіатор — воїн-невільник часів давнього Риму, що виступав на видовищних заходах, б'ючись на арені з іншими гладіаторами, або з тваринами (левами).

Найвідоміша арена, де билися гладіатори — Колізей у Римі. Глядачі арени могли проголосувати: чи вбити, чи пощадити переможеного гладіатора. Існували різні види гладіаторів, що відрізнялися типом використовуваної зброї та обладунку. Видатним гладіаторам могли давати волю. Ті, що доживали до старості, могли ставати тренерами інших гладіаторів.

Гладіаторські бої

Види гладіаторських боїв

Мунус(в множині — мунера)- гладіаторський бій за участі озброєних людей.

Венаціо — гладіаторські бої за участі тварин, або людей та тварин.

Навмахія — штучний морський бій, з елементами гладіаторських боїв.

Історія

Гладіаторські бої зародилися в італійській області Кампанії, де вони набули широкого поширення вже в 3 ст. до н. е. Довгий час існувала версія, що римляни перейняли традицію гладіаторських боїв в етрусків, але ні археологічні,ні іконографічні пам'ятки не підтверджують існування в етрусків гладіаторів. Досить швидко гладіаторські бої поширилися й на Рим. Перші гладіаторські бої, що згадуються в Римі,відбулися в 216 р. до н. е. Первісно гладіаторські бої являли собою відозмінений обряд людських жертвоприношень під час поховального обряду і влаштовувалися родичами померлого. Так, перші ігри, що проходили в Римі були влаштовані на честь померлого Марка Емілія Лепіда його синами.

Поступово гладіаторські ігри з релігійної переходять в політичну площину. Враховуючи величезну популярність гладіаторських ігор серед римського населення, спадкоємці померлих намагаються використати ігри в власних політичних цілях, відкладаючи їх проведення до певних подій (наприклад, виборів). Так, Юлій Цезар виконав заповіт батька і влаштував гладіаторські ігри лише через 20 років після його смерті.

Під впливом римької традиції гладіаторські ігри набули поширення й серед інших народів. Так, відомо, що бої гладіаторів проводилися кельтами-лузітанами, германцями, в Сирії, Карфагені.

Вперше гладіаторські бої за державний кошт були проведені в 44 р. до н. е. на честь померлого Цезаря. В період Імперії гладіаторські ігри остаточно набувають світського характеру. Імператор Август регламентував типи гладіаторів, їхнє озброєння, систематизував правила бою, розділив місця в амфітеатрах за становою ознакою.

Поступово гладіаторські ігри набували все більшого розмаху. Іноді вони перетворювалися на грандіозні видовища, поєднуючи в собі реконструкції історичних подій, осади міст. На масових битвах билися переважно злочинці, засуджені до смерті «на арені».

Так, в 80 р.н. е. імператор Тіт влаштував грандіозні гладіаторські ігри. Вони тривали 100 днів. Під час їх проведення на арені загинуло 9000 тварин. Проводилися також великі навмахії, які суміщалися з гладіаторськими боями та венаціо. Ще до того, як стати імператором, Тіт, захопивши в 70 р.н.е Ієрусалим, на честь народження брата влаштував гладіаторські бої, в яких билися полонені іудеї. Тоді на арені загинуло 2500 полонених.

В 107 р.н. е. імператор Траян влаштував ігри на честь перемоги над даками. Ігри тривали 120 днів, під час яких на аренах билися 10000 гладіаторів і було вбито 11000 тварин. Взагалі ж, за правління Траяна, протягом 107–113 рр. на аренах Риму билося 20500 гладіаторів.

Справжнім фанатом гладіаторських боїв був імператор Коммод. Він особисто брав участь у гладіаторських боях і травлі тварин. На його рахунку близько тисячі перемог.

Організація гладіаторських ігор була справою недешевою і була під силу лише дійсно заможним особам. Після інциденту з обвалом дерев'яного амфітеатру у Фідяех в 27 р.н.е, сенат видав заборону на проведення гладіаторських ігор особам, чиє майно оцінювалося менше 400000 сестерцій. В часи Імперії приватні особи вже практично не проводили ігор. Високий щабель витрат і числені обмеження і заборони сенату (адже гладіаторські бої були досить потужним важелем впливу на населення) зробили проведення гладіаторських ігор прерогативою імператорів.

