Глобине

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Глобине
Globino gerb.png Globine fl.png
Герб Глобиного Прапор Глобиного
Глобине
Глобине на карті Глобинського району
Глобине на карті Глобинського району
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Полтавська область Полтавська область
Район/міськрада Глобинський район
Рада Глобинська міська рада
Код КОАТУУ 5320610100
Перша згадка 1725 як хутора Глобинського
Статус міста з 1976 року
Населення 12 801 (всього міськрада 14 791)
Площа 17 км²
Густота населення 762 060 осіб/км²
Поштові індекси 39006
Телефонний код +380-5365
Координати 49°23′25″ пн. ш. 33°15′01″ сх. д. / 49.39028° пн. ш. 33.25028° сх. д. / 49.39028; 33.25028Координати: 49°23′25″ пн. ш. 33°15′01″ сх. д. / 49.39028° пн. ш. 33.25028° сх. д. / 49.39028; 33.25028
Висота над рівнем моря 97 м
Водойма р. Сухий Омельник
День міста 26 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Глобине
До обл./респ. центру
 - залізницею 162 км
 - автошляхами 123 км
До Києва
 - залізницею 294 км
 - автошляхами 259 км
Міська влада
Адреса 39000, Полтавська обл, Глобинський р-н, м. Глобине, вул. Леніна, 285
Веб-сторінка Глобинська міськрада
Міський голова Джусь Станіслав Васильович

Гло́бине — місто в Полтавській області, адміністративний центр Глобинського району. Розташоване на р. Омельнику (Сухий Омельничок, Омельничок, притоці Псла) за 122 км від обласного центру, від Кременчука — 40 км та за 25 км від Градизька.

Історичні відомості[ред.ред. код]

XVIII сторіччя[ред.ред. код]

Глобине виникло у першій половині XVIII століття біля старого Ромоданівського шляху. Перша згадка про поселення у 1725 році як хутора Глобинського, де було велике «панське» стадо родини Апостолів (згадка у щоденнику П.Апостола). 1728 на Глобинському хуторі збудовано греблю. А Ревізія 1732 року знає вже у Городиській сотні Миргородського полку «село» Глобине («Село Глобыное слободка Рейментарская [себто власність гетьмана Д.Апостола] на купленном грунте вновь поселенная от дач несвободная. В нем посполитих весма убогих 119»). У січні 1760 праонука гетьмана Д.Апостола Катерина Павлівна Апостол передала права на свою спадкову маєтність с.Глобине, с.Сухорабівку, слободи Лузіки, Ушівці, Довгу Греблю матері (Акулині Іванівні) та вітчиму - полковнику Карлу Федоровичу Штофельну.

Гіпотеза про те, що в другій половині XVIII століття власником хутора стає військовий писар Нової Запорізької Січі Іван Якович Глоба є безпідставною. Не виключено, що до факту заснування хутора був причетний хтось з його предків, але аж ніяк не він. Як свідчать історичні джерела, Данило, Іван та Яків Глоби були обрані значковими товаришами із рядових 1-ї Полтавської полкової сотні. Іван Якович Глоба обіймав посаду військового писаря Нової Запорізької Січі в 1765-75рр., брав активну участь у російсько-турецький війні 1768-74 років. Під час зруйнування царськими військами Нової Запорізької Січі 1775 році був звинувачений у непідкоренні російському урядові й засланий до Туруханська. Помер у 1790 році.

З 1775 року новим власником Глобина стає поміщик з Полтави, дійсний радник — П. Я. Руденко. За переписом 1781 року село записане у Городиській сотні Миргородського полку, з ліквідацією полкового устрою віднесено до Городиського повіту Київського намісництва, в 1789 році— до Градизького повіту Катеринославського намісництва, а в 1796 році до Кременчуцького повіту Малоросійської губернії (з 1802 року Полтавської).

XIX сторіччя[ред.ред. код]

Архангело-Михайлівська церква

У 1833-37 нова власниця села А. А. Руденко (дружина Л. П. Руденка) споруджує нову муровану Михайлівську церкву, при якій 1857 було відкрито церковнопарафіяльне училище на 40 учнів.

В 1851 році Глобине уже стає волосним містечком, в якіму було 428 дворів та 2045 жителів.

На передодні 1861 у Глобиному було 2 маєтки, що належали нащадкам А. А. Руденко — Магденкам. На рубежі 19 та 20 ст. маєтки належали Є. В. Капніст (дружині І. І. Капніста) та М. О. Шапошникову.

В 1878 році біля Глобиного збудована залізнична станція на лінії Кременчук-Ромодан-Лібава (Лієпая).

У 1894 у Глобиному знаходжилися земський начальник, урядник, земський лікар; земське училище (з 1875), жіноча церковнопарафіяльна школа (з 1891), 4 крамниці, відбувалося 2 ярмарки на рік. За переписом 1900 у Глобиному — 2 сільські громади селян-власників, у яких налічувалося 605 дворів, 4387 жителів; цегельний завод, на якому працювало 18 чоловік, відбувалося 3 ярмарки на рік.

XX сторіччя[ред.ред. код]

У жовтні та листопаді 1905 в Глобиному сталися заворушення, для придушення яких були викликані війська. За переписом 1910 в Глобиному налічувалося 833 двори, 5028 жителів, винокурний та цегельний заводи, 3 парових млини (один з просушкою і один з крупорушкою). У 19101912 збудовано цукровий завод.

В 1917 році Глобине входить до складу Української Народної Республіки.

В січні 1918 року більшовики в ході радянсько-української війни захопили Глобине.

Навесні 1918 спільні українсько-німецькі війська визволили місто від більшовиків.

Наприкінці квітня 1918, внаслідок Гетьманського перевороту Глобине опиняється в складі Української Держави гетьмана Павла Скоропадського.

