Гмиря Борис Романович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Борис Гмиря
На вітчизняній марці

Бори́с Рома́нович Гми́ря (* 5 серпня 1903, Лебедин — 1 серпня 1969, Київ) — видатний український оперний і камерний співак (бас). Народний артист СРСР (1951), лауреат Сталінської премії (1952).

Визнання[ред.ред. код]

У 1962 році ім'я Бориса Гмирі внесено до престижної Міжнародної енциклопедії «Who is who».

У 80-х роках ХХ ст. фірма «Мелодія» разом із французькою фірмою випускала серію платівок під рубрикою «Из сокровищницы мирового исполнительского искусства», в якій Україну представляв лише Борис Гмиря.

В Інтернеті твори у виконанні Гмирі включені в найпрестижніші каталоги світу.

Протягом 1945–1982 рр. в колишньому СРСР (фірма «Мелодія», Москва) було випущено астрономічну кількість платівок із записами Б.Гмирі — 7 мільярдів примірників.

ЮНЕСКО в своєму Посланні від 11.09.2003 р. констатувало: «…Гмиря відомий як „Борис Великий“ і його величний бас визнаний як унікальний феномен, що належить не лише Україні, а й світовій культурі в цілому. …Його філософські та епістолярні праці також становлять велику цінність для світової культури…».

Життєпис[ред.ред. код]

Борис Гмиря народився 23 липня (5 серпня) 1903 року в м. Лебедин(тепер Сумської області). Родина була такою бідною, що навіть хліб ділили ниткою. З раннього дитинства заробляв на хліб, працюючи де доведеться. Працював матросом на торговельних судах, кочегаром і вантажником в Севастополі, недоїдав. Носив вантажі по 5-6 пудів і травмував собі спину.

Під час Голодомору 1932–1933 рр. померли батько і сестра Гмирі, а матір співак чудом врятував.

1930 вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту, який з відзнакою закінчив 1935 році.

1935–1936 аспірант Харківського науково-дослідного інституту споруд. Встиг написати наукову статтю.

1939 теж з відзнакою закінчив Харківську консерваторію. Навчався вокалу у відомого педагога Павла Голубєва, учня славнозвісного Федеріко Бугамеллі. Водночас (від 1936) став виступати на сцені Харківського оперного театру.

1939–1957 — у Київському театрі опери та балету (з перервою). Від 19 вересня 1943 до 1 червня 1944 працював у Кам'янці-Подільському: спочатку в переведеному сюди німцями Полтавському музично-драматичному театрі, а після його приходу Червоної армії  — у міському музично-драматичному театрі.

Мав голос широкого діапазону, безмежних виражальних можливостей, м'якого, красивого тембру; Є співаком високої вокальної культури, неперевершеним виконавцем українських, російських та західних романсів. Гастролював за кордоном, але тільки в країнах колишнього соцтабору. До розвинутих країн співака радянська влада не випускала. Масово надходили заявки на виступи Гмирі в концертах і оперних партіях із США, Канади, Італії, Англії, Голандії та інших розвинутих країн світу, але йому про це не говорили. Натомість з Москви і Києва летіли всюди і всім телеграми: «Гмыря болен». Радянська влада (в тому числі особисто Микита Хрущов) не могла пробачити Гмирі виступів перед німцями на окупованій території під час війни. Працюючи в Київському оперному театрі, співак зазнавав постійних утисків. Замість басових партій йому доручали виконувати партії для баритона та тенора. Врешті-решт, його змусили взагалі залишити Київський оперний. До кінця життя співак концертував. Палко та ніжно любив свою другу дружину Віру Августівну (перша дружина співака померла 1950 року).

