Глобальне потепління

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
refer to caption
Зміни глобальної середньої температури над сушею та океаном за період 1880-2013 рр., відносно середньої температури за 1951-1980 рр. Чорною лінію позначено середня річна та червоною – ковзаюча середня за 5 років. Зелені стовпчики показують оцінки невизначеності. Джерело: Інститут Космічних Досліджень Годдарда НАСА.. (Натисніть, щоб збільшити)
Map of temperature changes across the world
key to above map of temperature changes
На карті показана 10-річна (2000-2009 рр.) глобальна середня температурна аномалія у порівнянні з середньою за 1951-1980 рр. Найбільше зростання температури відбулося в Арктиці та на Антарктичному півострові. Джерело: Обсерваторія Землі НАСА [1]
refer to caption
Викиди CO2 внаслідок спалювання викопного палива у порівнянні з п’ятьма сценаріями викидів згідно “SRES” МГЕЗК. Поглиблення пов'язані з глобальними кризами. Зображення із сайту: Скептична наука.

Глоба́льне потеплі́ння (англ. Global warming) — прогресуюче поступове підвищення температури поверхні Землі, що пов'язується з парниковим ефектом і призводить до зміни клімату у глобальних масштабах. Однак слід зазначити, що достеменно причини глобального потепління невідомі. Також треба розуміти, що потепління це загальна усереднена тенденція, зміна температур відбувається нерівномірно в залежності від сезону та місцевості, більше того місцями в деякі сезони клімат навіть стає холоднішим. Наприклад, в Україні температури у зимовий період зросли значно більше ніж в літній, а в центральній Росії (Московський регіон) при значному потеплінні взимку літні температури не змінилися, а осінні похолоднішали.

За останню сотню років середня температура повітря над сушею зросла, як стверджується, більш, ніж на пів градуса. За даними доповіді Міжнародної групи експертів з питань зміни клімату це зростання становить за останні сто років 0,74  \pm 0,18 °C[2][3]

Наукова думка, виражена Міждержавною групою експертів по зміні клімату (МГЕЗК) ООН, і безпосередньо підтримане національними академіями наук країн «Великої вісімки», полягає в тому, що середня температура по Землі піднялася на 0,7 °C з часу початку промислової революції (з другої половини XVIII століття), і що "велика частка потепління, що спостерігалося в останні 50 років, викликана діяльністю людини "в першу чергу викидом газів, що викликають парниковий ефект, таких як вуглекислий газ (CO2) і метан (CH4). Оцінки, отримані по кліматичних моделях, на які посилається МГЕЗК, кажуть, що в XXI столітті середня температура поверхні Землі може підвищитися на величину від 1,1 до 6,4 °C. В окремих регіонах температура може небагато знизитися.

Крім підвищення рівня Світового океану підвищення глобальної температури також призведе до змін в кількості і розподілі атмосферних опадів. У результаті можуть почастішати природні катаклізми, такі як повені, посухи, урагани та інші, знизиться врожай сільськогосподарських культур на постраждалих територіях і підвищиться — в ​​інших зонах (за рахунок збільшення концентрації вуглекислого газу). Потепління має, по всій вірогідності, збільшувати частоту і масштаб таких явищ.

Потепління клімату може призвести зміщення ареалів видів до полярних зон і збільшити ймовірність вимирання нечисленних видів — мешканців прибережних зон і островів, чиє існування в наш час[Коли?] знаходиться під загрозою.

Деякі дослідники вважають, що глобальне потепління — це міф, частина науковців відкидає можливість впливу людини на цей процес. Є ті, хто не заперечує факт потепління і допускає його антропогенний характер, але не погоджується з тим, що найнебезпечнішими з впливів на клімат є промислові викиди парникових газів.

Зміни температури[ред.ред. код]

refer to caption and adjacent text
Реконструкція температури Середня температура поверхні протягом двох тисячоліть відповідно до різних реконструкцій кліматичних проксі-даних, відображені кривою по шкалі часу, чорна крива поверх - температурний рекорд зафіксований за допомогою апаратних пристроїв.
refer to caption and adjacent text
Глобальні Щорічні Температурні Аномалії Графік Глобальних Щорічних Температурних Аномалій, розроблений Національним управлінням океанічних і атмосферних досліджень, показує південне коливання Ель-Ніньо.

Протягом 1906-2005 рр. середня температура поверхні Землі (приземна температура) зросла на 0.74±0.18 °C. За останню половину цього періоду швидкість потепління майже подвоїлась, ніж за період в цілому (0,13 ± 0,03°С за десятиліття, в порівнянні з 0,07 ± 0,02 °C за десятиліття). Міський тепловий острів має дуже малий ефект та оцінюється менше 0,002 °C потепління за кожне десятиліття, починаючи з 1900 року. Згідно даних супутникових температурних вимірювань температура в нижній тропосфері збільшувалась у межах від 0,13 до 0,22 °C (0,22 і 0,4 ° F) кожні десять років починаючи з 1979 року. Кліматичні проксі-дані показують, що до 1850 р. температура протягом одної-двох тисяч років була відносно стабільною, під час яких відбувались різні регіональні коливання, наприклад: Середньовічний теплий період, або Малий льодовиковий період.[4]

Потепління, що зафіксоване за допомогою апаратних температурних вимірювань, має стійку тенденцію, що підтверджується численними спостереженнями задокументованими багатьма незалежними групами вчених. Наприклад: підвищення рівня моря (теплове розширення води внаслідок потепління), масштабне танення снігу і льоду, збільшення тепломісткості океанів, підвищення вологості, і раннє настання весняних явищ, як от цвітіння рослин. Вірогідність того, що ці зміни сталися випадково практично дорівнює нулю.

Останні висновки Інституту Космічних Досліджень Годдарда НАСА (GISS) і Національного центру Кліматичних Даних показують, що 2005 та 2010 роки виявились найтеплішими роками планети, перевищуючи 1998 рік на кілька сотих градусу, починаючи з кінця 19 століття, коли стали доступні надійні та масштабні апаратні вимірювання. В Підрозділі Кліматичних Досліджень твердять, що 2005 рік був другим найтеплішим роком, після 1998 року, а 2003 з 2010 роком поділяють третє місце найтеплішого року, проте, «оцінка похибки окремих років… принаймні в десять разів більше, ніж різниця між цими трьома роками». У заяві щодо стану клімату Землі 2010 року Світової Метеорологічної Організації (СМО) пояснюється, що номінальне значення температури у 2010 році складає +0.53 °C, що перевищує значення 2005 року (+0.52 °C) та 1998 року (+0.51 °C), зрозуміло, що ця різниця між трьома роками статистично незначна. Починаючи з 1986 р. глобальна середньорічна температура кожного року вища ніж середня за період 1961-1990 рр.

