Гнєденко Борис Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Борис Володимирович Гнєденко
Gnedenko.png
Народився 1 січня 1912(1912-01-01)
Російська імперія м.Симбірськ, Російська імперія
Помер 27 грудня 1995(1995-12-27) (83 роки)
Москва, Росія
Громадянство Росія
Союз Радянських Соціалістичних Республік
Галузь наукових інтересів математика
Заклад МДУ імені Ломоносова, Інститут математики НАН України
Alma mater Саратовський університет
Науковий ступінь академік НАН України
Науковий керівник А. Я. Хинчин і А. Н. Колмогоров
Відомі учні В. С. Королюк, В. С. Михалевич
Нагороди
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Орден Трудового Червоного Прапора — 1954 Орден Дружби народів — 1981

Гнєде́нко Бори́с Володи́мирович (*1 січня 1912, м. Симбірськ, Російська імперія — † 27 грудня 1995, Москва)  — український та російський математик, академік НАН України, директор Інституту математики НАНУ, лауреат премії імені П. Чебишева.

Біографія[ред.ред. код]

Науковий шлях Б. В. Гнеденка можна розбити на чотири етапи.

Перший етап — текстильний інститут (1930–1934)[ред.ред. код]

Перший етап — пройшов на кафедрі математики текстильного інституту в м. Іваново, куди був скерований в 1930 р. після закінчення Саратовського університету. Там Б. В. Гнеденко прийшов до переконання, що повноцінна творча життя математика пов'язана з широким використанням математичних методів у вирішенні завдань практики і одночасному розвитку математичних методів, без чого неможливо глибоке вивчення і задоволення самих потреб практики. У іванівський період він захопився теорією ймовірностей.

Другий етап — дослідна робота в Москві (1934–1945)[ред.ред. код]

У 1934 р. Б. В. Гнеденко вступив до аспірантури Московського університету. Його науковими керівниками стали А. Я. Хинчин і А. Н. Колмогоров. Щотижня збирався загальноміський семінар з теорії ймовірностей, де з новими результатами виступали відомі вчені А. Н. Колмогоров, Є. Є. Слуцький, Н. В. Смирнов, А. Я. Хинчин, а також аспіранти, молоді фізики, біологи й інженери. Б. В. Гнеденко захопився граничними теоремами для сум незалежних випадкових величин. У червні 1937 р. він захистив кандидатську дисертацію «Про деякі результати з теорії безмежно-подільних розподілів», а на початку червня 1941 р. — захистив докторську дисертацію, що складається з двох частин: теорії підсумовування незалежних випадкових величин і теорії максимального члена варіаційного ряду. У роки Великої Вітчизняної війни Б. В. Гнеденко брав активну участь у вирішенні численних завдань, пов'язаних з обороною країни.

Третій етап — український (1945–1960)[ред.ред. код]

Осінью 1944 р. М. М. Боголюбов, який вже в той час вважався одним з найсильнішіх математиків Радянського Союзу, запропонував переїхати на роботу в Україну і Б. В. Гнеденко погодився. У 1945 р. Академія наук Української РСР обрала Б. В. Гнеденко своїм членом-кореспондентом і направила його до Львова, де він відновлював Львівський університет і організовував установи Академії наук УРСР. У Львові Б. В. Гнеденко читав різноманітні курси: математичний аналіз, варіаційне числення, теорію аналітичних функцій, теорію ймовірностей, математичну статистику та ін Його наукова робота в цей період також була досить різноманітна. Йому вдалося довести в остаточному формулюванні локальну граничну теорему для незалежних, однаково розподілених гратчастих доданків (1948 р.). Тут почалися дослідження з непараметрическим методам статистики, була закінчена робота над підручником «Курс теорії ймовірностей» (перше видання — 1949 р.) і монографією «Граничні розподілу для сум незалежних випадкових величин».

У 1948 р. Б. В. Гнеденка вибирають дійсним членом Українською АН. У 1950 Президія АН УРСР перевів Б. В. до Києва, де в Інституті математики АН УРСР був організований відділ теорії ймовірностей і математичної статистики. Одночасно Б. В. завідував кафедрою математичного аналізу в Київському університеті.

Природно, що дуже скоро навколо нього утворилася група математичної молоді, який захопився теорією ймовірностей і завданнями математичної статистики. Першими київськими учнями Б. В. були В. С. Королюк та В. С. Михалевич, згодом відомі вчені. Характерно для Б. В., що в Києві він організував міський семінар з історії математики при Інституті математики АН УРСР. Він об'єднав багатьох учених, що працюють в галузі історії науки.

У 19531954 рр. Б. В. працював в НДР, а після повернення працює директором Інстітуту математики АН УРСР і очолює роботу з організації Обчислювального центру. Ядром групи вчених були співробітники академіка С. А. Лебедєва, автора першої в Європі ЕОМ, що отримала назву МЕСМ (мала електронна рахункова машина). Одночасно Б. В. очолив роботу по створенню курсу програмування для ЕОМ, який почав читати студентам Київського університету — майбутнім співробітникам Обчислювального центру. Цей курс — перша в СРСР книжка з програмування. Почалися роботи з проектування універсальної машини «Київ» та спеціалізованої машини для розв'язання систем лінійних алгебраїчних рівнянь.

Широка організаційна діяльність не послабила наукової та педагогічної діяльності Б. В. Гнеденко. Саме до цього періоду відноситься початок розробки ним двох нових напрямів прикладних наукових досліджень — теорії масового обслуговування та питань використання математичних методів у сучасній медицині.

Четвертий етап — повернення до Москви (1960–1995)[ред.ред. код]

У 1960 р. Б. В. переїхав до Москви і відновив роботу в Московському університеті. Відразу ж Б. В. організував московський семінар з математичної теорії надійності та теорії масового обслуговування, що привернув численних учасників. Велику увагу Б. В. приділяв розробці основ теорії надійності, вирішення завдань теорії резервування з відновленням, оптимальної профілактики, управління якістю промислової продукції в процесі виробництва.

У 1965 р. А. Н. Колмогоров передав Б. В. керівництво кафедрою теорії ймовірностей механіко-математичного факультету МДУ, якою він завідував до своїх останніх днів.

Методологічними проблемами математики Б. В. систематично цікавився з кінця 1950-х років. Він — член наукової ради при Президії АН СРСР з філософських проблем природознавства. З перших днів Товариства з розповсюдження наукових і політичних знань (товариство «Знання») він бере активну участь у його роботі. Життєвому та науковому шляху Б. В. присвячена стаття та інші публікації.

Загальна кількість опублікованих наукових праць Б. В. наближається до тисячі[1].

Нагороди[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Біографія на www.people.su
  • Біографія на www.teorver.ru
  • Інститут математики. Нариси розвитку : зб. наук. праць / відп.ред. О. М. Боголюбов [та ін.]. — К. : [б.в.], 1997. — 248 с. — (Математика та її застосування. Секція : історія математики) (Труди / НАН України, Інститут математики; т. 17). — ISBN 966-02-0369-1