Де б не гастролював обов'язково виконував українські народні пісні та твори на вірші Кобзаря. Зокрема, в Китаї чотири рази бісірував «Реве та стогне Дніпр широкий». На одній із прес конференцій в Шанхаї Гмиря поцікавився, чому китайським слухачам так сподобалася саме ця пісня і почув вражаючу відповідь: «В цій пісні Ви не тільки образно й барвисто передали красу вашого краю, а й поетичну душу українського народу, злиту воєдино з чудовою природою України». Концерти на вірші Т. Г. Шевченка Гмиря виконував у Москві, Ленінграді, Ризі, Празі та у інших містах і селах України. Саме в Росії звучали «Учітеся, брати мої», «Зацвіла в долині», «Така її доля», «Думи мої», «Гей, літа орел», «Мені однаково» (цей твір для І. С. Козловського, який жив у Москві чомусь був політично небезпечним. Здорово!) і так всі 24 твори Кобзаря.

Сенченко Л. І., професор, 1998.

"З вражаючою драматичною силою звучала у Бориса Гмирі фраза: «В Україну ідіть, діти..., а я тут загину». В ласкаве і широке «а» у слові «Україну» співак вкладав усю свою національну свідомість і любов до Батьківщини. Буква «и» в слові «загину» вимовлялась ним глибоко-густим тембром і трагічним тоном. Всі, кому пощастило слухати мистецтво Бориса Гмирі, не могли не дивуватися легкості (і це у баса), пружності та еластичності артикуляції, виразності роботи губ, язика, дихання, що були завжди в ідеальному співвідношенні. Під час співу робота органів мови у Гмирі була природною і технічно бездоганною, він без жодних зусиль «говорив-співав» у різних ситуаціях.

Нестеренко Є. Є., російський співак, 1980

«Я був на концерті, в Ленінграді, в якому Гмиря виконував твори

Тараса Григоровича. В якийсь момент виходить не ведуча, а сам Борис Романович і своїм м’яким, оксамитовим голосом оголошує «Думи мої, думи мої» з коментарем: «Цей вірш Тарас Шевченко написав тут, у Петербурзі, в 1839 році. В ньому він з надзвичайною силою виразив свою любов і тугу за рідною Україною, і свою безнадійність знову побувати в рідних місцях». А потім полилася ця туга і безнадійність так, що зал плакав, а я повік не забуду це виконання Гмирею. Потім я купив платівку і безперестанку слухав його Шевченкові «Думи». Так Шевченкові твори більше ніхто не виконував, та навряд чи коли-небудь і виконає.»

Гмиря не уявляв свого життя і творчості за межами України — не спокусився на неймовірно вигідні пропозиції жити і працювати в Москві, Ленінграді, Парижі чи Нью-Йорку. І на це звертали і звертають увагу видатні діячі культури.

Давид Бухін, диригент симфонічного оркестру, Санкт-Петербург, 1998 рік:

«Проживи свой яркий век Борис Гмыря в отдельно взятой европейской, пусть маленькой, стране, он стал бы святым еще при жизни. Да и была бы она куда дольше и счастливей. Но, правда, вопрос — пелось ли бы так этому редчайшему человеку? Ведь партитурой ему стала страшная и щемящая история украинцев, мирового народа, родившего его на страдания и память о себе. Гмыря-гигант, бездна. Он послан Украине, как национальная идея. Счастье, что у Бориса Романовича есть духовная дочь Ганна Принц…»

У власному перекладі з французької і німецької мов українською виконував «Елегію» Ж.Масне і «Серенаду» Ф.Шуберта. Коли його питали, чи можливо виконувати світову класику українською мовою відповідав: «Не тільки можливо, а й треба. Мова українська, як й італійська вокально та милозвучно стоїть на першому місці у світі…» Мріяв про українські варіанти «Зимнего пути» Ф.Шуберта, всіх творів на музику П.Чайковського. З цього приводу звертався до відомих українських поетів В.Сосюри, О.Новицького, І.Пучка та ін., але всі їхні переклади забракував, а самому здійснити це забракло часу  — він раптово помер.

Його учнями себе вважають багато всесвітньо відомих співаків (М.Гяуров, М.Гюзелєв, Є.Нестеренко та ін.).

Стиль виконання Гмирі, його школа співу, життя та творчість були є і завжди будуть предметом вивчення і досліджень в консерваторіях, інститутах, музичних училищах, школах.