Занепад гладіаторських ігор починається з поширенням на території Римської Імперії християнства. У 399 р. імператор Гонорій закриває останні гладіаторські школи, а в 404 р. забороняє гладіаторські ігри.

Соціальний склад гладіаторів

Вірогідно, перші гладіатори були рабами, військовополоненими і засудженими злочинцями. Пізніше були створені школи для навчання гладіаторів, вони були приватними і імператорськими. Сподіваючись на славу і багатство, їх ряди поповнювалися вихідцями зі всіх станів. Вільнонароджені римляни, що вступали до гладіаторської школи, називалися аутократорами. Вступаючи до школи, вони укладали контракт, який могли розірвати в будь-який момент, сплативши викуп. Аутократорів в римському суспільстві зневажали, вважаючи, що вони «торгують кров'ю». Хоча в цілому гладіатори були дуже популярні серед населення, особливо його жіночої частини. Римлянки часто заводили любовні романи з гладіаторами.

Існує версія, що імператор Коммод був сином не Марка Аврелія, а невідомого гладіатора, слабкість до яких мала мати Коммода, імператриця Фаустіна.

Спеціально для гладіаторських поєдинків були побудовані величезні амфітеатри. Для підготовки до змагань гладіатори використовували поряд з бігом та заняттями зі зброєю систему ізогеометричних тренувань (атлетичній гімнастиці без снарядів, основаній на самосупротиві).

День ігор

Видовище звичайно починалося з параду гладіаторів, що часто носили дорогу зброю з срібла і золота. Після параду для розпалювання азарту глядачів проводилися жартівливі битви, в яких використовувалася дерев'яна зброя. Потім голосно сурмили труби, і нешкідлива зброя змінялася справжньою. Гладіатори розбивалися на пари, і криваві сутички починалися. Гладіатори використовували різні види озброєнь. Билися вони найчастіше один на один. Якщо хтось з супротивників виявлявся пораненим, то згідно з правилами його доля знаходилася в руках глядачів. Якщо вони хотіли зберегти йому життя, то розмахували в повітрі хустками або тримали великий палець піднятим вгору. Якщо ж їхні великі пальці дивилися вниз, жертві належало загинути.

Гладіаторські ігри мали такий успіх в Італії, яким не користувалися драматичні вистави. Це вказує на те, що елліністичний вплив не проникав глибоко в римське суспільство, охоплював лише обмежені кола, а місцеві звичаї, пов'язані з далекою старовиною, зберігали попереднє своє значення і ставали дедалі популярнішами.

Типи гладіаторів

Гопломах — досить розповсюджений тип гладіатора. Своїм спорядженням імітував грецьких гоплітів. Обладунок гопломаха складався з шолома, маленького круглого щита — пармули, стьоганих обмоток на обох ногах, високих поножів, наруча — маніки на правій руці. Шолом гопломаха мав широкі поля, забрало з решіткою, верхів'я з плюмажем. З боків шолома вставлялися пера. Озброєний гопломах був списом і кинджалом.

Спис дозволяв гопломаху вести бій на далекій відстані. У разі втрати списа гопломах переходив в близький бій, і «працював» кинджалом. Традиційними супротивниками гопломаха були мірміллон і, рідше, фракієць.

Мірміллон — один з найпоширеніших типів гладіаторів. Походить від гладіаторів-галлів. Обладунок мірміллона складався з шолома, наруча на правій руці, короткого (нижче коліна) поножа на лівій нозі, великого щита — скутума. Шолом мірміллона мав широкі поля, забрало з решіткою і характерне верхів'я у вигляді риб'ячого плавника. Бився мірміллон звичайним гладіусом — мечем римської піхоти.

Традиційним супротивником мірміллона був фракієць. Пара мірміллон-фракієць була однією з найпоширеніших під час гладіаторських боїв. Рідше мірміллони билися з гопломахами, але ніколи між собою.

Провокатор — цей тип гладіатора походив, вирогідно, від засуджених на смерть злочинців і був відомий ще з часів Республіки. Обладунок провокатора складався з наруча на правій руці, короткого поножа на лівій нозі, нагрудної пластини — кардіофілакса, шолому і щита, трохи меншим за скутум мірміллона. Шоломи провокаторів на початку нічим не відрізнялися від шоломів легіонерів. Але поступово еволюціонували в закритий шолом з забралом, що мали круглі отвори для очей, закриті решітками, і з великими полями, що захищали шию. Шолом провокатора верхів'я не мав, лише з боків його вставлялися пера. Озброєний провокатор був мечем.