Показники температури 1998 року були надзвичайно теплими, тому що на них вплинуло коливання Ель-Ніньйо, яке того року було найсильнішим за все минуле століття. На глобальну температуру мають вплив короткотермінові коливання, які накладаються на довготермінові тенденції, і можуть, навіть, тимчасово замаскувати їх. Відносна стабільність температур 2002-2009 рр. пояснюється даним явищем. 2010 рік був також роком Ель-Ніньо. На нижній частині амплітуди коливання, 2011 рік був роком Ла-Нінья, більш прохолодним, але все ще 11-м найтеплішим роком з початку ведення метеорологічних записів у 1880 році. З 13 найтепліших років з 1880 року, 11 років припали на період 2001- 2011 рр. Згідно більш пізніх метеорологічних даних, 2011 рік був найтеплішим роком Ла-Нінья за період 1950 - 2011 рр., та був схожим на 1997 рік, який не був в самій нижній точці циклу.

Температурні показники змінюються по всьому світу. З 1979 року температура суші підвищувалась у два рази швидше, ніж температура океану (0,25 °C проти 0,13 °C за десятиліття). Температурні показники океану підвищуються більш поступово, ніж на суші. Цьому сприяє більша та ефективніша теплоємність океанів, та ще завдяки випаровуванню, на яке втрачається багато тепла. Північна півкуля природно тепліша, ніж південна, здебільшого завдяки  меридіональному перенесенню тепла в океанах, яке має диференціал близько 0,9 петаватт на північ, до цього ще додає різниця альбедо між полярними регіонами. З початку індустріалізації різниця у температурах півкуль збільшилась через танення морського льоду і снігу на Півночі. За минулі 100 років середні температурні показники в Арктиці збільшувались майже вдвічі швидше, ніж температура в решті світу, тим не менш вони також значно коливаються. Хоча більша частина парникових газів викидається у Північній півкулі, ніж у Південній, це не сприяє збільшенню різниці

у потеплінні через те, що значна частина парникових газів достатньо довго зберігається та встигає перемішатися між півкулями.

Через інерцію океанів та повільну реакцію на інші непрямі чинники може пройти століття, або навіть більше, для пристосування кліматичної системи до зовнішніх змін. Дослідження реакцій клімату показують, що навіть при зупинці росту викидів парникових газів на рівні 2000 року, все одно відбуватиметься подальше потепління на 0,5 °C (0,9 °F).

Первинні чинники зміни температури (зовнішні чинники)[ред.ред. код]

refer to caption and adjacent text
Схематичне зображення парникового ефекту, яке показує потоки енергії між космосом, атмосферою та земною поверхнею. Одиниця вимірювання енерго обміну – ват на квадратний метр (Вт/м2).
refer to caption and adjacent text
Цей графік, відомий як графік Кілінга, ілюструє збільшення концентрації парникових газів (CO2) в атмосфері протягом 1958-2008 рр. Щомісячні показники замірів концентрації парникових газів показують сезонні коливання у висхідному тренді, щорічний максимум в Північній півкулі припадає на середину весни, та падає протягом вегетаційного періоду, оскільки рослини забирають з атмосфери частину парникових газів CO2.

Кліматична система може реагувати на зміни зовнішніх чинників. Зовнішні чинники можуть «спрямувати» клімат до потепління або охолодження. До зовнішніх чинників відносяться, наприклад, зміни складу атмосфери (збільшення концентрації парникових газів), сонячна світність, виверження вулканів, та коливання орбіти Землі навколо Сонця. Орбітальні цикли змінюються повільно протягом десятків тисяч років, та на даний час підпорядковані загальній тенденції охолодження, яка б, у свою чергу, призвела до Льодовикового періоду, але, як свідчить апаратне вимірювання температурних показників у 20 столітті, навпаки маємо стрімке підвищення глобальної температури.

Парникові гази[ред.ред. код]

Парниковий ефект - це процес, при якому поглинання і випромінювання інфрачервоних променів газами викликає нагрівання нижніх шарів атмосфери та поверхні планети. Був запропонований Жозефом Фур'є в 1824 р.,  відкритий в 1860 р. Джоном Тиндалем, а вперше кількісно досліджений Сванте Арреніусом в 1896 р. Протягом 1930-1960-х рр. проводились глибокі дослідження Гаєм Стюартом Календарем.

refer to caption and image description
Глобальний річний розподіл викидів парникових газів за галузями, 2005р.

Відходи – 3,2%
Сільське господарство – 13,8%
Зміна в природокористуванні – 12,2%
Виробництво – 4,3%
Неконтрольовані викиди – 4,0%
Промисловість – 14,7%
Інше спалювання палива – 8,6%
Електрична та теплова енергія – 24,9%
Транспорт – 14,3%

refer to caption and image description
Частка глобальних сукупних викидів парникових газів, пов’язаних з енергетикою, за період 1890-2007 рр.

Кругова діаграма, що показує частку глобальних сукупних викидів парникових газів, пов’язаних з енергетикою, основними емітентами за період 1890-2007 рр.[5]

Обсяги парникових газів, які утворюються внаслідок природніх факторів, мають середній зігріваючий ефект близько 33 °C (59 °F). Без атмосфери Землі температура майже по всій поверхні планети була б нижче точки замерзання. Основними парниковими газами є: водяна пара, яка відповідає приблизно за 36-70% парникового ефекту, вуглекислий газ (CO2), 9-26%, метан (CH4) за 4-9% та озон,3-7%. Хмари також впливають на радіаційний баланс через хмарові чинники, які подібні до парникових газів.

З часів Промислової Революції внаслідок діяльності людини в атмосфері збільшилась кількість парникових газів, що призвело до посилення радіаційного впливу від CO2, метану, тропосферного озону, фреонів та оксиду азоту (N2O). Згідно дослідження, опублікованого в 2007 р., починаючи з 1750 р. концентрації СО2 та метану збільшилися на 36 % і 148 % відповідно. Такі рівні концентрації досягнуті вперше за останні 800 тисяч років — період, для якого були отримані достовірні дані із зразків льодяних кернів. Менш прямі геологічні дані показують , що концентрація CO2 вище, ніж ці рівні, була близько за 20 мільйонів років тому. Близько трьох чвертей всіх антропогенних викидів парникових газів за останні 20 років стали результатом видобутку і спалювання викопного палива. Остання частина викидів викликана змінами у землекористуванні, в першу чергу вирубкою лісів. Оцінка обсягу глобальних викидів CO2 в 2011 році внаслідок спалювання викопного палива, в тому числі від виробництва цементу та спалювання попутного газу, склала 34,8 млрд. тонн (9,5 ± 0,5 PgC ), що на 54 % вище обсягу викидів 1990 року. Спалювання вугілля спричинило 43% загального обсягу викидів, нафти - 34%, газу - 18%, цементу - 4,9% та спалювання попутного газу - 0,7%. В травні 2013 року, стало відомо, що значення рівня CO2, зафіксоване першою світовою еталонною площадкою в Мауна-Лоа, перевищило позначку в 400 мільйонних часток. За словами професора Брайана Хоскінса, це, мабуть, вперше за 4,5 млн. років такий високий рівень концентрації CO2.