Та попри все, співаку на рідній Батьківщині немає жодного памятника, музею. Його київська квартира, де все збережено так, як це було за його життя, і практично існує музей Гмирі, так і не стала цим музеєм юридично. Вона в жахливому стані. «Квартира Гмыри — позор Украины» констатував славетний бас Росії О.Ведерников який в ній побував 2008 року.

Надгробок Бориса Гмирі

Помер Борис Гмиря 1 серпня 1969 року. Похований на Байковому цвинтарі в Києві. В 1979 році встановлено надгробок (граніт; скульптор К. А. Кузнецов, архітектор В. Г. Гнєздилов[1]. Насправді все спроектувала і їздила на Токівський кар'єр за гранітною глибою дружина Гмирі Віра Августівна. Упродовж двох місяців зранку до пізнього вечора вона перебувала на Байковому цвинтарі допоки не був встановлений надгробок, спостерігаючи, щоб все було зроблено згідно з проектом. Та найболючіше — їй довелося самій сплатити більшу частину вартості пам'ятника, оскільки ЦК КПУ відмовило у виділенні з держбюджету необхідної суми коштів. Оце така подяка митцю, на якому СРСР заробляв мільярди!

Внесок у світову скарбницю[ред.ред. код]

    • Понад 600 камерних творів:
    • 300 українських народних пісень і романсів
    • 204 російських народних пісень і романсів. На знамениті концерти і вистави Гмирі в Москві
    артисти МХАТу «шли слушать изумительную русскую речь Гмыри»
    • понад 100 західних пісень і романсів
    • 44 оперні партії (75 арій) української, російської та західної класики.
    • 85 фрагментів із вокально-сценічних і симфонічних творів.
    • 30 трансляційних концертів.
    • 24 твори на вірші Т. Г. Шевченка. Гмиря — перший, і до того часу єдиний співак, який підготував цілу концертну програму з музичних творів на вірші Кобзаря і виконав її у найкращих концертних залах колишнього СРСР, за кордоном та записав на платівки. У 2000 році Фондом Гмирі випущений CD «Борис Гмиря Великому Кобзареві», а в 2011 — його перевидано і доповнено під назвою «Борис Гмиря. Великий Кобзар у серці моїм».
    • Знявся в фільмі-опері «Наймичка» (Трохим, 1964 р.).

Зі щоденника Гмирі.

1964 рік.

…Був присутнім на відкритті фестивалю, присвяченого Т. Г. Шевченку… Виступав з розповіддю про «Наймичку» в кінолекторії Жовтневого палацу, також на банкеті групи «Наймичка». Дивився фільм із задоволенням.

Радіємо ми всі, що фільм придбали багато країн світу.
Радіємо, що кожне слово Кобзаря пливе по всьому світові,
сіє братерство і мир між людьми, любов народів.

1964 рік, травень
…о 9-й годині ранку пароплавом відплив у Канів на свято.…Урочисте святкування 150-річчя Т. Г. Шевченка. Покладання вінків, після цього концерт — «народна пісня Кобзареві». Співав «Ой чого ти дубе?».
…Моринці. Тут теж мітинг. Поклали квіти де народився Тарас. Проспівав «Думи мої, думи» і «Як засядем браття коло чари». Успіх величезний. Правда — співав серцем, та й голос звучав добре

    • Дав більше трьох тисяч концертів в яких виконував від 25 до 40 творів, а бувало слухачі просили, ще 26! Ніколи не співав під фонограму і рідко з мікрофоном.

Епістолярна спадщина[ред.ред. код]

    • 150 рукописів науково-популярних і мистецьких статей.
    • 8 зошитів-щоденників обсягом 1865 сторінок(1939–1969). Опубліковані в 2010, обсяг 890 стор.
    • 7 тисяч листів в яких і Гмиря і шанувальники роздумовують над значенням і призначенням високого

класичного мистецтва в духовному розвитку людини, суспільства.

    • 3,5 тис. офіційних, творчих та протестних листів. Сьогодні — це звинувачувальні акти

урядовцям та бездарним артистам, режисерам і «колегам», які жорстоко й підло цькували генія, що й призвело до передчасної смерті.

