Глиняни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Глиняни
Glynany s.jpg Glynany h.png
Герб Глинян Прапор Глинян
Глиняни
Глиняни на мапі України
Глиняни на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область
Район/міськрада Золочівський
Код КОАТУУ 4621810200
Засноване 1379
Магдебурзьке право 1397
Населення 3242 (01.01.2011)[1]
Площа 5,45 км²
Поштові індекси 80720
Телефонний код +380-3265
Координати 49°49′29″ пн. ш. 24°30′58″ сх. д. / 49.82472° пн. ш. 24.51611° сх. д. / 49.82472; 24.51611Координати: 49°49′29″ пн. ш. 24°30′58″ сх. д. / 49.82472° пн. ш. 24.51611° сх. д. / 49.82472; 24.51611
Водойма р. Перегноївка, Тимковецький Потік
Відстань
Найближча залізнична станція Красне
До станції 10 км
До обл./респ. центру
 - фізична 41 км
Міська влада
Адреса 80720, Львівська обл., Золочівський р-н, м. Глиняни, вул. Шевченка, 38
Веб-сторінка http://gmr-lviv.at.ua/
Міський голова Шульга Ігор Зіновійович

Глиня́нимісто в Золочівському районі Львівської області, за 10 км від залізничної станції Красне і за 41 км на схід від Львова. Колишній райцентр[2].

Сироварний завод, фабрика художніх виробів.

Історія[ред.ред. код]

Біля міста розташована відома пізньопалеолітична Глинянська стоянка.

В давнину місцеві жителі віддавали перевагу житлам з глини — від цього походить назва містечка.

Вперше згадане в документах від 1379 р., коли Глиняни перейшли у власність польського короля, хоча поселення існувало й раніше.

Магдебурзьке право отримане 1397 року з рук Владислава ІІ Ягайла. Він же передав глинянські маєтності роду Крушельницьких.

Про статус королівського міста нагадував і тодішній герб Глинян: золота корона на червоному тлі.

Колишній герб Глинян

31 липня 1572 р. в Глинянах відбулась конфедерація воєводств Руського та Подільського.[3]

1578 — містечко отримало право на проведення 3-х ярмарків на рік.

Оскільки місто стояло на перетині торговельних шляхів, справи в місцевих торгівців і ремісників йшли непогано. Але й ординці сунули все тими ж шляхами. Тому в Глинянах 1603 року збудували дерев'яно-земляний замок, оточений глибоким ровом.

Середмістя брали в тісне кільце передмістя: Війтівство, Задвір'я, Долішня, Застав'я, Підзамче, Мельники.

Місце збору коронного війська (десятки тисяч солдат і шляхтичів збирались в Глинянах, очікуючи на похід).

1866 — відкрили школу ткачів.

Жидівське (єврейське) населення в 1910 році — 2 418 осіб.

У 19401961 рр., за винятком періоду гітлерівсько-німецької окупації, місто було центром Глинянського району УРСР.

Глинянський скарб[ред.ред. код]

1964 року у селі було знайдено великий скарб[4]. Невелика частина скарбу втрачена. У ньому знаходиться біля 1500 монет (датуються між 1558 та 1647 роками), різні речі із срібла та ін.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Церква Успіння Пр. Богородиці
Костел Святого Духа
  • Костел Святого Духа XVII століття
  • Дерев'яна церква Успіння ПР. БОГОРОДИЦІ, де зберігається образ розп'яття кінця XV ст.
  • Греко-католицька церква св. Миколая (1894)
  • Православна церква Св. Анни

Чудотворна ікона Розп'яття Христового[ред.ред. код]

Отець греко-католицької церкви Дмитро Майкут: «Історія ікони починається давно. Кажуть, що вона була подарована глинянській церкві Богданом Хмельницьким. Зокрема 1648 року, готуючись до штурму Львова, український гетьман відпочив на подвір'ї храму».

Проте, науковці датують ікону 18 століттям. За спогадами мешканців, найбільші дива, пов'язані з іконою, почалися 1936 року, коли вона почала відновлюватись та випромінювати дивне світло.

О. Василь Лаба — крилошанин Митрополичої капітули, о. Гавриїл Костельник — професор гімназії, о. Петро Козіцький — квестор Богословської академії — докладно оглянули ікону, склали протокол огляду 11 червня 1936 р.[5]

Відомості про відновлений образ були передані до Риму. Тоді Папа Римський Пій ХІ надав глинянському храму дозвіл проводити відпусти кілька разів на рік, за його дозволом ікону було короновано.[5] Протягом 19361939 років зафіксовано близько 3 000 оздоровлень.

Після приходу совітів майор Нєкрасов спочатку наказав зняти ікону солдатам (відмовились), потім спробував сам — непритомний впав, бився у конвульсіях. Більше ніхто не пробував її забирати.[5]

За радянської влади у церкві діяв музей килимарства, ікону вдень завішували тканиною, але протягом 30 років люди приходили сюди молитися (вночі проводили служби, вдень молилися подумки[5]). Сьогодні до Глянин приїжджають сотні тисяч людей, аби через віру й молитви оздоровитися.[6]

Персоналії[ред.ред. код]

Народились[ред.ред. код]

Проживали, працювали[ред.ред. код]

Поховані[ред.ред. код]

Глинянські старости[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Всесоюзная перепись населения 1959 г. // © Демоскоп Weekly, № 475-476, 29 августа — 11 сентября 2011. Институт демографии Национального исследовательского университета «Высшая школа экономики».
  3. Akta Grodskie i Ziemskie… t. 20 S. 3 (пол.)
  4. Воронежский искатель. Глинянский клад 1964 года
  5. а б в г Віталіна Татова. Ну що це, як не чудо? Справжнє різдвяне диво! // Газета «Блискавка».— № 1 (56), с. 9
  6. Сайт zaxid.net
  7. П.Гуцал. Левицький Володимир // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 978-966-528-318-8. — Т. 4: А-Я (додатковий). — 2010. — 788 c., с. 339
  8. П.Гуцал. Левицький Володимир… с. 339
  9. Potoccy (03) (пол.)
  10. Mniszchowie (пол.)
  11. Mniszchowie (пол.)
  12. Potoccy (03) (пол.)

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.