За останні три десятиліття 20-го століття, валовий внутрішній продукт на душу населення та зростання кількості населення стали основними чинниками збільшення викидів парникових газів. Викиди CO2 продовжують зростати внаслідок спалювання викопного палива та змін у землекористуванні. Можна також встановити регіональне походження викидів, наприклад: дивись малюнок навпроти. Встановлення зв'язку викидів із змінами в землекористуванні залишається спірним питанням.

Сценарії викидів, тобто прогнози змін обсягу викидів парникових газів у майбутньому, залежать від невизначеності економічного, соціологічного, технологічного та природного розвитку. В більшості сценаріїв викиди продовжують рости протягом століття, хоча в декількох, викиди скорочуються. Запасів викопного палива достатньо, щоб викиди вуглецю не скорочувались в 21-му столітті. Щоб спрогнозувати, яким чином зміниться в майбутньому концентрація в атмосфері парникових газів використали сценарії викидів разом з моделюванням вуглецевого циклу. Відповідно до шістьох «сигнальних» сценаріїв SRES МГЕЗК прогнозується, що до 2100 року рівень концентрації СО2в атмосфері може становити від 541 до 970 часток на мільйон. Це на 90-250 % вище концентрації в 1750 році.

Популярні засоби масової інформації та громадськість часто плутають поняття глобальне потепління з виснаженням озонового шару, тобто, руйнування стратосферного озону хлорфторвуглеводнями. Хоча вони мають деякий зв’язок між собою, але не такий сильний. Зменшення озону в стратосфері спричинило легкий охолоджуючий ефект на температуру поверхні, у той час, коли збільшення озону в тропосфері має зігріваючий ефект.

refer to caption and body text
Концентрації CO2 в атмосфері починаючи з 650 000 років тому до сьогодення, з використанням проксі-даних льодових кернів та безпосередніх вимірювань.

Аерозолі та сажа[ред.ред. код]

Refer to caption
Сліди кораблів утворені на поверхні Атлантичного океану на східному узбережжі Сполучених Штатів. Аерозолі можуть мати потужний ефект на клімат шляхом непрямої дії.

Глобальне затемнення – це поступове зменшення кількості прямого випромінювання на поверхню Землі, яке спостерігалося з 1961 року принаймні до 1990 року. Основною причиною затемнення є зважені частинки, які утворюються внаслідок вулканічних викидів та забруднюючих речовин через діяльність людини. Ці частинки спричиняють охолоджуючий ефект за рахунок збільшення відбиття сонячного світла. За останні десятиліття вплив продуктів спалювання викопного палива - CO2 та аерозолів - значною мірою компенсували одне одного, тому збільшення потепління відбувається через збільшення викидів невуглецевих парникових газів, таких як метан. Радіаційний вплив через частинки (сажи, пилу) тимчасово обмежується завдяки утворенню вологого осаду, внаслідок якого ці частинки залишаються в атмосфері в середньому на тиждень. Двоокис вуглецю залишається на століття або більше, і, таким чином, зміна концентрації частинок лише уповільнює зміну клімату, викликану викидами вуглецевого газу.

Крім прямого впливу через розсіювання та поглинання сонячної радіації, частинки ще мають непрямий вплив на радіаційний баланс Землі. Сульфати діють, як ядра конденсації хмар і, таким чином, утворюють хмари, які мають більшу кількість дрібніших крапель. Такі хмари ефективніше відбивають сонячне випромінювання, ніж хмари з меншою кількістю та більшими краплями, даний ефект називається ефект Твумі. Цей ефект також призводить до утворення крапель однакового розміру, що знижує збільшення крапель та посилює відбиття хмарою сонячного світла, даний ефект відомий, як ефект Альбрехта. Непрямий вплив найбільше помітний при утворенні морських пластоподібних хмар, та найменш впливаєна конвективні хмари. Непрямий вплив на радіаційний баланс від частинок досі повністю не визначений.

Сажа може охолоджувати або зігрівати поверхню, в залежності від того, в якому стані вона знаходиться: зважена в повітрі або в осаді. Атмосферна сажа відразу поглинає сонячне випромінювання, яке прогріває атмосферу та охолоджує поверхню. В окремих районах з високим рівнем викидів сажі, наприклад: сільські райони Індії, майже 50% прогрівання поверхні парниковими газами може бути приховане атмосферними коричневими хмарами. Якщо сажа знаходиться в осадженому стані, особливо на льодовиках або на льоду в арктичних регіонах, нижня поверхня альбедо може безпосередньо нагрівати поверхню. Найбільше частинки, в тому числі й сажа, впливають в тропіках та субтропіках, особливо в Азії, у той час, як парникові гази найбільше мають вплив в нетропічних районах та у Південній півкулі.

Refer to caption and adjacent text
Супутникові спостереження за сукупною сонячною радіацією за період 1979-2006 рр.
Refer to caption
Частка природних чинників та чинників спричинених діяльністю людини у радіаційному впливі на зміну клімату.[6] Показник радіаційного впливу станом на 2005 рік, відносно до-індустріальної ери (1750 р.).[6] Внесок сонячного випромінювання у радіаційний вплив складає всього 5% від загального радіаційного впливу, який посилився внаслідок збільшення концентрації вуглекислого газу, метану та окису азоту.[7]

Сонячна активність[ред.ред. код]

Починаючи з 1978 року за допомогою супутників можна було точно вимірювати викиди сонячної радіації. Ці данні вказують на те, що з 1978 року викиди сонячної радіації не збільшились, таким чином потепління, яке відбувається протягом останніх 30 років не пов'язано зі збільшенням сонячної енергії, що надходить на Землю. Через три десятиліття з 1978 року, сонячна активність разом з вулканічною,  ймовірно, спричинили невеличкий охолоджуючий ефект на клімат Землі.

