Гнедич Миколай Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гнедич Миколай Іванович
Гнедич Николай Иванович
Худ. О. Кіпренський, портрет М. Гнедича, копія із втраченого оригіналу.
Худ. О. Кіпренський, портрет М. Гнедича,
копія із втраченого оригіналу.
При народженні Гнедич Николай Иванович
Дата народження 2 (13) лютого 1784(1784-02-13)
Місце народження Полтава
Дата смерті 3 (15) лютого 1833(1833-02-15) (49 років)
Місце смерті Москва
Поховання Олександро-Невська лавра, Петербург
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Мова творів російська, українська
Рід діяльності поезія, драматургія
Роки активності: 1802-1833
Напрямок сентименталізм, класицизм
Жанр поема, п'єса
Magnum opus: переклади Гомера та Вергілія
Нагороди
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
П. П. Рубенс, Ахілл вбиває Гектора, 1635 р.

Гнедич Миколай Іванович (*2 (13) лютого 1784(17840213), Полтава — †3 (15) лютого 1833, Москва) — письменник, учений, член Російської академії (1811), чл.-кор. імператорської АН (1826; див. Російська Академія наук), театральний діяч, чиновник, статський радник (1828). Кавалер орденів св. Володимира 4-го класу (1812), св. Анни 2-го ст. (1820; з діамантовими прикрасами – 1828).

З козацько-шляхетського роду, син власника невеликого маєтку в с. Бригадирівка Богодухівського повіту Харківського намісництва (нині територія Котелевського р-ну Полтавської обл.), онук Петра Гніденка (Гнеденка, Гнедьонка), якого з наданням дворянства було перейменовано на Гнєдича.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в м. Полтава. Мати померла при пологах, а батько - коли Микола був дитиною. Захворівши в дитинстві на віспу, втратив праве око. Вважають, що це сприяло формуванню відлюдності в характері парубка в добу, що шаленіла від привабливої зовнішності.

Від 1793 навчався у Полтавській Слов’янській семінарії, потім – у Харківському колегіумі, від 1800 – у Москві, в благородному університетському пансіоні, невдовзі – в університеті, звідки через нестачу коштів пішов 11 січня 1803 (30 груд. 1802) з атестатом, що давав йому змогу стати на службу колезьким реєстратором.

Як і більшість дворян доби, кохався в літературі, сам писав вірші і перекладав чужі. Віршував російською і українською мовами. Дебютував у літературі, надрукувавши 1802 свій переклад із французької трагедії Ж.-Ф.Дюсиса «Абюфар, или Арабская семья», збірку поезії, прози та п’єс «Плоды уединения». Перекладав твори В.Шекспіра, Вольтера, Ж.Расіна, Ф.Шіллера та ін. авторів.

Став відомим в літературних колах Санкт-Петербурга, що дозволило познайомитися з графом Стогановим, тодішнім директором Імператорської бібліотеки та з Оленіним, першим помічником Строганова в справах бібліотеки.

Переїхавши 1803 до Санкт-Петербурга, обіймав дрібні посади в різних відомствах, зокрема департаменті народної освіти, канцелярії Державної ради. Співробітничав із російською пресою.

У період 1805–10 відвідував Бригадирівку, де власний невеликий маєток з 30 кріпаками подарував сестрі Галині.

Від 1811, за сприяння Оленіна О.М., перейшов на службу в Імператорську публічну бібліотеку, де за сумісництвом виконував обов'язки помічника бібліотекаря, а від 1826 – бібліотекаря (1811 отримав від великої княгині Катерини Павлівни пожиттєву пенсію по 1000 рублів на рік, 1826 від імператора Миколи I – по 3000 руб.).  Серед близьких знайомих у цей період — російський байкар Крилов І.А..

Через фізичну ваду і окуляри не брав участі у військових діях війни з Наполеоном у 18121814 роках.

Влітку 1818 відпустку провів у Котельві. 25(13)черв. 1821, у день його обрання віце-президентом Вільного товариства любителів російської словесності (з переведенням із числа почесних у дійсні члени цієї організації), виголосив промову про високе покликання митця в суспільстві.

Викладав декламацію, головною ученицею була актриса-красуня Катерина Соймонова (в заміжжі – княгиня Гагаріна). 

Працював над статтею з історії України, сюжетами про князів Київської Русі, звернув особливу увагу на кобзарів. Планував укласти академічний «Словарь малороссийского языка». Збереглася сценка, написана ним українською мовою (дійові особи – колишній запорожець із дружиною та сином).  

Товаришував із Ф.ГлинкоюО.Юшневським, В.ЖуковськимМ.Муравйовим, І.Криловим, К.БатюшковимК.Рилєєвим, якого консультував з історичної тематики.

Видав поеми О.Пушкіна «Руслан и Людмила» (1820) і «Кавказский пленник» (1822). 

27(15) жовтня 1826 закінчив переклад  російською мовою «Іліади» Гомера (над чим працював із 1807), підготував до видання наукові коментарі (повний текст з його передмовою побачив світ 1829).  

Через хворобу 1827 залишив канцелярську службу. До 1828 перебував у Одесі, зупинявся й у Бригадирівці.

1831 звільнився з бібліотеки (цар залишив за ним набутий чин і грошове утримання, надавши почесне членство в Головному правлінні училищ). Випустив зібрання своїх творів «Стихотворения Н.Гнедича» (СПб., 1832). 

Помер в Москві 15 лютого 1833р., де проходив курс лікування.

Тіло перевезене в Петербург .

Похований в Олександро-Невській лаврі. 10 років потому поряд поховали І.Крилова.

Особисту книгозбірню (понад 1250 томів) заповів Полтавській гімназії, 2000 руб. – церкві у Бригадирівці. 

1987 у смт Котельва Полтавської області встановлено пам'ятник М.І.Гнєдичу (скульптор В.Сичов, архітектор І.Гургенов).

Уподобання поета і перекладача[ред.ред. код]

На формування літературних смаків та уподобань поета великий вплив мали ідеї класицизму, французького і російського, що переживав якраз пору свого розквіту. Цим пояснюється значна зацікавленість літератора Гнедича в поемах давньогрецького поета Гомера. Миколай Гнедич роками перекладав вірші Гомера з поеми «Іліада», постійно вдосконалюючи свій твір. Коли той не задовольнив прихильників і поціновувачів літератури, знищив переклад, що зробив за шість років праці.

У 1829 році з друку нарешті вийшов новий переклад Гомера, зроблений Гнедичем у віршованому розмірі грецького оригіналу. Серед тих, хто схвально оцінив переклад Гнедича — Жуковський Василь Андрійович та Пушкін Олександр Сергійович. Цей переклад виходив з друку декілька разів як найкращий.

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]