Гнедич Миколай Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гнедич Миколай Іванович
Гнедич Николай Иванович
Худ. О. Кіпренський, портрет М. Гнедича, копія із втраченого оригіналу.
Худ. О. Кіпренський, портрет М. Гнедича,
копія із втраченого оригіналу.
При народженні: Гнедич Николай Иванович
Дата народження: 2 (13) лютого 1784(1784-02-13)
Місце народження: Полтава
Дата смерті: 3 (15) лютого 1833(1833-02-15) (49 років)
Місце смерті: Москва
Поховання: Олександро-Невська лавра, Петербург
Громадянство: Flag of Russia.svg Російська імперія
Мова творів: російська, українська
Рід діяльності: поезія, драматургія
Роки активності: 1802-1833
Напрямок: сентименталізм, класицизм
Жанр: поема, п'єса
Magnum opus: переклади Гомера та Вергілія
Нагороди:
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
П. П. Рубенс, Ахілл вбиває Гектора, 1635 р.

Гнедич Миколай Іванович (*2 (13) лютого 1784(17840213), Полтава — †3 (15) лютого 1833, Москва) — письменник, учений, член Російської академії (1811), чл.-кор. імператорської АН (1826; див. Російська Академія наук), театральний діяч, чиновник, статський радник (1828). Кавалер орденів св. Володимира 4-го класу (1812), св. Анни 2-го ст. (1820; з діамантовими прикрасами – 1828).

З козацько-шляхетського роду, син власника невеликого маєтку в с. Бригадирівка Богодухівського повіту Харківського намісництва (нині територія Котелевського р-ну Полтавської обл.), онук Петра Гніденка (Гнеденка, Гнедьонка), якого з наданням дворянства було перейменовано на Гнєдича.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в м. Полтава. Мати померла при пологах, а батько - коли Микола був дитиною. Захворівши в дитинстві на віспу, втратив праве око. Вважають, що це сприяло формуванню відлюдності в характері парубка в добу, що шаленіла від привабливої зовнішності.

Від 1793 навчався у Полтавській Слов’янській семінарії, потім – у Харківському колегіумі, від 1800 – у Москві, в благородному університетському пансіоні, невдовзі – в університеті, звідки через нестачу коштів пішов 11 січня 1803 (30 груд. 1802) з атестатом, що давав йому змогу стати на службу колезьким реєстратором.

Як і більшість дворян доби, кохався в літературі, сам писав вірші і перекладав чужі. Віршував російською і українською мовами. Дебютував у літературі, надрукувавши 1802 свій переклад із французької трагедії Ж.-Ф.Дюсиса «Абюфар, или Арабская семья», збірку поезії, прози та п’єс «Плоды уединения». Перекладав твори В.Шекспіра, Вольтера, Ж.Расіна, Ф.Шіллера та ін. авторів.

Став відомим в літературних колах Санкт-Петербурга, що дозволило познайомитися з графом Стогановим, тодішнім директором Імператорської бібліотеки та з Оленіним, першим помічником Строганова в справах бібліотеки.

Переїхавши 1803 до Санкт-Петербурга, обіймав дрібні посади в різних відомствах, зокрема департаменті народної освіти, канцелярії Державної ради. Співробітничав із російською пресою.

У період 1805–10 відвідував Бригадирівку, де власний невеликий маєток з 30 кріпаками подарував сестрі Галині.

Від 1811, за сприяння Оленіна О.М., перейшов на службу в Імператорську публічну бібліотеку, де за сумісництвом виконував обов'язки помічника бібліотекаря, а від 1826 – бібліотекаря (1811 отримав від великої княгині Катерини Павлівни пожиттєву пенсію по 1000 рублів на рік, 1826 від імператора Миколи I – по 3000 руб.).  Серед близьких знайомих у цей період — російський байкар Крилов І.А..

Через фізичну ваду і окуляри не брав участі у військових діях війни з Наполеоном у 18121814 роках.

Влітку 1818 відпустку провів у Котельві. 25(13)черв. 1821, у день його обрання віце-президентом Вільного товариства любителів російської словесності (з переведенням із числа почесних у дійсні члени цієї організації), виголосив промову про високе покликання митця в суспільстві.

Викладав декламацію, головною ученицею була актриса-красуня Катерина Соймонова (в заміжжі – княгиня Гагаріна). 

Працював над статтею з історії України, сюжетами про князів Київської Русі, звернув особливу увагу на кобзарів. Планував укласти академічний «Словарь малороссийского языка». Збереглася сценка, написана ним українською мовою (дійові особи – колишній запорожець із дружиною та сином).  

Товаришував із Ф.ГлинкоюО.Юшневським, В.ЖуковськимМ.Муравйовим, І.Криловим, К.БатюшковимК.Рилєєвим, якого консультував з історичної тематики.

Видав поеми О.Пушкіна «Руслан и Людмила» (1820) і «Кавказский пленник» (1822). 

27(15) жовтня 1826 закінчив переклад  російською мовою «Іліади» Гомера (над чим працював із 1807), підготував до видання наукові коментарі (повний текст з його передмовою побачив світ 1829).  

Через хворобу 1827 залишив канцелярську службу. До 1828 перебував у Одесі, зупинявся й у Бригадирівці.

1831 звільнився з бібліотеки (цар залишив за ним набутий чин і грошове утримання, надавши почесне членство в Головному правлінні училищ). Випустив зібрання своїх творів «Стихотворения Н.Гнедича» (СПб., 1832). 

Помер в Москві 15 лютого 1833р., де проходив курс лікування.

Тіло перевезене в Петербург .

Похований в Олександро-Невській лаврі. 10 років потому поряд поховали І.Крилова.

Особисту книгозбірню (понад 1250 томів) заповів Полтавській гімназії, 2000 руб. – церкві у Бригадирівці. 

1987 у смт Котельва Полтавської області встановлено пам'ятник М.І.Гнєдичу (скульптор В.Сичов, архітектор І.Гургенов).

Уподобання поета і перекладача[ред.ред. код]

На формування літературних смаків та уподобань поета великий вплив мали ідеї класицизму, французького і російського, що переживав якраз пору свого розквіту. Цим пояснюється значна зацікавленість літератора Гнедича в поемах давньогрецького поета Гомера. Миколай Гнедич роками перекладав вірші Гомера з поеми «Іліада», постійно вдосконалюючи свій твір. Коли той не задовольнив прихильників і поціновувачів літератури, знищив переклад, що зробив за шість років праці.

У 1829 році з друку нарешті вийшов новий переклад Гомера, зроблений Гнедичем у віршованому розмірі грецького оригіналу. Серед тих, хто схвально оцінив переклад Гнедича — Жуковський Василь Андрійович та Пушкін Олександр Сергійович. Цей переклад виходив з друку декілька разів як найкращий.

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]