Глинський Михайло Львович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Миха́йло Льво́вич Гли́нський власного гербу (* *1467 — 15 (24 вересня) 1534) — український магнат татарського походження, воєначальник і державний діяч Великого князівства Литовського і Великого князівства Московського, князь з роду Глинських.

Короткий життєпис[ред.ред. код]

Походив зі старшої гілки князів Глинських. Навчався в Італії, там перейшов у католицтво. Потім навчався військовому мистецтву в Німеччині (схоже, ще в Іспанії), перебував при дворах цісаря Максиміліяна Габсбурга, саського князя Альбрехта. В 1498 р. брав участь в поході на Фризію, потім повернувся до ВКЛ.[1]

Мав великі земельні маєтності на Чернігівщині, Київщині і в Білорусі. За молодих років перебував за кордоном (Саксонія, Італія), де прийняв католицтво. Студіював у Німеччині, був при дворі цісаря Максиміліана, служив у Альбрехта - курфюрста саксонського. В 14991507 роках служив маршалком двору литовського великого князя Олександра. Здобувши значний вплив, підтримував православних вельмож.[2] 1505 року продав Мацею з Потока (Потоцькому) село Притулянку на Підляшші.[3]

Уславився перемогами над татарами. Він прагнув утворити окрему державу з руських (українських та білоруських) земель, які перебували під владою феодальної Литви. Після смерті Олександра Ягеллона, звинувачений у його отруєнні, був усунутий польським королем і великим литовським князем Сигізмундом І з державних посад.

М. Глинський разом з братами Василем та Іваном в 1508 році очолив повстання групи українських та білоруських феодалів (за підтримки Московського царства), невдоволених пануванням литовської знаті. Зокрема, обложив Слуцьк, обороною якого командував князь Юрій Семенович Олелькович.[4]

Після поразки повстанців під Гомелем Глинський зі своїми братами перейшов до Москви, дістав звання боярина і великі земельні маєтності.

Глинський відзначився як воєначальник у боротьбі проти нападів татарських орд. Під час війни Московської держави з Литвою 15121522 років намагався перейти на сторону Литви, за що був ув'язнений (15141526 роках). Після смерті великого князя Василія ІІІ брав участь у боротьбі боярських груп за владу. В липні 1534 році був ув'язнений вдруге (з Воронцовим, боярами) і помер у тюрмі. Був похований в Троїцькій лаврі Алєксандровської Слободи.[5]

Історична пам'ять[ред.ред. код]

У сучасній Україні — найвідоміший з династії Глинських, чому сприяла прижиттєва та посмертна слава блискучого ренесансного правителя. Фігурує в десятках поетичних та прозових творів. Разом зі своєю онукою, непопулярною католичкою Анною-Алоїзою, став героєм низки легенд і переказів.

Примітки[ред.ред. код]

  1. W. Pociecha. Gliński Michał (zm. 1534)… S. 65
  2. W.Pociecha. Gliński Michał (zm. 1534)… S. 65-67
  3. Kowalska H. Potocky Jakub h. Pilawa (zm. 1551) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983.- Tom XXVIII/1. — Zeszyt 116. — S. 17. (пол.)
  4. Halina Kowalska, Jerzy Wiśniewski. Olelkowicz Jerzy (Jurij Semenowicz) (Aleksandrowicz) Michał (ok. 1492–1542) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978.— t. ХХІІІ/4, zeszyt 99.— S. 741–743. (пол.)
  5. W.Pociecha. Gliński Michał (zm. 1534)… S. 68-69

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]