Гломерулонефрит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гломерулонефрит (скороченоГН) — захворювання нирок, що характеризується запаленням гломерул. Цей стан може бути представлено ізольованою гематурією і/або протеїнурією; або як нефротичний синдром, нефритичний синдром, гостра ниркова недостатність, або хронічна ниркова недостатність. Вони зібрані у кілька різних груп — непроліферативних або проліферативні типи. Діагностування зразка ГН важливо, тому що тактика та лікування відрізняються залежно від типу. Симптоми винекнення набряку, підвищення артеріального тиску. Хворий непритомніє і впадає в кому. Такий стан називають нирковою недостатністю. За тяжкої форми хворому може допомогти лише штучне очищення крові(гемодіаліз)і пересадка нирки.

Хронічний дифузний гломерулонефрит[ред.ред. код]

Хронічний дифузний гломерулонефрит — це хронічний запальний процес в клубочках нирок, що приводить до поступового відмирання запалених клубочків із заміщенням їх сполучною тканиною. При цьому страждають також і канальці, в яких розвивається запальний процес і некроз з утворенням рубцевої тканини, потім відбувається заміщення ниркової тканини сполучною . У 10-20% хворих причиною захворювання є гострий гломерулонефрит. Але у 80-90% спостерігається повільне, поступове, латентне початок з випадковим виявленням змін в аналізі сечі.

Патогенез[ред.ред. код]

Це аутоімунне захворювання, при якому в клубочки нирок приноситься з крові імунні комплекси, які пошкоджують клубочки, викликаючи в них запалення . Хронічний гломерулонефрит є найчастішою причиною хронічної ниркової недостатності. З огляду на те, що процес аутоімунний, захворювання неухильно прогресує. Частіше зустрічається у чоловіків до 40 років. У дитячому віці може супроводжуватися підвищенням артеріального тиску до 130 / 90 , носовими кровотечами і болями в спині.

Патанатомія[ред.ред. код]

Процес завжди двосторонній ; нирки зменшені в розмірах, вся поверхня покрита рубчиками, ниркова тканина щільна — це називається вдруге зморщена нирка . На розрізі багато сполучної тканини, яка заміщає ниркову . Функціонуючих клубочків дуже мало. Кордон між кірковим і мозковим шаром стерий.

Клінічна картина[ред.ред. код]

Існує 4 варіанти хронічного дифузного гломерулонефриту:

  • Гіпертонічний (20% випадків) виражена гіпертензія — діастолічний тиск вище, ніж 95 мм рт. ст.
  • Нефротичний (20%) — велика втрата білка з сечею до 10 — 20грам на добу в крові гіпоальбумінемія виражені набряки кінцівок, гідроторакс, асцит, анасарка.
  • Поєднана форма. Найбільш типова комбінація двох попередніх, неухильне, прогресуючий перебіг. У всіх трьох формах хвороби обов'язково є зміни в аналізі сечі. (гематурія і протеїнурія).
  • Гематурична форма. Хвороба Берже, IgA- нефрит (рецидивуюча гематурія, набряки і АГ).
  • Латентна або сечова форма. Найчастіша форма. Проявляється лише в зміні аналізу сечі — мікрогематурія, помірна протеінонурія — сліди білка.

Перебіг тривалий — понад 15 років. При цьому варіанті набряків немає, підвищення артеріального тиску незначне . У середньому 10-25 років зберігається функція нирок, але завжди неухильно прогресує і призводить до хронічної ниркової недостатності. Тече циклічно з періодами загострень, ремісій . У періоді ремісії хворі не пред'являють ніяких скарг, і тільки артеріальна гіпертензія, зміни в аналізі сечі дозволяє говорити про хворобу. Зміни в аналізі сечі залишаються завжди, тільки в період ремісії вони менше. Загострення викликаються переохолодженнями, інфекцією, вживанням алкогольних напоїв. Під час загострень клініка така ж, як при гострому гломерулонефриті . У хворого з хронічним гломерулонефритом шкіра суха .

Стадії хронічного гломерулонефриту[ред.ред. код]

Стадія збереженій функції нирок. Стадія компенсації.[ред.ред. код]

Хворий почувається задовільно, але захворювання тече прогресивно, поступово ниркова тканина заміщається рубцевою тканиною, функція нирок порушується. Нирки нездатні концентрувати сечу. Питома вага сечі дорівнює питомій вазі плазми. Можна діагностувати по аналізу сечі: збір сечі за Зимницьким — якщо питома вага не змінюється, то це початковий ознака хронічної ниркової недостатності.

Стадія з порушенням функції нирок і розвитком хронічної ниркової недостатності. Стадія декомпенсації.[ред.ред. код]

У крові накопичуються сечовина, креатинін, які нирки не можуть виділити, оскільки функція нирок порушена. У результаті цього виникає інтоксикація. Це називається уремія (азотемія, мочекров'я (застаріле поняття)) . З'являються ознаки інтоксикації: наростає слабкість, головний біль, нудота, блювота, спрага, сухий язик, суха шкіра, потріскує, проноси, швидке схуднення, розвивається дистрофія внутрішніх органів, кахексія, за рахунок того, що нирки не можуть виводити шкідливі речовини і організм намагається виводити їх іншими шляхами: через шкіру, через кишечник. У важких випадках запах аміаку з рота. У термінальних стадіях настає уремічна кома.

Уремія[ред.ред. код]

Уремія — це клінічний синдром, розвивається у хворих з порушенням азотовидільної функції нирок — це кінцева стадія хронічної ниркової недостатності, коли в крові накопичується багато сечовини, креатиніну, залишкового азоту, настає інтоксикація. Кінцева стадія уремії — уремічна кома. Виникає порушення дихання (дихання Чейн-Стокса), періоди різкої загальмованості змінюються періодами гальмування — галюцинації, марення. З рота різкий уренозний або аміачний запах. На сухій шкірі білуватий наліт з кристаликів сечовини, АТ високе, в крові анемія, лейкоцитоз. Інші хвороби, які викликають уремію: хронічний пієлонефрит, судинні ураження нирок, діабетична нефропатія.

Профілактика[ред.ред. код]

Діагностика та лікування гострого гломерулонефриту, виявлення змін в аналізах сечі при хорошому самопочутті хворого. Лікування хронічного гломерулонефриту і хронічної ниркової недостатності. Радикальне лікування неможливе, так як процес аутоімунний поза загостренням, в більшості випадків показана Захист нирок . Тривале перебування в ліжку, протипоказане фізичне навантаження, уникнення переохолоджень, робота в сухому теплому приміщенні, бажано сидячи, дієта, обмеження солі до 2-3 грамів на добу, білка, їжа багата вітамінами. Санація вогнищ хронічної інфекції. У важких випадках глюкокортикостероїди (дексаметазон, гідрокортизон), цитостатики (меркаптопурин, азатіоприн, циклофосфан), курантил. Санаторно-курортне лікування в сухому жаркому кліматі. Лікування в період загострення: госпіталізація. Погіршення в аналізі сечі слід розглядати як загострення. Лікування в період загострення таке ж, як і при гострому гломерулонефриті. Протипоказання для лікування глюкокортикостероїдами: виразка шлунка, цукровий діабет, ниркова недостатність, перші 15 тижнів вагітності, хронічний гломерулонефрит з дуже високою гіпертонією. Хронічний ГН ділиться на мембранозний, мембранозно — проліферативний, мезангіопроліферативний (IgA — нефропатія), фокально — сегментарний гломерулосклероз.

Див. також[ред.ред. код]