Для визначення ролі сонця в останній зміні клімату використали кліматичне моделювання. Якщо враховувати тільки коливання сонячної радіації та вулканічну активність, то моделі не відтворюють швидкого потепління, яке спостерігається в останні десятиліття. Однак моделі  відтворюють зміни в температурі, що спостерігались в 20 столітті, при врахуванні усіх найбільш вагомих зовнішніх чинників, включаючи антропогенну дію та природні чинники.

Інший доказ того, що не сонце є причиною недавньої зміни клімату, полягає у спостереженнях за змінами температури на різних рівнях атмосфери Землі. Моделювання та спостереження показують, що потепління через парниковий ефект спричинило потепління нижніх шарів атмосфери (тропосфери), але відбулося охолодження верхніх шарів атмосфери (стратосфери). Виснаження озонового шару внаслідок застосування хімічних холодоагентів також призвело до потужного охолоджуючого ефекту в стратосфері. Якщо б це сонце було причиною даного потепління, то ми б мали потепління, як в тропосфері, так і в стратосфері.

Зворотна реакція[ред.ред. код]

Морський лід, на фото з Нунавуту, північ Канади, відбиває багато сонячного світла, у той час, як відкритий океан більше поглинає, прискорюючи цим танення льоду.

До кліматичної системи входить ряд зворотних реакцій, які змінюють відповідь системи в залежності від змін у зовнішніх чинниках. Позитивні зворотні реакції посилюють відповідь кліматичної системи на внутрішні чинники, у той час, як негативні зворотні реакції послаблюють відповідь кліматичної системи на внутрішні чинники.

Існує цілий ряд зворотних реакцій кліматичної системи, такі як: водяна пара, зміна льодового альбедо (сніговий та льодовий покрив впливає на здатність Земної поверхні поглинати або відбивати сонячне світло), хмари, та зміни у вуглецевому циклі Землі (наприклад, вивільнення вуглецю з ґрунту). Головною негативною зворотною реакцією є енергія, яка випромінюється Земною поверхнею у космос у вигляді інфрачервоного випромінювання. За законом Стефана-Больцмана, якщо температура подвоюється, то випромінювання енергії зростає на коефіцієнт 16 (від 2 до 4-й потужності).

Зворотні реакції відіграють важливу роль у визначенні чутливості кліматичної системи до збільшення концентрації парникових газів в атмосфері. За інших рівних умов, більш висока чутливість клімату означає, що при даному збільшенні чинників утворення парникових газів відбуватиметься ще більше потепління. Невизначеність зворотних реакцій є однією з основних причин, чому різні кліматичні моделі прогнозують різні темпи потепління за даних чинників. Для кліматичних прогнозів необхідні додаткові дослідження, щоб зрозуміти роль хмар та вуглецевого циклу.

Кліматичні моделі[ред.ред. код]

refer to caption
Прогнози щодо глобального потепління

Прогнози глобального потепління, які були зроблені в/до 2001 р. за допомогою кліматичного моделювання згідно сценарію викидів SRES A2, за яким не передбачається жодних заходів по скороченню викидів та регіонального розподілу економічного розвитку.

refer to caption and image description
Кліматична модель СМ2.1 розроблена Лабораторією Геофізичної гідродинаміки Національного управління океанічних і атмосферних досліджень

Зміна температури повітря нижнього шару атмосфери (приземна)

Прогнозована зміна річної температури повітря в приземному шарі атмосфери з кінця 20-го століття до середини 21-го століття, згідно середньострокового сценарію викидів (SRES A1B).[8] За даним сценарієм не передбачається вживання жодних заходів по скороченню викидів парникових газів. Фото надане Лабораторією Геофізичної гідродинаміки Національного управління океанічних і атмосферних досліджень.[9]

Кліматична модель являє собою комп'ютерну реконструкцію п'яти складових кліматичної системи: атмосфери, гідросфери, кріосфери, суші та біосфери. Такі моделі проектуються за допомогою наукових дисциплін, таких як гідродинаміка, термодинаміка, а також на основі фізичних процесів, як перенесення випромінювання. В моделях враховуються різні компоненти, такі як: місцевий рух повітря, температура, хмари та інші атмосферні властивості; температура океану, вміст солі, течії; льодовий покрив суші й моря; переміщення тепла та вологи з ґрунту і рослин в атмосферу; хімічні та біологічні процеси; сонячна активність та інше.

І хоча дослідники намагаються включити якомога більше процесів, спрощення даної моделі кліматичної системи неминуче внаслідок обмеження наявної обчислювальної потужності та знань про кліматичну систему. Результати моделювання також можуть варіювати в залежності від даних щодо кількості парникових газів та кліматичної чутливості моделі. Наприклад, невизначеність в прогнозах  МГЕЗК 2007 року обумовлена ​​(1) використанням декількох моделей з різною чутливістю до концентрації парникових газів; (2) використанням різних припущень щодо кількості викидів парникових газів через людську діяльність у майбутньому; (3) будь-якими додатковими викидами спричиненими кліматичними зворотними реакціями, які не були включені в моделі МГЕЗК, наприклад вивільнення парникових газів з вічної мерзлоти.

В моделях не передбачається потепління клімату внаслідок збільшення концентрації парникових газів. Натомість в моделях передбачається яким чином парникові гази будуть взаємодіяти з переміщенням випромінювання та іншими фізичними процесами. Одним з математичних результатів цих складних рівнянь є передбачення того, що буде відбуватися: потепління або охолодження.

Останні дослідження акцентують увагу на необхідності доопрацювання моделей, які б враховували хмари та вуглецевий цикл.

Також моделювання використовується для вивчення причин останніх змін клімату, порівнюючи спостережувані зміни зі змінами, які прогнозуються в моделях враховуючи різні чинники, як природні, так і антропогенні. І хоча, моделі неоднозначно визначають причини потепління 1910–1945 рр., яке могло відбуватися або внаслідок природніх коливань, або через людську діяльність, вони досить впевнено вказують на те, що потепління починаючи з 1970 р. спричинено викидами парникових газів в більшості випадків внаслідок діяльності людини.

Фізична реалістичність моделей перевіряється шляхом вивчення їх здатності імітувати сучасний або клімат у минулому. За допомогою кліматичних моделей досить зручно спостерігати за змінами глобальної температури протягом останнього століття, але вони не відтворюють усі аспекти клімату. Не всі наслідки глобального потепління точно передбачені в кліматичних моделях МГЕЗК. Спостережуване зменшення льодового покрову в Арктиці відбувається швидше, ніж прогнозувалося. Кількість опадів зросла пропорційно вологості повітря, і, отже, значно швидше, ніж пророкують глобальні кліматичні моделі.