Характерною ознакою тактики ведення бою провокаторами були постійні удавані відступи з миттєвими контратаками. Билися провокатори майже виключно між собою.

Фракієць — один з найпоширеніших типів гладіаторів. Вирогідно, цей тип гладіаторів з'явився в результаті появи в 1 ст. до н. е. великої кількості військовополонених фракійців. Обладунок фракійця складався з шолома, стьоганих обмоток на обох ногах, високих поножів, прямокутного невеликого сильновигнутого щита — пармули, наруча на правій руці. Шолом фракійця мав широкі поля, забрало з решіткою і характерне верхів'я у вигляді грифону. Фракієць був озброєний коротким вигнутим кинджалом — сікою.

Гладіатори-фракійці вважалися яскраво вираженим атакувальним типом бійців. Кривий кинджал давав їм певні переваги саме в близькому бою. Головними суперниками фракіців на арені були мірміллони. Іноді фракійці також билися з гопломахами.

Ретіарій — один з найпоширеніших типів гладіатора. Легкоозброєний тип гладіатора. Обладунок ретіарія складався з наруча на лівій руці, металевого наплечника — галера, що захищав шию і, частково, голову. Ретіарій був озброєний сіткою, тризубцем і кинджалом.

Ретіарії були легкоозброєним типом гладіатора, що (в поєднанні з відсутністю щита) змушувало їх постійно рухатися під час бою, уникаючи близького бою. Невідомо наскільки ефективною була сітка, що її використовували ретіарії. Тризубцем ретіарії одночасно атакували супротивника і відбивали удари. На арені ретіарій бився майже завжди з секутором. Ця пара (без сумніву, найвідоміша в наш час) уособлювала собою поєдинок рибалки та риби. Іноді ретіарій виходив битися проти двох секуторів одночасно. Тоді він розташовувався на помості, де лежало каміння, яким він жбурляв у супротивників, а секутори атакували його з двох сторін. Ретіарії були найменш престижними з типів гладіатораів (вирогідно, через відсутність класичного для римлян озброєння) і користувалися зневагою серед римської публіки.

Секутор — тип гладіатора, що був створений спеціально для бою з ретіаріями. Захисний обладунок секутора складався з шолома, щита скутума, короткого поножа на лівій нозі і наруча на правій руці. Шолом секутора мав обтічну форму без полів (щоб унеможливити зачеплення за них сітки ретіарія), забрало було без решітки (яку можна було пробити тризубцем), з невеликими отворами для очей і верхів'ям у вигляді плавнику. Бився секутор гладіусом.

Секутор завжди бився з ретіарієм. Важкоозброєний секутор, в протистоянні з легким ретіарієм, мусив обирати тактику повільного наступу, постійно переслідуючи супротивника. Звідси походить і назва секутора, що перекладаєтсья з латини як «переслідувач».

Еквіт — тип гладіатора, що бився на коні. При чому верхи еквіти лише починали бій, в подальшому спішуючись. Обладунок еквіта складався з шолома, кавалерійського круглого щита і наруча на правій руці. Шолом мав широкі поля, забрало з решіткою і не мав верхів'я. З боків вставлялися пера. Іноді еквіти вдягали лускоподібний обладунок. Озброєний еквіт був списом — гастою і гладіусом.

На арені еквіти билися виключно між собою.

Дімахер — доволі рідкий тип гладіатора. Обладунок дімахера складався з шолома, коротких поножів і кольчуги. Шолом мав закрите забрало з решіткою і широкі поля. Озброєний дімахер був двома мечами, або кинджалами сіками.

Достеменно не відомо, який тип гладіаторів був супротивником дімахера на арені. Але серед римлян дімахер вважався одним з найнебезпечніших бійців.

Арбеллас — доволі рідкий і досить екзотичний тип гладіатора. Обладунок арбелласа складався з шолому, кольчуги або пластинчатого обладунку, наруча на правій руці і коротких поножів. Шолом арбелласа був без полів і решітки, з верхів'ям у вигляді плавника. Озброєний арбеллас був кинджалом і екзотичною зброєю, що складалася з полого верхів'я-наруча і леза у формі півмісяця (вирогідно, заточеного з усіх боків). Щита арбеллас, як і дімахер, не мав.

