Гней Марцій Коріолан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Акт V, сцена III «Кориолана» Шекспіра. Гравірування Джеймса Колдуелла з картини Ґевіна Гамільтона

Гней (за іншими даними Гай) Марцій Коріолан (Gnaeus/Gaius Marcius Coriolanus, 470-і рр. до н е —?) — перший легендарний представник роду Марціїв , отримав почесний когномен за взяття столиці вольсків Коріол в 493 р. до Р. Х. [1]

Біографія[ред.ред. код]

Карикатура XIX століття. Коріолан розлучається з сім'єю

Коли в 492 р. до Р. Х. у Римі почався голод, із Сицилії прибуло зерно і Коріолан, що став на чолі патриціанської партії,[1] запропонував продавати його за низькими цінами, якщо плебеї відмовляться від трибунського захисту. Трибуни викликали його до суду, причому це був перший випадок виклику патриція на суд плебеїв[1]. За Лівієм Коріолан на суд не з'явився, а відправився в добровільне вигнання до вольсків і почав шукати привід до війни з Римом. За Діонісієм Коріолан прибув на суд, успішно виступив у свій захист, але був все-таки засуджений, оскільки розкрився факт привласнення військової здобичі, захопленої під час походу проти анціатських вольсків. Очоливши разом з вольським аристократом Тулієм Ауфідієм вольсків, що мешкали біля Ферентінського джерела, Коріолан довів їхнє військо до Рима і тільки посольство жінок на чолі з дружиною і матір'ю Коріолана зворушило його серце, і він відвів вольсків від міста, за що був убитий ними як зрадник, і в Римі патриціанські жінки носили за ним траур протягом року[1]. Лівій, посилаючись на Фабія Піктора, передає, що Коріолан дожив до глибокої старості. Ця неортодоксальна версія була відома і Цицерону.

За Діонісієм Коріолан — командувач плебейським військом, що приєдналося до армії патриціїв та їхніх клієнтів. З одного боку, Коріолан зображений популярним серед плебеїв завдяки військовим звитягам, з іншого саме плебс не допустив Коріолана до ​​консульської посади, хоча його підтримували патриції. Далі він уже виступає як непримиренний ворог плебеїв, що прагне позбавити їх захисту з боку народних трибунів. Мабуть в розповіді Діонісія збереглися дві різні редакції цієї саги. У першій Коріолан представлений як плебейський воєначальник, друга прагне перетворити його на патриція, який войовничо відстоює привілеї свого стану.

Пізніші дослідники неодноразово зверталися до аналізу оповіді, особливо, коли мова заходила про критику римської традиції для виявлення в ній достовірних частин. Моммзен заперечував історичну основу легенди. Проте датування легенди 493 до н. е, коли був укладений договір Касія, видає реальний зв'язок подій: похід Коріолана на Рим закінчився укладенням рівноправного договору з латинами, що згодом так ретельно намагалися приховати.

За словами Діонісія і Плутарха Коріолан був типовим давнім римлянином-патрицієм, в якому яскраво були представлені всі достоїнства і недоліки його народу і стану; його відмінною рисою, за переказами, була безмірна любов до матері[1].

Коріолан у мистецтві[ред.ред. код]

За сюжетом легенди Вільям Шекспір написав трагедію «Коріолан».

У 2011 знято фільм «Коріолан», режисер Рейф Файнс.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • W. Schur. «Cn. Marcius Coriolanus»