Прогнози МГЕЗК охоплюють діапазон ймовірностей (згідно експертних думок, понад 66% ймовірності) для обраних сценаріїв викидів. Однак прогнози МГЕЗК не враховують увесь діапазон невизначеності. Нижня межа, здається, краще визначена, ніж верхня межа діапазону ймовірностей.

Спостережувані та очікувані наслідки на навколишнє середовище[ред.ред. код]

Refer to caption and adjacent text
Прогнози щодо підвищення світового середнього рівня моря (Періс та інші).[10] Для даних прогнозів не було визначено ймовірностей.[11] Таким чином, жоден з цих прогнозів не вважається «найточнішою оцінкою» майбутнього підвищення рівня моря. Графік наданий Національним управлінням океанічних і атмосферних досліджень.

"Виявлення" - це процес демонстрації зміни клімату за допомогою статистичних даних, не визначаючи причин цих змін. Виявлення не встановлює конкретних причин спостережуваної зміни. "Встановлення" причин зміни клімату являє собою процес визначення найбільш ймовірних причин виявлених змін з деякою мірою впевненості. Виявлення та встановлення причин спостережуваних змін може також застосовуватись у фізичних, екологічних та соціальних системах.

Природні системи[ред.ред. код]

Глобальне потепління було виявлено в ряді природних систем. Деякі з цих змін описані в розділі про спостережувані зміни температури, наприклад, підвищення рівня моря та масштабне танення снігу і льоду. Антропогенний чинник, швидше за все, був причиною деяких з спостережуваних змін, в тому числі підвищення рівня моря, зміна екстремальних кліматичних явищ (таких як, кількість теплих і холодних днів), зменшення площі льодового покриву в Арктиці, а також відступу льодовика.

refer to caption
Рідкі записи показують, що льодовики відступали з початку 1800-х років. Вимірювання, що запроваджені в 1950-х, дозволили проводити спостереження за балансом льодовикових мас, звітуючись до Всесвітньої Служби Спостереження за Льодовиками та Національного Центру Даних зі Снігу та Льоду.

МГЕЗК прогнозує підняття середнього рівня моря на 0,18-0,59 м протягом 21 століття. МГЕЗК не надає більш ймовірного прогнозу підвищення середнього глобального рівня моря, тому верхня границя в 59 см не обмежена, тобто глобальний середній рівень моря може піднятися більш ніж на 59 см до 2100 року. Прогнози МГЕЗК мають консервативний характер, та можуть недооцінювати майбутнє підвищення рівня моря. Паріс та інші протягом 21-го століття прогнозують підвищення глобального середнього рівня моря  від 0,2 до 2,0 м (0.7-6.6 фут), відносно середнього рівня моря 1992 року.

Розчинений вуглекислий газ підвищує кислотність океану, який має більш низьку pH. З 1750 по 2000 рік, рН океанської поверхні знизився на ~ 0,1, з ~ 8,2 до ~ 8,1. Ймовірно, що за останні 2 мільйони років рН океанської поверхні ніколи не був нижчий ~ 8,1. Згідно з прогнозами, рН океанської поверхні до 2100 року може ще більше знизитися на 0,3-0,4 додаткові одиниці. Майбутнє підкислення океану може загрожувати кораловим рифам, рибальству, охоронюваним видам, та іншим природнім ресурсам цінним для суспільства.

Якщо протягом тисячоліття спостерігатиметься подальше потепління на кілька градусів, то відбудеться масштабне затоплення прибережних районів. Наприклад, тривале глобальне потепління більш ніж на 2 °C (відносно доіндустріального рівня) може призвести до можливого підвищення рівня моря приблизно від 1 до 4 м внаслідок теплового розширення морської води і танення льодовиків та невеликих льодових шапок. Танення протягом багатьох тисяч років Гренландського льодовикового щита може додати ще від 4 до 7,5 м.

Зміни в регіональному кліматі призведуть до більшого потепління над сушею, найбільше потепління відбуватиметься у високих північних широтах, та менше потепління відчуватиметься над Південним океаном та над частиною Північного Атлантичного океану. Протягом 21-го століття прогнозується масштабний відступ льодовиків та снігового покриття. Змінюються прогнози щодо зменшення арктичного морського льоду. На 2025-2030 рр. прогнозуються арктичні літа зовсім без льодового покриття (передбачається, що площа льоду скоротиться до менш ніж 1 мільйона квадратних кілометрів).

Згідно існуючих тенденцій очікується зміна кількості опадів у майбутньому, зменшиться кількість опадів у субтропічних районах суші, та збільшиться кількість опадів на Приполярних широтах  та в деяких екваторіальних районах. Прогнозується можливе збільшення частоти та потужності деяких екстремальних погодних явищ, наприклад таких, як спекотні хвилі.

Екологічні системи[ред.ред. код]

В наземних екосистемах більш раннє настання весняних подій, переміщення ареалів тварин та рослин у вверх у бік полюсу, з упевненістю можна пов’язати з останнім потеплінням. Зміна клімату у майбутньому, як очікується, зокрема вплине на певні екосистеми, такі як: тундра, мангрові зарості і коралові рифи. Як прогнозується, на більшість екосистем вплине висока концентрація вуглекислого газу в атмосфері разом з підвищенням глобальної температури. У цілому, очікується, що зміна клімату призведе до зникнення багатьох видів тварин та зменшення різноманітності екосистем.

Збільшення концентрації вуглекислого газу  в атмосфері призведе до зростання кислотності океану.

Масштабні та раптові наслідки[ред.ред. код]

Зміна клімату може призвести до глобальних, масштабних змін у природних та соціальних системах. Два приклади: окислення океанічних вод внаслідок збільшенням концентрації вуглекислого газу в атмосфері, та тривале танення льодових покривів, що піднімає рівень моря.

Деякі масштабні зміни можуть відбутися раптово, тобто, за короткий час, а також можуть бути незворотними. Прикладом різкої зміни клімату є швидке вивільнення метану з вічної мерзлоти, що може призвести до посилення глобального потепління. Загалом, ще недостатньо наукових знань для розуміння раптових змін клімату. Тим не менш, ймовірність настання різких змін, здається, дуже низька. До факторів, які можуть підвищити ймовірність різкої зміни клімату належать: більш високі показники глобального потепління; потепління, яке відбувається швидше; та потепління, яке триває протягом великого проміжку часу.

