Глауберова сіль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Глауберо́ва сіль — Na2SO4•10H2O, десятиводний кристалогідрат (декагідрат) сульфату натрію.

Вперше виявлена хіміком Й. Р. Ґляубером у складі мінеральних вод, а внаслідок синтезована дією сірчаної кислоти на хлорид натрію. Застосовується в скляному і содовому виробництві, у медицині.

Інші назви: Sal glauberi, мірабіліт, сибірська сіль, гуджир, сірчанокислий натр.

Фізичні властивості[ред.ред. код]

Є великими прозорими кристалами у формі призм. Має гіркий солоний смак і тане на язику. Не має запаху. Добре розчиняється у воді. Не горить, у вогні не тріщить. При тривалому знаходженні на повітрі або нагріванні вивітрюється (випаровується) і втрачає масу. При повному вивітрюванні стає звичайним сульфатом натрію — порошком білого кольору. Окрім самої десятиводної глауберової солі відомі ромбічні кристали семиводного кристалогідрату Na2SO4•7H2O і одноводна сіль Na2SO4•H2O.

Знаходження в природі[ред.ред. код]

Природний мінерал глауберової солі називається мірабіліт. Його щільність становить всього 1,49 г/см², що робить його одним з найлегших мінералів.

Покладу близько 100 млн тонн мірабіліту виявлено поблизу провінції Саскачеван в центральній частині Канади.

У Росії в 19 столітті мірабіліт був виявлений за 30 км від р. Тбілісі. Ці поклади були висохлим солоним озером площею близько 55 000 м². Пласт мірабіліту товщиною близько 5 метрів був зверху покритий пластом піщаної глини завтовшки від 30 см до 4,5 м.

У зимовий час, в період приблизно з 20 листопада по 15 березня, коли температура води каспійського моря опускається до 5,5—6°с, мірабіліт випадає у великих кількостях з вод затоки Кара Богаз Гол в Туркменії, осідаючи безбарвними кристалами на дні і берегах затоки. Мірабіліт також міститься в озері Кучук в Зхідного Сибіру, в соляних озерах Томської області.

У інших родовищах, наприклад, в Каліфорнії(США), Сицилії, Німечиини, у Великому Маліновському озері (Астраханська область), мірабіліт зустрічається з домішками інших мінералів — астраханіта Na2mg(So4) 2•4h2o, льовєїта Na2mg(So4) 2•2,5h2o, вантгоффіта Na6mg(So4) 4, глауберіта Na2ca(So4) 2, глазеріта Na2k6(So4) 4.

У розчиненому вигляді глауберова сіль в значній кількості присутній в морській воді і в багатьох мінеральних водах, наприклад, курортів Карлови Вари в Чехії і Марієнбад в Австрії. Карловарська сіль, що отримується з мінеральних вод Карлових Вар на 44 % складається з сульфату натрію (глауберової солі), на 36 % з гідрокарбонату натрію (харчової соди), на 18 % з хлориду натрію (кухонної солі) і на 2 % з сульфату калію.

Також мірабіліт зустрічається у вигляді нальоту і кірок на покладах гіпсу і кам'яної солі.

Дуже рідко в природі зустрічається безводний сульфат натрію — мінерал тенардіт, названий на честь французького хіміка л. Ж.Тенара. Для його збереження в безводому вигляді необхідні посушливі пустинні зони. Тому такі поклади виявлені в Чилі, в Центральній Азії, в штаті Арізона (США), а також в Іспанії в долині річки Ебро.

Історія відкриття[ред.ред. код]

Відкриття глауберової солі датоване зимою 1626 року і безпосередньо пов'язане з перенесеною в 1625 році Глаубером хворобою — сипним тифом, у той час іменованого «угорською лихоманкою». От як сам Глаубер описував це:

"Трохи відійшовши від хвороби, я прибув в Неаполіс (латинізована назва Нойштадта, по-німецьки — «нового міста»; він розташований на річці Вигляд за 25 км на південний схід від Бонна). Там у мене знову почалися напади, і я повинен був залишитися в цьому місті. Хвороба настільки ослабила мій шлунок, що він не міг ні приймати, ні переварювати ніяку їжу. Місцеві жителі порадили мені піти до джерела, що знаходиться поблизу виноградника за годину ходьби від міста. Вони сказали, що вода джерела поверне мені апетит. Слідуючи їхній раді, я узяв із собою великий шматок хліба; мені сказали, що повинен буду весь його з'їсти, але я мало вірив у те, що це мені якось допоможе. Прийшовши до джерела, я намочив хлібний м'якиш у воді і з'їв його — причому з великим задоволенням, хоча перед цим не міг дивитися без огиди на найвишуканіші ласощі. Узявши кірку, що залишилася від хліба, я зачерпнув нею води з джерела і випив її. Це настільки порушило мій апетит, що врешті-решт я з'їв і «чашку» з хліба, якою черпав воду. Додому я повернувся таким, що значно окріпнув і поділився своїми враженнями з сусідами. Я відчував, що якщо і далі лікуватимуся цією водою, функції мого шлунку повністю відновляться. Я запитав, що це за вода. Мені сказали, що в ній міститься селітра, чому тоді, не будучи досвідчений в подібних питаннях, я повірив."

Глаубер зацікавився хімічним складом води джерела і присвятив цьому вивченню всю наступну зиму. Він подружився з місцевим аптекарем Айснером і використовував його лабораторію для дослідів. В ході досліджень він випаровував мінеральну воду і аналізував осідання. Замість селітри в осіданні опинилася раніше невідома сіль, яку він назвав «чудовою», — по латині «sal mirabile». Зокрема, назва природного мінералу мірабіліта походить саме з латинської назви.

Опісля багато років, в 1648 році, Глаубер проводив досліди з кислотами, а точніше отримував соляну кислоту шляхом нагрівання звичайної кам’яної соли з сірчаною кислотою. При слабкому нагріванні йшла реакція утворення гідросульфату натрію: NaCl + H2SO4 = NaHSO4 + HCl, а при сильному — сульфату натрію: 2NaCl + H2SO4 = Na2SO4 + 2HCl. Як же було здивування Глаубера, коли він виявив, що великі прозорі кристали, що випали в осад виявилися тією самою «чудовою сіллю», з якою він познайомився в молодості. В результаті однією реакцією Глаубер відкрив і спосіб отримання соляної кислоти, і синтезу сульфату натрію.

Хімічні властивості і застосування[ред.ред. код]

Див. сульфат натрію