Глина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Глини)
Перейти до: навігація, пошук
Глини в пластах осадових порід.
Глина у подрібненому вигляді.

Гли́на  (рос. глина, англ. clay, нім. Töne m pl)— пластична осадова гірська порода, що складається в основному з глинистих мінералів (каолініт, гідрослюди й ін.). Тип глини виділяють за перевагою в ній того чи іншого глинистого мінералу. Глини становлять близько 50% всіх осадових гірських порід земної кори.

Глини — землисті незцементовані гірські породи, утворені частинками розміром менше 0,01 мм переважно глинистих, а також інших мінералів, що здатні з водою утворювати пластичну тістоподібну масу, яка при висиханні зберігає надану форму, а після випалювання набирає твердість каменю і міцність.

Зміст

[ред.] Види

За характером технологічних вимог промисловості серед глин виділяють чотири найбільш важливі групи: легкоплавкі, вогнетривкі та тугоплавкі; каоліни; адсорбційні (високодисперсні монтморилонітові).

Глина може бути білою, сірою, червоною, жовтою, блакитною або чорною. За розташуванням виділяють глину підстелення.

[ред.] Склад

Містить багато силікатів алюмінію і марганцю з залізом, калієм, натрієм і органічними речовинами.

Містить понад 50 % часточок розміру менше 0,01 мм (у тому числі 25 % — менше 0,001 мм). Комплекс глинистих мінералів: каолініт, монтморилоніт та гідрослюда. При збільшенні кількості грубоуламкового матеріалу глини переходять в алеврити та піски. Головні хімічні компоненти глини: SiO2 (30—70 %), Аl2О3 (10—40 %), Н2O (5—10 %), крім того присутні Fe2O3 (FeO), TiO2, CaO, MgO, К2O, Na2O, CO2 та інші.

[ред.] Фізичні властивості глин

При зволоженні пластична, при нагріванні (випалі) стає міцною і твердою. Глина може утримувати воду, що сприяє створенню водоносних шарів у ґрунті.

Розрізнюють дві групи властивостей глин:

1. які визначають характеристики міцності, тривкості, крихкості (густина, щільність, опір зсуву, пластичність, структурна в'язкість);

2. які визначають гідростійкість глин (пористість, водопроникність, розмокання, набухання, природна вологість).

Основною властивістю першої групи є пластичність — здатність твердих тіл змінювати форму і розміри під дією зовнішніх сил без розривів суцільності і зберігати залишкову деформацію після зняття сил.

Пластичність характеризується числом пластичності:

Р = Wв — Wн, %,

де Wв — вологість на верхній межі, коли глина переходить з пластичного стану в рідкий, %;

Wн — вологість на нижній межі, коли глина втрачає пластичність, %.

Основними властивостями другої групи, що визначають гідростійкість глин, є розмокання та набухання.

Розмокання оцінюється часом повного руйнування зразка глини у воді tр при dm/dt = 0.

Схема набухання глини

Питоме набухання (Н) характеризує зміну висоти зразка по відношенню до його первинного значення, в % (див. рис.).

H = 100 (h1- ho)/ ho= 100 * Δh / ho, %, де h1 i ho — кінцева і початкова висота зразка

Комплексною оцінкою процесу промивки є промивність — здатність руд промиватися водою до повного розриву зв'язку зерен між собою і звільнення їх від глини.

За промивністю руди поділяють на 4 категорії, які характеризуються числом пластичності:

  • легкопромивні Р < 3.
  • середньопромивні Р = 3 - 15.
  • важкопромивні Р = 15 - 20.
  • сильно важкопромивні Р > 20.

[ред.] Використання

Глиняні таблички були використані в якості першого відомого письмового середовища, написи клинописом проводились за допомогою тупої тростини, яка називається стилусом.

Вироби, виліплені з глини і випалені у вогні, називаються керамічними.

З білої глини виготовляють фарфоровий та фаянсовий посуд, реактивні двигуни, різноманітні технічні деталі[1].

Глини жовтого, рожевого, червоного, сірого, зеленого кольорів у залежності від їхніх властивостей ідуть на виготовлення цегли, черепиці, обличкувальних плиток, домашніх прикрас (декоративних статуеток, вазонів для квітів), гончарного посуду[1].

Глини використовуються у медицині (як адсорбент), застосовують при виробництві паперу, фарб, гуми, мила, цементу, алюмінію[1].

У ливарному виробництві використовуються глини як зв'язуючий компонент формувальних сумішей для виготовлення ливарних форм; крім того, глини входять до складу ливарних фарб у вигляді глинистої суспензії, яка у зваженому стані підтримує протипригарний матеріал. У цій галузі промисловості застосовуються як вогнетривкі, так і тугоплавкі глини, а також бентонітові, що мають високу зв'язуючу властивість.

Вимоги промисловості до глин, які використовуються у ливарному виробництві, визначені ГОСТ 3226-93.[2] Найбільше придатними для виготовлення ливарних фарб вважаються бентонітові глини. Для оцінки формувальних глин велике значення має вміст у них шкідливих домішок (S, CaO+MgO, NaO+KO і оксиди Fe).

Глина є одним з найстаріших будівельних матеріалів на Землі, поряд з каменем і деревом. Глина використовується для створення саману, кобу, кордвуду, утрамбованих глиняних структур і будівельних елементів, глинобиту, мазанки.

[ред.] Розповсюдження в Україні

В Україні найбільш цінні в господарському відношенні глини є в межах Українського щита (Вінницька, Дніпропетровська, Запорізька, Черкаська, Кіровоградська та Хмельницька область) та у Північно-Західному Донбасі. Родовища бентонітових глин експлуатують у Черкаській та Закарпатській областях. Полімінеральні глинисті породи поширені у осадових відкладах всієї України – їх використовують численні цегельні та цементні заводи.

[ред.] Окремі родовища

[ред.] Цікавинки

Адама - першу людину - Бог виліпив саме з глини.

[ред.] Примітки

  1. а б в Дванадцять місяців 1994: Настільна книга-календар Для молодшого шкільного віку /Авт.-упоряд. Скуратівський В.Т.; Ілюстрації Козіної І.П., Мягкової О.В., Павлюк С.І. - К.: Веселка, 1993.- 192 с. ISBN 5-301-01434-X
  2. ГОСТ 3226-93 Глины формовочные огнеупорные. Общие технические условия

[ред.] Література

[ред.] Див. також

Commons
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:
Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Участь
Панель інструментів
Друк/експорт
Іншими мовами