Спостережувані та очікувані наслідки на соціальну систему[ред.ред. код]

Шаблон:Further Вразливість людського суспільства до змін клімату головним чином полягає у впливі екстремальних погодних явищ, а не в поступовій зміні клімату. Наслідки зміни клімату включають в себе: негативний вплив на малі острови, несприятливий вплив на корінні народи у високих широтах,  та невеликий, але помітний вплив на здоров'я людини. Протягом 21-го століття, зміна клімату, ймовірно, негативно позначиться на сотнях мільйонів людей внаслідок затоплення прибережних районів, скорочення запасів води, зростання недоїдання та збільшення впливу на здоров'я . Більшість економічних досліджень прогнозують, що глобальне потепління призведе до скорочення світового валового внутрішнього продукту (ВВП).

Продовольча безпека[ред.ред. код]

Див. також: Climate change and agriculture
Maize field in South Africa.

При збереженні існуючих тенденцій, до 2030 року, виробництво кукурудзи в Південній Африці може скоротитися на 30%, а рису, проса та кукурудзи в Південній Азії може знизитися до 10%. До 2080 року врожайність у країнах, що розвиваються, може скоротитися в середньому на 10-25 %, а в Індії можливе падіння врожайності на 30-40 %. До 2100 року, у той час, як населення в три мільярди по прогнозах збільшиться вдвічі, в тропіках очікується падіння врожайності рису та кукурудзи на 20-40% внаслідок підвищення температури, не враховуючи при цьому зниження врожайності внаслідок зменшення вологості ґрунту та водопостачання також через підвищення температури.

Подальше потепління приблизно на 3 °C (до 2100 року, відносно 1990-2000 рр.) може призвести до зростання врожайності сільськогосподарських культур в середніх та високих широтах, але в низьких широтах врожаї можуть скоротитися, що підвищує ризик недоїдання. Подібна регіональна структура чистих вигод та витрат може мати й економічні (ринковий сектор) наслідки. Потепління на 3 °C може призвести до падіння врожайності в зоні помірного клімату, що, у свою чергу, призведе до зниження світового виробництва продовольства.

Затоплення місць проживання[ред.ред. код]

Map showing where natural disasters caused/aggravated by global warming may occur.

Шаблон:Further

На малих островах та дельтах рік, затоплення, внаслідок підвищення рівня моря, буде загрожувати життєво важливим об'єктам інфраструктури та людським поселенням. Це може спричинити бездомність в країнах з низьким ґрунтом, таких як Бангладеш, а також безгромадянства для населення в таких країнах, як Мальдіви і Тувалу.

Запропоновані заходи щодо глобального потепління[ред.ред. код]

Існують різні думки з приводу того, якою має бути політика у відповідь на зміну клімату. Ці протилежні погляди зважують вигоди від обмеження викидів парникових газів з витратами. Загалом, цілком ймовірно, що зміна клімату призведе до найбільших втрат у найбідніших регіонах.

Пом'якшення (зменшення впливу на клімат)[ред.ред. код]

Refer to caption and image description
Графік праворуч показує три "шляхи" досягнення мети РКЗК ООН у не перевищенні глобального потепління на рівні 2 °C, позначені як "глобальні технології", "децентралізовані рішення" та "зміни споживання". Кожен шлях показує, яким чином різні заходи (наприклад, підвищення енергоефективності, широке запровадження використання енергії з поновлюваних джерел) можуть сприяти скороченню викидів. Графік наданий PBL Агентством з екологічної оцінки Нідерландів.[12]

Зменшення кількості майбутніх змін клімату називають пом'якшенням наслідків зміни клімату. Згідно визначення МГЕЗК, під пом'якшенням розуміють діяльність направлену на скорочення викидів парникових газів (ПГ), або підвищення потенціалу поглиначів вуглецю для абсорбції ПГ з атмосфери. Дослідження вказують на значний потенціал скорочення викидів у майбутньому шляхом поєднання активності щодо скорочення викидів, наприклад енергозбереження, підвищення енергоефективності, та задовольняючи потреби суспільства в енергії з відновлюваних джерел енергії. Пом'якшення наслідків включає діяльність по підсиленню природних поглиначів, тобто відновлення лісів.

Для обмеження потепління в границях нижнього діапазону, як описано у «Підсумковому звіті для політиків» МГЕЗК, необхідно буде прийняти політику обмеження викидів парникових газів згідно одного з кількох сценаріїв, що описані у повному звіті, і які істотно розрізняються. Через збільшення викидів з кожним роком це буде зробити все важче, навіть необхідно буде вжити радикальних заходів у наступні роки задля стабілізації бажаного рівня парникових газів в атмосфері. Обсяг вуглекислого газу, який пов’язаний з енергетикою , у 2010 році був найбільшим в історії , побивши рекорд 2008 року.

Адаптація[ред.ред. код]

Іншою відповідною політикою є адаптація до змін клімату. Адаптацію можна спланувати, або для реакції на або для попередження змін клімату, або діяти спонтанно, тобто без втручання уряду. Планова адаптація вже поволі запроваджується. Перешкоди, обмеження та витрати майбутньої адаптації ще повністю не досліджені.

Концепція адаптації – це «здатність пристосовуватись», тобто здібність системи (людської, природньої або керованої) пристосовуватись до змін клімату (в тому числі до мінливості клімату та екстремальних явищ) з метою зниження потенційного збитку, скористатися можливостями або справитися з наслідками. Якщо не запобігати зміні клімату (тобто, не вживати заходів щодо обмеження викидів парникових газів), то здатності у довгостроковій перспективі природної, керованої та людської системи до пристосування, швидше за все, не вистачить.

Екологічні організації та громадські діячі акцентують увагу на зміні клімату та ризиках, які ці зміни тягнуть за собою, а також наголошують на необхідності адаптації до цих змін в інфраструктурних потребах та шляхом скорочення викидів.

Обговорення глобального потепління[ред.ред. код]

Політичні обговорення[ред.ред. код]

Шаблон:Further

refer to caption
В Статті 2 Рамкової конвенції ООН ясно зазначено про «стабілізацію концентрації парникових газів»[13] З метою стабілізації концентрації CO2 в атмосфері треба різко скоротити викиди по всьому світу.[14]

Більшість країн ратифікувала Рамкову Конвенцію ООН щодо Зміни Клімату (РКЗК ООН). Головною метою Конвенції є запобігання небезпечному втручанню людини в кліматичну систему. Як зазначено в Конвенції, це вимагає стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері до рівня, за яким екосистеми можуть природним шляхом пристосуватися до зміни клімату, виробництву продуктів харчування нічого не загрожуватиме, та економічний розвиток може тривати на сталій основі. Рамкова конвенція була прийнята в 1992 році, але з тих пір, обсяг викидів парникових газів по всьому світі зріс. Під час переговорів, Група G77 (лобістська група в ООН, яка представляє інтереси 133 країн, що розвиваються) наполягла на мандаті, за яким розвинені країни мають взяти на себе ініціативу щодо скорочення викидів парникових газів у своїх країнах. Виправданням цьому слугувало те, що розвинені країнb найбільше викинули парникових газів в атмосферу; в країнах, що розвиваються, викиди на душу населення (тобто, обсяг викидів у перерахунку на душу населення) були все ще відносно низькими; та, для задоволення потреб розвитку в країнах, що розвиваються, викиди мають зростати. Цей мандат був підтриманий Кіотським Протоколом до Рамкової Конвенції, який набрав чинності у 2005 році.