Арбеллас був найбільш важкоозброєним з усіх типів гладіаторів. На арені арбелласи билися або між собою, або проти ретіарієв. Саме тому мабуть шолом арбелласа дуже подібний до шолома секутора.

Маловідомі та малодосліджені типи гладіаторів:

Андабат — маловивчений сучасними дослідниками тип гладіатора. Точно відомо, що андабат бився в шоломі без прорізей для очей — всліпу. Вирогідно, що до обладунку андабата входила кольчуга. В період Імперії цей тип гладіаторів вже не зустрічався.

Існує припущення, що андабати не були окремим типом гладіаторів і що так називали будь-якого гладіатора, що бився в шоломі без прорізей. Противником андабата на арені був інший андабат.

Круппеларій — тип гладіатора, що бився в суцільних металевих обладунках, дуже важких і майже нвразливих для суперника.

Лакверарій — різновид ретіарія. Був озброєний лассо, коротким списом і кинджалом.

Сагіттарій — гладіатор-лучник

Самніт — тип гладіаторів періоду Республіки. В свій час був найпопулярнішим з усіх. Являв собою воїнів самнітів, переможених римлянами у 3 ст. до н. е. Обладунок самніта складався з шолома з гребенем або пір'ям, великого щита (овального або прямокутного), поножа на лівій нозі і притаманного самнітам тридискового панцира. Озброєний самніт був списом і мечем.

Галл — тип гладіаторів періоду Республіки. Обладунок і зброя гладіаторів-галлів мав нагадувати гальських воїнів. Вирогідно, що в 1 ст. до н. е. гладіатори-галли «трансформувалися» в мірміллонів.

Хижацьке використання людських і природних ресурсів

В день відкриття Колізея в Римі в 80 році нашої ери було вбито близько дев'яти тисяч екзотичих для римлян тварин — левів, пантер, тигрів. Кількість незахищених гладіаторів-бестіаріїв, що загинули в день відкриття, ніхто не рахував. Раби і порушники римських законів розглядалися як сміття. Але диких тварин і людей вбивали в Іберії, на Аппенінах, в Греції і в римських містах Північної Африки, на островах Середземного моря, в Галлії і в Британії. Це було хижацьке, витратне, нераціональне використання людських і природних ресурсів, вразливих і не безкінечних. Римська імперія постає велетенським механізмом убивств, гіршим за кровожерливого бога Молоха, що діяв століттями.

Посилання

• ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Гладиатор

Джерела

• Alan Baker: Gladiatoren. Kampfspiele auf Leben und Tod. Goldmann Verlag, München 2002 ISBN 3-442-15157-0 (Goldmann-Taschenbuch 15157).
• Marcus Junkelmann: Das Spiel mit dem Tod. So kämpften Roms Gladiatoren. Zabern, Mainz 2000, ISBN 3-8053-2563-0.
• Eckart Köhne (Hrsg.): Gladiatoren und Caesaren. Die Macht der Unterhaltung im antiken Rom. Verlag Philipp von Zabern, Mainz 2000, ISBN 3-8053-2614-9.
• Fik Meijer: Gladiatoren. Das Spiel um Leben und Tod. Patmos Verlagsgruppe#Artemis .26 Winkler Verlag|Artemis & Winkler, Düsseldorf 2004, ISBN 3-7608-2303-3 (eine sehr detaillierte und lesenswerte Zusammenfassung der verschiedenen Aspekte des Gladiatorenwesens).
• Fabrizio Paolucci: Gladiatoren. Leben für Triumph und Tod. Übersetzt von Katja Richter. Parthas, Berlin 2007, ISBN 978-3-86601-602-6.
• Thomas Wiedemann: Kaiser und Gladiatoren. Die Macht der Spiele im antiken Rom. Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 2001, ISBN 3-534-14473-2.
• «Властелины Рима», М., Наука, 1992 (рос)

Посилання

• У Британії знайшли унікальне кладовище гладіаторів

Див. також

• Арена
• Харон (міфологія)
• Перелік античних театрів і цирків
• Цвинтар гладіаторів в місті Йорк