Гленн Гульд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юний Ґленн Ґульд в 1940 році

Ґленн Герберт Ґульд (англ. Glenn Herbert Gould, 25 вересня 1932 — 4 жовтня 1982) — канадський піаніст, найбільш відомий завдяки своїм інтерпретаціям музики Й. С. Баха.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Торонто в сім'ї музикантів. З десяти років відвідував класи Торонтонської консерваторії, займаючись у Альберто Герреро на фортепіано і у Фредеріка Сільвестра на органі.

У 1945 у Ґульд вперше виступив перед публікою як органіст, наступного року вперше зіграв з оркестром 4-й концерт Бетховена, в 1947 у виступив з першим сольним концертом. Незабаром він став відомий по всій Канаді завдяки своїм виступам на радіо і телебаченні. У цей же час він почав компонувати музику. У 1955 дебютував з концертами в США і вже після перших виступів йому запропонувала контракт звукозаписна компанія «Columbia Records». Перший його запис — Ґольдберг-варіації Й. С. Баха (1956) — приніс піаністу успіх.

У 1957 у Ґульд здійснив гастрольну поїздку в СРСР, ставши першим північноамериканським музикантом, що виступав в Радянському Союзі після закінчення Другий світової війни; в радянських концертах Ґульда звучала музика Й. С. Баха і Л. ван Бетховена, а також багато років до цього не виконувалися в СРСР твори Шенберга і Берга. 10 квітня 1964 року Ґленн Ґульд дав у Лос-Анджелесі свій останній концерт, після чого назавжди відмовився від публічних виступів і зосередився на студійних записах та виступах по радіо. Ґульд знявся в декількох документальних фільмах, присвячених його творчості, для французького, німецького та канадського телебачення.

Творчість[ред.ред. код]

Репертуар Ґульда був досить широким, із тяжінням до композиторів-авангардистів початку XX століття. Характерно, що в останньому своєму концерті він разом з Й. С. Бахом і Л. ван Бетховеном грав Кшенека. Високу оцінку отримала зроблена Ґульдом повний запис фортепіанних творів Шенберга; він записав ряд рідкісних фортепіанних творів Сібеліуса, Ріхарда Штрауса, Хіндеміта. У той же час до деяких найбільшим класикам фортепіанної музики Ґульд висловлював різко скептичне ставлення — зокрема, він неодноразово заявляв про свою нелюбов до музики В.А. Моцарта і Ф. Шопена (хоча в його репертуарі обидва були присутні). Найбільше Ґ.Ґульд виконував «Ґольдберг-варіації», здійснивши два записи цього твору — в 1955 і 1981 роках. З композиторів добахівської ери Ґульд понад усе цінував Орландо Гіббонса, називаючи його своїм улюбленим автором.

Ґленн Ґульд мав видатну піаністичну техніку, яку прийнято частково пов'язувати з його особливою посадкою: Ґульд вважав, що дуже низька позиція над інструментом дозволяє йому повніше контролювати клавіатуру. Ґульд славився чіткістю туше навіть при дуже високих темпах, особливо в поліфонічних творах. У той же час Гульд був різким противником розважально-віртуозного підходу до музики, розуміючи музикування як духовний та інтелектуальний пошук. Можливо, з ідеєю пошуку пов'язана і відома здатність Ґульда пропонувати щоразу різні трактування одного і того ж музичного матеріалу.

Крім записів, Ґульд залишив після себе кілька оригінальних творів, у тому числі сонату для фортепіано, сонату для фагота і фортепіано і струнний квартет; ці твори продовжують традицію Шенберга і Другої віденської школи.

Крім того, Ґульд сам писав тексти супровідних буклетів до багатьох своїх записів, виявляючи в цих текстах своєрідний гумор (зокрема, вводячи в них різноманітних вигаданих музикантів).

Цікаві факти[ред.ред. код]

Ґленн Ґульд славився своєю ексцентричністю. Він, наприклад, мав звичку мугикати чи наспівувати собі під ніс під час виконання, створюючи певні складнощі звукорежисерам своїх записів; сам Ґульд говорив, що це відбувається з ним несвідомо і тим сильніше, чим гірше даний інструмент служить його виконавчим завданням. Ґульд відмовлявся грати інакше як сидячи на одному і тому ж старому стільці, зробленому його батьком (тепер цей стілець виставлений в Національній бібліотеці Канади під скляним ковпаком). Ґульд дуже боявся застуди і навіть у теплу погоду не знімав пальто і рукавичок. Ці та інші дивні речі в характері і поведінці Ґульда дозволили кільком фахівцям вже після його смерті припустити, що великий піаніст страждав нейропсихологічні захворюванням, що дістало назву Синдром Аспергера (за життя Гульда ця хвороба ще не була виділена).

Нагороди та визнання[ред.ред. код]

Статуя Г. Гульда в Торонто

Попри те, що Ґульд не любив змагатися в музиці, він отримав багато нагород до і після своєї смерті. Зокрема, Ґленн Ґульд чотири рази був удостоєний премії «Греммі»:

  • 1974 — Як автор супровідного тексту до свого запису всіх фортепіанних сонат Пауля Хіндеміта.
  • 1983 — Його запис «Ґольдберг-варіацій» отримала дві премії «Греммі» («Найкраще інструментальне виконання сольним виконавцем без оркестру» та «Найкращий класичний альбом»).
  • 1984 — Удостоєний премії Греммі «Найкраще інструментальне виконання сольним виконавцем без оркестру» за виконання фортепіанних сонат Бетховена.

У 1983 році він був включений до Канадського музичний зал слави[1]. У 1983 році в Торонто для того, щоб вшанувати Ґульда і зберегти пам'ять про нього, була заснована організація Glen Gould Foundation. Крім іншого, ця організація раз на три роки вручає престижну премію Ґленна Ґульда.

Іменем Ґленна Ґульда названа Школа в Торонто (англ. The Glenn Gould School) [2] і Студія (англ. Glenn Gould Studio)[3].

На його честь названо також астероїд 29565 Ґленнґульд[4]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]