Ратифікуючи Кіотський Протокол, більшість розвинених країн прийняли юридичні зобов’язання по обмеженню викидів. Президент США Джордж Буш відхилив договір аргументуючи це тим, що «Цей протокол звільняє від дотримання 80% світу, у тому числі країни з найбільшою кількістю населення, такі як Китай та Індія, та може серйозно зашкодити економіці США".

На 15-ій Конференції Учасників РКЗК ООН, яка відбулася в 2009 році в Копенгагені, кілька Учасників розробила Копенгагенську угоду. Сторони, які підтримали Угоду (станом на листопад 2010 р. 140 країн), намітили обмежити майбутнє підвищення глобальної середньої температури до 2 °C. Попередня оцінка, опублікована в листопаді 2010 р. в Програмі з Навколишнього Середовища ООН (ПНС ООН), говорить про можливий «розрив в обсягах викидів» між добровільними зобов'язаннями, взятими в Угоді, та необхідними скороченнями викидів задля підвищення ймовірності досягнення цілі у 2 °C. ПНС ООН використовує 2 °C в якості мети відносно доіндустріального рівня глобальної середньої температури. Для збільшення ймовірності досягнення мети в 2 °C, дослідження загалом вказували на необхідності проходження піку викидів до 2020 року з істотним зниженням викидів в наступний період.

16-та Конференція Сторін (КС -16) відбулася в Канкуні в 2010 році. Було розроблено угоду, а не зобов'язуючий договір , про те, що Сторони повинні вжити термінових заходів щодо скорочення викидів парникових газів задля досягнення мети обмеження глобального потепління до 2 °С відносно доіндустріальної температури. Також було визнано необхідність розглянути питання щодо посилення мети підвищення середньосвітової температури до 1,5 °С.

Наукові обговорення[ред.ред. код]

Більшість вчених згодні, що людська діяльність є основною причиною зміни клімату, що відбувається. Проміжний огляд наукових робіт присвячених глобальному потеплінню, які були опубліковані у період 1991 – 2011 рр. та доступні з ресурсу Web of Knowledge, виявив, що ті, хто висловлював свої міркування щодо причин глобального потепління, складали 97,2 %, які підтримували загальну думку про те, що це трапилось внаслідок діяльності людини. В статті, опублікованій в жовтні 2011 р. в Міжнародному журналі вивчення громадської думки, дослідники з Університету Джорджа Мейсона проаналізували результати опитування 489 американських вчених, що працюють в наукових установах, уряді та в промисловості. Із загальної  кількості опитаних, 97 % погодились, що глобальна температура за останні сто років зросла та 84 % погодились, що наразі відбувається потепління внаслідок високої концентрації парникових газів спричинених діяльністю людини, і тільки 5 % не погодились з тим, що діяльність людини є однією з основних причин глобального потепління. Національні академії наук закликали світових лідерів впроваджувати політику скорочення глобальних викидів.

В науковій літературі існує широкий консенсус щодо того, що температура земної поверхні за останні десятиліття збільшилась внаслідок викидів парникових газів у більшості випадків через діяльність людини. Немає жодного наукового товариства, національного або міжнародного рівня, яке б не погодились з цією думкою.

Обговорення громадськості та в популярних засобах масової інформації[ред.ред. код]

Суперечки навколо глобального потепління більше висловлюються в багатьох дебатах та обговореннях в популярних ЗМІ, ніж в наукових колах, та стосуються, в основному, природи, причин та наслідків глобального потепління. Найбільше суперечок навколо причин підвищення глобальної середньої температури повітря, особливо з середини 20 -го століття, чи є це потепління безпрецедентним або в межах нормальних кліматичних змін, чи самелюдствостало основною причиною змін, або це підвищення повністю чи частково відбулося внаслідок неправдивих та неточних вимірювань. Багато суперечок виникає стосовно оцінок чутливості клімату, прогнозів щодо подальшого потепління, та якими будуть наслідки глобального потепління.

В 1990-1997 рр. в США консервативно налаштовані кола об’єднались задля руйнації правомірності глобального потепління, як соціальної проблеми. Вони поставили під сумніви наукові дані, стверджуючи при цьому, що глобальне потепління матиме переваги, та те, що запропоновані рішення принесуть більше шкоди, ніж користі.

Деякі люди відхиляють аспекти науки про зміну клімату. Такі організації, як Лібертаріанський Інститут Кокурентного Підприємництва, консервативно налаштовані коментатори, та інші компанії, такі, як ExxonMobil, поставили під сумнів сценарії зміни клімату МГЕЗК, фінансуючи вчених, які не згодні з науковим консенсусом, та впроваджуючи свої власні прогнози щодо економічних витрат, які були більш детально контрольовані. Деякі паливні компанії зменшили свої зусилля в останні роки, або підтримали політику скорочення глобального потепління.

Опитування громадської думки[ред.ред. код]

Дослідники з Мічиганського університету виявили, що думка громадськості щодо причин глобального потепління залежить від формулювання питань, які використовуються в опитуваннях.

У 2007-2008 роках Інститутом Геллапа було проведено соціологічні опитування в 127 країнах. Більше третини населення світу не знало про глобальне потепління, більшість з яких з країн, що розвиваються, а найменш обізнані - в Африці. Найбільш обізнані про те, що зміна температури відбувається внаслідок діяльності людини, живуть в Латинській Америці, тоді як в Африці, в деяких країнах Азії та Близького Сходу, та кількох країнах колишнього Радянського Союзу надають перевагу іншій думці. Думки щодо причин та якою має бути реакція в Європі та Сполучених Штатах протилежні. Нік Піджеон з Кардіффського Університету заявив, що «дослідження показують різні ступені залучення в проблему глобального потепління по обидві сторони Атлантики», додавши, що «в Європі проводяться дискусії про те, яких заходів треба вжити, в той час, як багато хто в США до цих пір сперечається чи взагалі відбувається зміна клімату». Опитування, що було проведено Бюро Національної Статистики в 2010 році, показало, що 75 % респондентів у Великобританії принаймні "достатньо переконані", що світовий клімат змінюється, в порівнянні з 87 % в аналогічному опитуванні в 2006 році. Опитування, яке було проведено компанією ICM в січні 2011 року в Великобританії, показало, що 83% респондентів розглядають зміну клімату як неминучу загрозу, у той час як 14 % сказали, що не бачать ніякої загрози. За час з попереднього опитування, проведеного в серпні 2009 року, думка на те ж питання не змінилась, хоча відбулась деяка поляризація протилежних думок.

