Глина
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Гли́на (рос. глина, англ. clay, нім. Töne m pl)— пластична осадова гірська порода, що складається в основному з глинистих мінералів (каолініт, гідрослюди й ін.). Тип глини виділяють за перевагою в ній того чи іншого глинистого мінералу. Глини становлять близько 50% всіх осадових гірських порід земної кори.
Глини — землисті незцементовані гірські породи, утворені частинками розміром менше 0,01 мм переважно глинистих, а також інших мінералів, що здатні з водою утворювати пластичну тістоподібну масу, яка при висиханні зберігає надану форму, а після випалювання набирає твердість каменю і міцність.
Зміст |
[ред.] Види
За характером технологічних вимог промисловості серед глин виділяють чотири найбільш важливі групи: легкоплавкі, вогнетривкі та тугоплавкі; каоліни; адсорбційні (високодисперсні монтморілонітові). Глина може бути білою, сірою, червоною, жовтою, блакитною або чорною. За розташуванням виділяють глину підстелення.
[ред.] Склад
Містить багато силікатів алюмінію і марганцю з залізом, калієм, натрієм і органічними речовинами.
Містить понад 50 % часточок розміру менше 0,01 мм (у тому числі 25 % — менше 0,001 мм). Комплекс глинистих мінералів: каолініт, монтморилоніт та гідрослюда. При збільшенні кількості грубоуламкового матеріалу глини переходять в алеврити та піски. Головні хімічні компоненти глини: SiO2 (30—70 %), Аl2О3 (10—40 %), Н2O (5—10 %), крім того присутні Fe2O3 (FeO), TiO2, CaO, MgO, К2O, Na2O, CO2 та інші.
[ред.] Характеристики
При зволоженні пластична, при нагріванні (випалі) стає міцною і твердою. Глина може утримувати воду, що сприяє створенню водоносних шарів у ґрунті.
[ред.] Використання
Використовують для виробництва кераміки (посуду, цегли й ін.), вогнетривких матеріалів, як адсорбент тощо.
У ливарному виробництві використовуються глини як зв'язуючий компонент формувальних сумішей для виготовлення ливарних форм; крім того, глини входять до складу ливарних фарб у вигляді глинистої суспензії, яка у зваженому стані підтримує протипригарний матеріал. У цій галузі промисловості застосовуються як вогнетривкі, так і тугоплавкі глини, а також бентонітові, що мають високу зв'язуючу властивість.
Вимоги промисловості до глин, які використовуються у ливарному виробництві, визначені ГОСТ 3226-93.[1] Найбільше придатними для виготовлення ливарних фарб вважаються бентонітові глини. Для оцінки формувальних глин велике значення має вміст у них шкідливих домішок (S, CaO+MgO, NaO+KO і оксиди Fe).
[ред.] Розповсюдження в Україні
В Україні найбільш цінні в господарському відношенні глини є в межах Українського щита (Вінницька, Дніпропетровська, Запорізька, Черкаська, Кіровоградська та Хмельницька область) та у Північно-Західному Донбасі. Родовища бентонітових глин експлуатують у Черкаській та Закарпатській областях. Полімінеральні глинисті породи поширені у осадових відкладах всієї України – їх використовують численні цегельні та цементні заводи.
[ред.] Окремі родовища
- Часово-Ярське родовище вогнетривких глин
- Кіровоградське родовище вогнетривких глин
- Веселівське родовище вогнетривких глин
- Новорайське родовище вогнетривких глин
- П'ятихатське родовище вогнетривких глин
[ред.] Див. також
[ред.] Література
- Наказ «Про затвердження Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ глинистих порід» 17 грудня 2004.
- Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004. ISBN 966-7804-14-3
[ред.] Примітки
- ↑ ГОСТ 3226-93 Глины формовочные огнеупорные. Общие технические условия