Основні партії[ред.ред. код]

Вокальні цикли[ред.ред. код]

Відзнаки[ред.ред. код]

Coin of Ukraine Hmyria r.jpg

Народна пам'ять[ред.ред. код]

У Києві ім'ям співака названа одна з вулиць. Також вулиці імені Гмирі є в Полтаві, Харкові, Чернігові, Сумах, Лебедині, Дніпропетровську та ін.

Ім'ям Гмирі названі музичні школи в Дніпропетровську, Лебедині, Харкові. З іменем Гмирі щорічно відбуваються дитячо-юнацькі фестивалі і конкурси в Дніпропетровську, Лебедині, Сумах.

У 2004 році Кабінет Міністрів України прийняв Постанову про «Міжнародний конкурс вокалістів ім. Бориса Гмирі», який проводиться раз на 3-4 роки. Засновники конкурсу: Міністерство культури України, Київська міська держадміністрація та Фонд Бориса Гмирі. Відбулося вже два конкурси, які зразу ж набули високе міжнародне визнання у світовій музичній культурі. Достатньо відзначити, що дві молоді лауреатки конкурсу 2008 року — Гран Прі і Перша премія, зразу ж отримали можливість стажуватися в Лейпцігзькій опері, а з лютого 2010 навчатися в Консерватрії цього ж міста за рахунок Лейпцізської мерії. Конкурс відкрив їм дорогу на світові оперні сцени.

У 2003 році до 100-річчя від дня народження співака Національний Банк України випустив ювілейну монету, а Укрпошта — марку і конверти.

У 2010 опубліковано унікальне видання «Борис Гмыря. Дневники*Щоденники.1936-1969», упорядник і автор супровідних текстів Г.Принц. Вид-во «Фоліо», Харків, обсяг 55 д.а. Вперше в історії вокальної музики можна не лише побачити, що зробив співак, а і як це він робив, відчути його трепетне ставлення до Божого дару — унікального голосу, до слухачів, до свого народу, до колег, до молоді. Щоденники Гмирі — Гранд-підручник для молодих музикантів, з історії трагічної епохи, в якій він жив, творив і страждав.

Дискографія Гмирі[ред.ред. код]

Фондом Бориса Гмирі випущено 13 CD із записами співака. Підготовлені ще 5, а всього буде випущено 45 різноманітних CD-дисків.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Київ: Енциклопедичний довідник / За редакцією А. В. Кудрицкого. — К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі.-К.,2008.-С.67,114-116,162,267.
  • Жадько В. О. Український некрополь.-К.,2005.-С.154.
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.. Словникова частина. — Т. 1. — С. 389.
  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.. — 2-е видання. — Т. 3. — К., 1979. — С. 69.
  • Митці України: Енциклопедичний довідник. — К., 1992. — С. 164–165.
  • Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 156.
  • Бондарчук П. М. Гмиря Борис Романович // Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К., 2005. — С. 126.
  • Кириченко Т. О. Борис Романович Гмиря. — К., 1958.
  • Голубев П. В. Борис Романович Гмыря. — М., 1959.
  • Стебун И. Борис Романович Гмыря — народный артист СССР. — К., 1960.
  • Борис Гмиря. — К., 1975.
  • Архімович Л. Б. Борис Гмиря (в оперному репертуарі). — К., 1981.
  • І. М. Концерти театру // Бюлетень Кам'янець-Подільського міськкому КП(б)У та виконкому міської Ради депутатів трудящих. — 1944. — 12 квітня. — С. 2.
  • Атаманюк А. Назустріч 1 Травня // Бюлетень Кам'янець-Подільського міськкому КП(б)У та виконкому міської Ради депутатів трудящих. — 1944. — 29 квітня. — С. 2.
  • Борисевич Сергій. Борис Гмиря у нашому місті: Архівні знахідки // Подолянин плюс (Кам'янець-Подільський). — 1994. — 23 серпня. — С. 1.
  • «Великий Борис» // Мельничук Георгій. 1000 незабутніх імен України. — К.: Школа, 2005. — С. 217–219.