До 2010 року, в 111 країнах, в яких проводились опитування, Інститутом Геллаппа визначено значне зменшення кількості американців та європейців, які розглядають глобальне потепління, як серйозну загрозу. У США трохи більше половини населення (53%) наразі розглядають потепління, як серйозне занепокоєння для себе та своїх сімей, це на 10% нижче, ніж в опитуванні 2008 року ( 63%). Найбільше занепокоєні в Латинській Америці, де 73 % розглядають глобальне потепління, як серйозну загрозу для їх сімей. Опитування по всьому світу також показало, що люди більш схильні вважати причиною глобального потепління людську активність, ніж природні фактори, за винятком США, де майже половина (47 %) населення пояснює глобальне потепління природними чинниками.

В березні - травні 2013 року компанією Pew Research Center було проведене опитування в 39 країнах щодо глобальних загроз. 54 % респондентів поставили на перше місце загрози, які тягне за собою глобальне потепління. У січневому дослідженні Pew з’ясувало, що 69 % американців заявляють про вагомі докази підвищення середньої температури Землі на 6 пунктів з листопада 2011 року та 12 пунктів з 2009 року за останні десятиліття.

Походження термінів[ред.ред. код]

Термін «глобальне потепління», швидше за все, вперше було використано в його сучасному сенсі 8 серпня 1975 в науковій роботі Уоллі Брокера "Невже ми на межі явного глобального потепління?", опублікованій в журналі Наука. Вибір слів Брокером був новим та визнавав той факт, що клімат теплішає; попереднє формулювання, яке використовувалось вченими, звучало як «випадкове змінення клімату», тому що хоча було визнано, що людство може впливати на клімат, ніхто не був впевненим, в якому напрямку відбуватимутьсязміни. Національною Академією Наук вперше було використано термін «глобальне потепління» в 1979 році в науковій роботі Доповідь Черні, в якій заявлялось, що «якщо кількість вуглекислого газу буде продовжувати збільшуватись, не знайдеться жодних підстав сумніватися в тому, що клімат зміниться, і жодних причин вірити, що ці зміни будуть незначними». У доповіді відзначається різниця між поняттями глобальне потепління, як зміна температури поверхні, та зміна клімату, яка відображає також інші зміни викликані збільшенням вуглекислого газу.

Термін «глобальне потепління» став популярним після 1988 року, коли кліматолог НАСА Джеймс Хансен використав його у своїй заяві в Конгресі. Він сказав, що: «Глобальне потепління досягло такого рівня, що ми можемо з впевненістю визначити причинно-наслідковий зв'язок між парниковим ефектом та потеплінням». Його заява широко висвітлювалась, після чого термін глобальне потепління стали широко використовувати в пресі та в суспільних обговореннях.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. 2009 Ends Warmest Decade on Record. NASA Earth Observatory Image of the Day, 22 January 2010.
  2. «Summary for Policymakers» (PDF). Climate Change 2007: The Physical Science Basis. Contribution of Working Group I to the Fourth Assessment Report of the Intergovernmental Panel on Climate Change. Міжнародна група експертів з питань змін клімату. 2007-02-05. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2007-02-02. «Таким чином оновлена сторічна тенденція (з 1906 по 2005), що становить 0.74 °C [0.56 °C to 0.92 °C] більша, ніж відповідна тенденція за період з 1901 по 2000 роки, що становила за даними "Третьої оціночної доповіді" 0.6 °C [від 0.4 °C до 0.8 °C].» 
  3. Глобальна температура поверхні Землі визначається в доповіді Міжнародної групи експертів з питань змін клімату як середнє між приповерхневою температурою суші та поверхневою температурою моря.
  4. Jansen et al., Ch. 6, Palaeoclimate, Section 6.6.1.1: What Do Reconstructions Based on Palaeoclimatic Proxies Show?, pp. 466–478, in IPCC AR4 WG1 2007.
  5. Emissions data from: «Ch 4: Climate change and the energy outlook». , in IEA 2009, p. 180 (p.182 of PDF)
  6. а б IPCC, Summary for Policymakers, Human and Natural Drivers of Climate Change, Figure SPM.2, in IPCC AR4 WG1 2007.
  7. US Environmental Protection Agency (2009). «3.2.2 Solar Irradiance». Volume 3: Attribution of Observed Climate Change. Endangerment and Cause or Contribute Findings for Greenhouse Gases under Section 202(a) of the Clean Air Act. EPA's Response to Public Comments. US Environmental Protection Agency. Архів оригіналу за 16 June 2011. Процитовано 2011-06-23. 
  8. NOAA Patterns of greenhouse warming 1 (January 2007) (6)., revision 2/2/2007, 8:50.08 AM.
  9. NOAA Geophysical Fluid Dynamics Laboratory (GFDL) NOAA GFDL Climate Research Highlights Image Gallery: Patterns of Greenhouse Warming (9 October 2012).
  10. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок parris_sea_level_rise не вказаний текст
  11. Executive Summary, in Parris & others 2012, p. 1
  12. PBL Netherlands Environment Agency (15 June 2012). «Figure 6.14, in: Chapter 6: The energy and climate challenge». У van Vuuren, D. and M. Kok. Roads from Rio+20. ISBN 978-90-78645-98-6. , p.177, Report no: 500062001. Report website.
  13. Quoted in IPCC SAR SYR 1996, "Synthesis of Scientific-Technical Information Relevant to Interpreting Article 2 of the UN Framework Convention on Climate Change", paragraph 4.1, p. 8 (pdf p. 18.)
  14. Granger Morgan, M. (Lead Author), H. Dowlatabadi, M. Henrion, D. Keith, R. Lempert, S. McBride, M. Small and T. Wilbanks (Contributing Authors) (2009). «Non-Technical Summary: BOX NT.1 Summary of Climate Change Basics». Synthesis and Assessment Product 5.2: Best practice approaches for characterizing, communicating, and incorporating scientific uncertainty in decisionmaking. A Report by the U.S. Climate Change Science Program and the Subcommittee on Global Change Research. Washington, D.C., USA.: National Oceanic and Atmospheric Administration. с. 11. Процитовано 1 June 2011. 

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Звіти та доповіді[ред.ред. код]