Незабаром Глобине знову окупують більшовицькі війська, цього разу - надовго.

Всього по сільраді (з хуторами Кагамлик, Ново-Московське та Старий Хутір) на той час налічувалося 2008 дворів, 9013 жителів. 1920 створено перший радгосп по вирощуванню цукрових буряків.

З 7 березня 1923 року Глобине стає центром Глобинського району Кременчуцького округу і центром міської ради, якій підпорядковані села Кордубанове, Новодорожнє, Новомосковське, Старий Хутір, Черевані, Шепелівка, Семимогили.

У 2-й пол. 20-х рр. у Глобиному створюються кооперативні товариства насіннєводів, коневодів, кредитної сільськогосподарської кооперації. З 1927 виникають машинно-тяглові товариства ім. Т. Г. Шевченка, їм. Г. І. Петровського, «КІМ»; ТСОЗи «Перше травня», ім. В. Я. Чубаря, «Червоний хлібороб». У січні 1930 всі вони були об'єднані в колгосп ім. Г. І. Петровського (перший голова — Я. С. Бодаква). 1931 була організована Глобинська МТС. 1929 та 1933 Глобине відвідав голова ВУЦВК Г. І. Петровський. 1934 господарство розділилося на 7 колгоспів. З 1929 став до ладу Глобинський маслозавод. З 1931 у Глобиному почала виходити районна газета «Соціалістичний наступ».

В 1932-1933 Глобине переживає сталінський геноцид.

З лютого 1932 року до вересня 1937 року Глобине у складі Харківської області, з вересня 1937 віднесено до складу новоутвореної Полтавської області.

1937 бурякорадгосп приєднано до цукрозаводу і створено Глобинський цукрокомбінат, який напередодні Німецько-радянської війни виробляв щодоби понад 600 цнт цукру.

У середині 30-х років була зруйнована Михайлівська церква, на місці якої 1940-го відкрито будинок культури на 500 місць.

З 13 вересня 1941 року по 26 вересня 1943 року Глобине під німецькою окупацією. Під час німецької окупації гітлерівці у колишньому приміщенні райвиконкому влаштували катівню, де стратили 207 чоловік, у тому числі радянських партизанів і підпільників, що діяли на території Глобиного та на його околицях. Біля села було розстріляно 86 його жителів, на території цукрозаводу гітлерівцями закатовано сотні військовополонених. На примусові роботи до Німеччини вивезено 426 чоловік. Відступаючи, німці зруйнували маслозавод, цукрокомбінат, МТС та інші промислові підприємства, спалили хати.[1]

13 квітня 1957 року Глобине стало селищем міського типу.

16 грудня 1976 року Глобине віднесено до категорії міст районного підпорядкування.

З 24 серпня 1991 року місто належить до незалежної України.

Економіка[ред.ред. код]

На території Глобиного знаходяться такі основні підприємства:

  • ВАТ «Глобинський цукровий завод»
  • ВАТ «Глобинський маслозавод»
  • Глобинський елеватор
  • ТОВ «Глобинський м'ясокомбінат»
  • «Райагробуд»
  • ТОВ СП «НІБУЛОН»

Населення[ред.ред. код]

  • 1859 — 428 дворів, 2045 жителів[1]
  • 1863 — 437 дворів, 2080 жителів[1]
  • 1886 — 596 дворів, 3645 жителів[1]
  • 1900 — 605 дворів, 4387 жителів[1]
  • 1910 — 833 двори, 5028 жителів[1]
  • 1923 — 6482 жителі[1]
  • 1926 — 1739 дворів, 8207 жителів[1]
  • 1939 — 6640 жителів[1]
  • 1989 — 13,7 тис. жителів[2]
  • 1990 — 13 537 жителів[1]
  • 2001 — 12,9 тис. жителів[3]

Освіта[ред.ред. код]

У Глобиному знаходяться 4 загальноосвітні школи, із них

  • 1 гімназія
  • 1 школа І-ІІІ ступенів
  • 2 школи І-ІІ ступенів
  • музична школа
  • філія Кременчуцького ПТУ № 5
  • ТСО (ДОСААФ).

Пам'ятки[ред.ред. код]

Пам’ятник засновнику м. Глобине, І.Я.Глобі.
Пам'ятники Тарасові Шевченку
  • пам'ятник Т. Г. Шевченку
  • пам'ятники В. І. Леніну (був зруйнований пiд час Ленiнопаду)
  • пам'ятник загиблим воїнам і підпільникам в 1941–1943 роках
  • пам'ятник загиблим воїнам — односельцям
  • обеліски на братських могилах воїнів Червоної Армії, які загинули в 1941–1943 роках
  • пам'ятник воїнам-визволителям та воїнам-землякам, які не повернулися з фронту Великої Вітчизняної війни
  • стела «50 років ВЛКСМ»
  • пам'ятник комсомольцям 20-х років
  • пам'ятний знак борцям за владу Рад
  • пам'ятник жертвам голодомору в Україні 1932–1933 років
  • пам'ятник воїнам-інтернаціоналістам, які не повернулися з республіки Афганістан
  • памятник засновнику міста, писареві Нової Запорізької Січі — Івану Яковичу Глобі (2012)

У Глобиному видана книга «Глобинщина в роки Великої Вітчизняної війни», «Книга Пам'яті» (автор Т. Г. Ляховенко), в яких висвітлено події Другої Світової війни на території Глобинщини, та закарбовані імена загиблих під час війни земляків, книга «Від хутора до міста» (Автор Сорокопуд І. О.)

Видатні люди[ред.ред. код]

У кінці 19 — на початку 20 століття в Глобиному бував відомий композитор Михайло Миколайович Колачевський

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]