Шелдон Лі Ґлешоу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Глешоу Шелдон Лі)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нобелівська премія з фізики (1979) Шелдон Лі Ґлешоу
англ. Sheldon Lee Glashow
Шелдон Лі Ґлешоу в Гарварді
Шелдон Лі Ґлешоу в Гарварді
Шелдон Лі Ґлешоу в Гарварді
Народився 5 грудня 1932(1932-12-05) (91 рік)
Нью-Йорк, США
Країна США США
Діяльність фізик, науковець, фізик-теоретик, викладач університету
Alma mater Корнельський університет
Гарвардський університет
Галузь фізика
Заклад Бостонський університет
Гарвардський університет
Вчителі Джуліан Швінгер
Аспіранти, докторанти Elizabeth Ellen Jenkinsd[1]
Uri Saridd[1]
Членство Національна академія дей-Лінчей
Національна академія наук США
Американська академія мистецтв і наук
Російська академія наук
Американське філософське товариство[2]
AAAS[2]
Американське фізичне товариство[2]
Відомий завдяки: Електрослабка взаємодія
критика теорії суперструн
Нагороди
CMNS: Шелдон Лі Ґлешоу у Вікісховищі

Шелдон Лі Ґлешоу (англ. Sheldon Lee Glashow; нар. 5 грудня, 1932) — американський фізик, лауреат Нобелівської премії, професор математики і фізики Бостонського університету. Нобелівську премію Ґлешоу отримав у 1979 році разом із Абдусом Саламом та Стівеном Вайнбергом за побудову теорії електрослабкої взаємодії. Відомий також своїм теоретичним передбаченням чарівного кварка. Він також є членом Ради Авторів Бюлетеня вчених-атомників.[3]

Народження та освіта[ред. | ред. код]

Шелдон Лі Ґлешоу народився у Нью-Йорку в родині єврейських робочих іммігрантів із Росії.[4] Він відвідував Вищу школу науки Бронкса в Нью-Йорку. Його другом був Стівен Вайнберг.[5] Він отримав диплом бакалавра мистецтв у Корнельському університеті в 1954 році і ступінь доктора наук у галузі фізики Гарвардського університету у 1959 році під керівництвом лауреата Нобелівської премії з фізики Джуліана Швінгера (тема роботи: «Векторний мезон у розпадах елементарних частинок»). Професор Стенфордського університету (1961—1962), Каліфорнійського університету у Берклі (1962—1966) і Гарвардського (з 1966 р.) університетів. Він був запрошеним професором в MIT у 1974 році.[5]

Дослідження[ред. | ред. код]

У 1961 році Ґлешоу доповнив електрослабку модель об'єднання Швінгера шляхом включення короткодіючого нейтрального струму, Z0. Результуюча симетрична структура, що запропонована Ґлешоу, SU(2) × U(1), лежить в основі загальноприйнятої теорії електрослабких взаємодій. За це відкриття, він поряд зі Стівеном Вайнбергом та Абдусом Саламом, був удостоєний в 1979 році Нобелівської премії з фізики.[6]

У співпраці з Джеймсом Бйоркеном[en], Глешоу першим передбачив c-кварк, який він назвав «зачарованим» («чарівним») кварком, в 1964 році. На той час було відомо чотири лептони, але лише три кварки, а кваркова модель адронів ще не була загально визнаною. У 1970, разом з Джоном Іліопулосом та Лучьяно Маяні, від запропонував "механізм ГІМ[en]" (названий за першими літерами їх імен, англ. GIM mechanism), який теоретично пояснив, що існування двох пар кварків – (d,s) та (u,c) – пояснює дуже низьку ймовірність нейтральних струмів зі зміною аромату[7]. Теорія, яка раніше базувалася на моделі з трьох кварків, передбачала значно вищі ймовірності таких процесів, аніж показували експериментальні спостереження. Таким чисном, цей механізм зняв аномалію, що виникала в будь-якій теорії квантового поля з неоднаковою кількістю кварків та лептонів. Існування зачарованного кварка було доведено експериментально у 1974 році з відкриттям J/ψ-мезона.

у 1973 році Глешоу і Говард Дьєрдь запропонували перший варіант теорії Великого Об'єднання. Вони виявили, як підігнати калібровочні сили в стандартній моделі в рамки SU (5) групи, а кварки та лептони описати в рамках двох простих концепцій. Їх теорія якісно передбачала загальний тренд зміни константи зв'язку з енергією. Запущена з правдоподібними припущеннями, вона давала грубе співвідношення між значеннями мас кварків і лептонів третього покоління. Теорія також вказувала на те, що закон збереження баріонного числа в таких теоріях не є точним, а отже протон може бути нестабільною частинкою. Ця робота стала основою для всіх майбутніх об'єднувальних робіт.

Теорія суперструн[ред. | ред. код]

Ґлешоу відомий своєю скептичною позицією щодо суперструнної теорії, що пояснюється браком її експериментально перевірюваних прогнозів. Він проводив кампанію недопущення теоретиків суперструнної теорії на фізичний факультет Гарвардського університету. Коли ж вона була визнана — він покинув факультет.[8] Приблизно десять хвилин в телевізійній програмі «Strings the Thing» (друга частина телевізійної програми Елегантний Всесвіт), він описує її як дисцпліну відмінну від фізики, та відкидає, «… ви можете назвати це пухлиною, якщо хочете…».[9]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  2. ↑ а б в NNDB — 2002.
  3. ↑ Bulletin of the Atomic Scientists. Bulletin of the Atomic Scientists (амер.). Архів оригіналу за 12 жовтня 2018. Процитовано 25 січня 2021.
  4. ↑ Шелдон Лі Ґлешоу - енциклопедія Britannica. Архів оригіналу за 25 липня 2008. Процитовано 17 червня 2010.
  5. ↑ а б Sheldon Glashow. The Nobel Prize in Physics 1979. Autobiography (англ.). Архів оригіналу за 12 жовтня 2007.
  6. ↑ Sheldon Lee Glashow (8 грудня 1979). TOWARDS A UNIFIED THEORY - THREADS IN A TAPESTRY (Nobel Lecture) (PDF) (англ.). Lyman Laboratory of Physics Harvard University Cambridge, Mass., USA. Архів оригіналу (PDF) за 3 липня 2007.
  7. ↑ 50 years of the GIM mechanism [Архівовано 18 січня 2021 у Wayback Machine.](англ.)
  8. ↑ Jim Holt, "Unstrung", The New Yorker, October 2, 2006. Архів оригіналу за 6 червня 2011. Процитовано 17 червня 2010.
  9. ↑ «there ain't no experiment that could be done nor is there any observation that could be made that would say, `You guys are wrong.' The theory is safe, permanently safe.» He also said, «Is this a theory of Physics or Philosophy? I ask you» NOVA interview [Архівовано 30 серпня 2011 у Wayback Machine.])

Література[ред. | ред. код]

  • Шарм фізики(1991) ISBN 0-88318-708-6
  • Від алхімії до кварків: вивчення фізики як вільні мистецтва(1994) ISBN 0-534-16656-3
  • Взаємодія: подорож розумом фізика, що займається елементарними частинками і питаннями цього світу(1988) ISBN 0-446-51315-6
  • Перша робоча нарада з приводу Великого об'єднання: New England Center , Університету Нью-Гемпширу, квітень 10-12, 1980 під редакцією Paul H. Frampton та Asim Yildiz(1980) ISBN 0-915692-31-7
  • Третій семінар з Великого об'єднання, Університет Північної Кароліни, Chapel Hill, квітень 15-17, 1982 під редакцією Paul H. Frampton та Hendrik van Dam (1982) ISBN 3-7643-3105-4
  • «Відчайдушно шукаючи суперструни?» з Полом Гінзпаргом в Riffing on Strings: Creative Writing Inspired by String Theory (2008) ISBN 978-0-9802114-0-5

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Наука
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
  • Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шелдон_Лі_Ґлешоу&oldid=42289460